Читати книгу - "Комета прилітає"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хропусь лише зітхнув. Отож друзі звернули на стежку і попростували за вказівником. Стежка весело в’юнилася лісом, петлювала і закручувалася на всі боки, інколи знічев’я зав’язуючись вузликом. Від такої стежки не втомлюєшся; вона навіть, здається, скоріше приводить до мети, аніж пряма й нудна дорога.
— У мене відчуття, ніби Долина Мумі-тролів ось-ось вигулькне з-за наступного закруту, — мовив Мумі-троль.
— Розкажи мені про Долину, — попросила Хропся.
— У нашій Долині завжди почуваєшся у безпеці, — почав розповідь Мумі-троль. — З веселим настроєм встаєш уранці і вкладаєшся до сну ввечері. Там росте розлоге дерево, на якому я побудую курінь, а ще є потаємне місце — обов’язково тобі покажу. Мама обклала всі грядки черепашками, а наш ґанок увесь день купається в сонячному промінні. Там так смачно пахне. Ми маємо власний місток через річку, який побудував Тато і по якому можна котити тачку. А ще я зробив відкриття — знайшов море, тож і шматочок моря також належить нам…
— А раніше ти водно торочив, які гарні краї, де ніколи не бував, — ущипнув Чмих.
— Та то давно було… — відмахнувся Мумі-троль.
За наступним вигином стежки вони опинилися перед крамничкою, дуже гарною хатинкою. Навколо рівними рядочками буяло розмаїття квітів, на стовпі лежала срібна куля, у якій віддзеркалювався ліс і біла хатка з дахом, викладеним дерном. Оголошення біля дверей сповіщало, що тут можна купити порошок до прання, лакрицю та чудову Сонячну Оливу.
Мумі-троль піднявся вгору сходами, а коли відчинив двері, всередині хатинки теленькнув дзвоник. Усі увійшли до крамнички, тільки Хропся затрималася надворі, милуючись своїм відображенням у срібній кулі.
У крамниці за лядою сиділа бабуня з маленькими і круглими, як у мишки, очицями та сивим волоссям.
— Ага! — мовила вона замість привітання. — Скільки маленьких діточок! Чого бажаєте?
— Лимонаду, — випалив Чмих. — З червоним сиропом.
— Чи немає у вас зошитів у лінійку або клітинку? — поцікавився Хропусь. Він мав намір записувати все, що слід робити у разі зіткнення з кометою.
— Звичайно, є, — сказала Бабуня. — Синій зошит годиться?
— Ліпше іншого кольору, — попросив Хропусь. — Синіми здебільшого користуються зовсім маленькі хропусі.
— А мені би здалися інші штани, — озвався Нюхмумрик. — Тільки б вони не були надто нові на вигляд. Я себе добре почуваю лише у тих штанятах, які допасовані до моїх форм.
— Зрозуміло, — відповіла Бабуня, полізла драбиною під стелю і досягла звідти штани.
— Ой, вони надто нові, — занепокоївся Нюхмумрик. — Може, є старіші?
— Це найстаріші штани серед моїх запасів, — пояснила Бабуня. — Але завтра вони будуть ще старішими, — додала вона з надією в голосі, глянувши на Нюхмумрика поверх окулярів.
— Що ж, — зітхнув Нюхмумрик, — я приміряю їх за хатиною, хоча дуже сумніваюся, що вони мені пасуватимуть.
І Нюхмумрик зник у садку.
Хропусь щось занотовував у новому зеленому зошиті.
— А що забажав би собі маленький Мумі-троль? — запитала Бабуня.
— Діадему, — поважно відповів Мумі-троль.
— Діадему?! — вражено перепитала Бабуня. — Навіщо вона тобі?
— Подарує Хропсі, — устряв Чмих, який сидів на підлозі і цмулив крізь соломинку червоний лимонад. — Він геть стратив глузд, відколи зустрів її.
— Що ж безглуздого у подарунку? — зауважила Бабуня. — Ти ще занадто малий, щоб збагнути, але насправді прикраса є найгарнішим дарунком для дами.
— Ага, — буркнув Чмих, ховаючи рийку у склянці з лимонадом.
