Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

— Nem szabad, nem szabad, — кричав молоденький мадярський солдатик. — Komision militär bahnhof, nem szabad!

За Швейком несподівано почувся суворий голос:

— Що ви тут робите?

Перед ним стояв кадет Біґлер. Швейк козирнув.

— Мельдую послушно, оглядаємо небіжчика, пане кадете.

— А що ви за аґітацію тут розвели? Що вам тут взагалі треба?

— Мельдую послушно, пане кадете, — з гідністю і спокійно відповів Швейк, — я ще ніколи не вів жодної «зааґітації».

Кілька солдатів за спиною кадета засміялися, а наперед виступив фельдфебель Ванєк.

— Пане кадете, — пояснив він, — пан оберлейтенант послав сюди ординарця Швейка, аби він доповів йому, що трапилося. Я тільки-но із штабного вагону, там вас шукає батальйонний ординарець Матушич за наказом пана батальйонного коменданта. Вам належить негайно з’явитись до пана капітана Заґнера.

За хвилину прозвучав сигнал на посадку, і всі порозходилися по своїх вагонах.

Ванєк, ідучи за Швейком, сказав:

— Коли збирається багато людей, то ви, Швейку, тримайте при собі свої премудрості. Могло б вам це вилізти боком. Цей капрал — з дойчмайстрів, і хтось міг би сказати, буцімто ви з цієї пригоди радієте. Адже Біґлер страшний чехожер.

— Таж я нічого не сказав, — відповів Швейк тоном, який виключав усякий сумнів. — Хіба тільки те, що той капрал настромився саме враз і що всі кишки залишилися у нього в штанях… Він міг…

— Годі, Швейку, перестаньмо про це говорити, — і фельдфебель-рахівник Ванєк сплюнув.

— Та, зрештою, це все одно, — не вгамовувався Швейк, — де за найяснішого нашого цісаря вилізуть кишки з живота, чи тут, чи там. Він свій обов’язок виконав… Він міг…

— Погляньте, Швейку, — перепинив його Ванєк, — батальйонний ординарець Матушич знову пре до штабного вагону. Дивуюся, як він ще не запоров носом на рейках.

Кілька хвилин тому між капітаном Заґнером і наполегливим кадетом Біґлером відбулася дуже гостра розмова.

— Я здивований, кадете Біґлере, — сказав капітан Заґнер, — чому ви мені зараз же не доповіли, що нікому не видадуть обіцяних 150 грамів тієї угорської ковбаси. А тепер я сам мушу ходити і особисто дізнаватися, чому солдати і офіцери повертаються зі складу. Пани офіцери теж добрі, немовби наказ не був наказом. Я ж сказав ясно: «До складу взводами по ротах». Це значило: якщо ви на складі нічого не дістали, то і повертатися треба взводами і по ротах. Я вам, кадете Біґлере, дав наказ підтримати порядок, але ви, як бачу, не дуже себе обтяжували. Зраділи, що не треба рахувати порцій ковбаси, і спокійнісінько пішли подивитися, як я це з вікна бачив, на проштрикнутого капрала з дойчмайстрів. А коли я вас потім наказав викликати, то ви вважали за необхідне дати волю вашій кадетській фантазії, мовляв, ви йшли переконатися, чи не провадиться там біля проштрикнутого капрала якась аґітація…

— Голошу послушно, ординарець 11-ї роти, Швейк…

— Дайте мені спокій із вашим Швейком, — гримнув капітан Заґнер. — Не думайте, кадете Біґлере, що ви будете робити тут якісь інтриґи проти надпоручника Лукаша. Ми послали туди Швейка… Ви на мене так дивитесь, немов я до вас чіпляюся… Так, я до вас чіпляюся, кадете Біґлере… Якщо ви не вмієте шанувати свого начальника і намагаєтеся його компрометувати, то я з вами так порахуюся, що ви, кадете Біґлере, надовго запам’ятаєте станцію Раб… Вихвалятися своїми теоретичними знаннями… Постривайте, хай тільки приїдемо на фронт. Отам ви покажете, на що ви здатні, коли доведеться йти в офіцерську розвідку через дротяні перешкоди. А ваш рапорт? Навіть цього я від вас не чув, коли ви увійшли… Ані теоретично, кадете Біґлере…

— Голошу послушно, пане капітане[23], що замість ста п’ятдесяти грамів угорської ковбаси військо дістало по дві поштові листівки. Будь ласка, пане капітане…

Кадет Біґлер подав командирові батальйону дві поштові картки, які видавала дирекція військового архіву у Відні, де начальником був генерал піхоти Войнович. На одному боці була карикатура російського солдата — селянина з кошлатою бородою, в обіймах смерті. Під карикатурою був текст: «Der Tag, an dem das perfide Rußland krepieren wird, wird ein Tag der Erlösung für unsere ganze Monarchie sein»[24]. Друга картка походила з німецької імперії. Це був подарунок австро-угорським солдатам. Зверху було надруковано: «Viribus unitis»[25], а під цим картинка, сер Едвард Ґрей{10} на шибениці, а внизу під ним весело козиряють австрійський і німецький солдати.

Під малюнками віршик, взятий із книжки Ґрейнца «Залізний кулак». Це були веселі куплети про наших ворогів. Німецькі газети писали, що Ґрейнцові вірші — це удари нагайкою, в яких міститься справжній нестримний гумор і незрівнянний дотеп. Текст під шибеницею в перекладі:

ҐРЕЙ

На шибениці, так аж гей,

Повисне, певно, Едвард Ґрей,

І справді вже настав той час,

Та тільки клопіт є у нас;

Не хоче юду брать земля,

Дуб не дає свого гілля.

З французької республіки осику

Ми привезем на цю паскудну пику!

Капітан Заґнер ще навіть не прочитав тих віршів «нестримного гумору і незрівнянного дотепу», коли до штабного вагону влетів батальйонний ординарець Матушич.

Капітан Заґнер посилав його до центрального телеграфу військового командування станції довідатись, чи немає випадково якихось розпоряджень, і той приніс телеграму з бригади. Жодним шифровим ключем не треба було користуватися. Телеграма була не шифрована і звучала просто: «Rasch abkochen, dann Vormarsch nach Sokal»[26]. Капітан Заґнер стурбовано покрутив головою.

— Голошу послушно, — сказав Матушич, — комендант станції просить вас до себе на розмову. Там є ще одна телеграма.

Згодом поміж військовим комендантом станції і капітаном Заґнером відбулася дуже секретна розмова.

Перша телеграма: «Швидко приготувати обід, а потім маршем на Сокаль» — викликала збентеження: адже батальйон знаходиться на станції Раб. І все ж таки її треба було віддати за призначенням. Адреса маршбатальйону 91-го полку, копія — маршовому батальйону 75-го полку, який був ще позаду. Підпис правильний: «Командуючий бригадою Ріттер фон Герберт».

— Дуже секретно, пане капітане, — таємниче сказав військовий комендант станції. — З вашої дивізії одержано засекречену телеграму. Комендант вашої бригади збожеволів. Його відвезли до Відня, після того як він розіслав кілька дюжин подібних телеграм на всі боки. В Будапешті ви, напевно, одержите подібну телеграму. Всі його телеграми треба, безперечно, анулювати. Але ми ще досі не отримали жодної вказівки з цього питання. Маю, кажу, тільки наказ з дивізії, щоб нешифрованих телеграм не приймати до уваги. Але вручати їх я мушу, тому що у цій справі я не одержав від своїх інстанцій жодної вказівки. Через свої інстанції я робив запити в комендатурі корпусу армії, і проти