Бабуня обвела поглядом усі свої полиці, однак діадеми на них не знайшлося.
— Може, під лядою, — допомагав у пошуках Мумі-троль.
Бабуня зазирнула й під ляду.
— Ні, тут теж немає, — мовила вона засмучено. — Важко повірити, у мене немає ані одної діадеми… Може, замінимо парою крихітних рукавичок для хропусів?
— Ой, не знаю, — посмутнів Мумі-троль.
Тієї миті двері дзеленькнули, до крамнички увійшла Хропся.
— Доброго дня! — привіталася вона. — У вас таке чудове дзеркало в саду. Відколи я загубила своє люстерко, можу дивитися на себе хіба у водяне плесо, а відображення у ньому видається надто кумедним.
Бабуня глипнула на Мумі-троля й підморгнула йому. Вона щось досягла з полиці і похапцем тицьнула Мумі-тролеві у лапку. Мумі-троль і собі глянув крадькома: то було маленьке кругле люстерко у срібній рамочці, на зворотному боці оздоблене трояндою з червоних рубінів. Мумі-троль переглянувся з Бабунею і засміявся. Хропся нічого не помітила.
— Чи не знайдеться у вас кілька медалей? — запитала вона.
— Кілька чого? — перепитала Бабуня.
— Медалей, — повторила Хропся. — Гарно оздоблені зірки, які поважні панове так охоче носять на шиї…
— О так, звичайно, так, — заторохтіла Бабуня. — Медалі, аякже…
І вона заходилася нишпорити по полицях, по всій крамниці, навіть зазирнула під ляду.
— Ані одної? — від розчарування Хропсі аж сльози набігли на очі.
Бабуня зовсім посумніла, та враз їй сяйнула рятівна думка, вона притьмом полізла драбиною до найвищої политті, де стояла коробка з різдвяними ялинковими прикрасами, і досягнула звідти велику розкішну зірку.
— Яке щастя! — зраділа Бабуня. — Таки знайшла ще одну медаль!
— Яка гарна, — прошепотіла заворожено Хропся і, обернувшись до Мумі-троля, мовила: — Це тобі! За те, що ти врятував мене від отруйного чортополоху.
Мумі-троль наче мову втратив від несподіванки. Він уклякнув на одне коліно, а Хропся повісила йому на шию зірку, що сяяла неповторним блиском.
— Шкода, що ти не можеш побачити, як вона тобі личить, — пошкодувала Хропся.
І тоді Мумі-троль простягнув їй люстерко, яке ховав за спиною.
— А це — тобі, — мовив він. — Щоб ти могла собою милуватися.
Доки обоє розглядали своє відображення, знову теленькнув дзвіночок — досередини увійшов Нюхмумрик.
— Гадаю, штанам варто трохи постаріти, — сказав він. — Вони не мають моєї форми.
— Шкода, — скрушно зітхнула бабуня. — Але новий капелюх тобі, напевно, не завадить…
Нюхмумрик сполошився й натягнув глибоко на вуха свого старого зеленого дрантюха.
— Страшенно дякую, але мені щойно спало на думку, що накопичувати надто багато власності небезпечно…
Хропусь, який увесь той час писав щось у своєму зошиті, підвівся і сповістив:
— Якщо маєш справу з кометою, найважливіше не затримуватися понад міру в крамниці, вишукуючи всякий непотріб. Чмиху! Ану допивай свій лимонад!
Чмих запопадливо перехилив цілу пляшку, лимонад потрапив йому не в те горло, почулися чудернацькі звуки і червоне питво фонтаном пирснуло на килим.
— Я виблював! — вигукнув він з докором.
— Отак у нього завжди, — пояснив Мумі-троль. — То, може, рушаймо!
— Скільки все це коштує? — поцікавився Хропусь.
Бабуня заходилася підраховувати, а доки вона рахувала, Мумі-троль раптом згадав, що у нього немає грошей.
Запитально звівши вгору одну брову, він обвів поглядом друзів і відразу збагнув, що й у їхніх кишенях гуляє вітер. Яка ганьба!
— 40 пенні за зошит і 34 пенні за лимонад, — бурмотіла Бабуня. — Зірка коштує 3 марки, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комета прилітає», після закриття браузера.