Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"

— Не дурійте, — відповів він. — Як же я поїду в Сіті неголений?

Звичайно, для Сіті це була б велика кривда, але яке нам діло до чужих страждань? Гарріс сказав у своїй трохи вульгарній, простацькій манері, що Сіті кат не візьме.

Тоді ми спустились у вітальню снідати. Тим часом Монтморенсі запросив ще двох собак проводжати його, і вони знічев'я гризлись на ганку. Ми вгамували їх парасолькою і сіли за котлети й холодну печеню.

— Як слід поснідати — це велике діло, — сказав Гарріс і почав з двох котлет, пояснивши, що хоче з'їсти їх, поки вони гарячі, а печеня може почекати.

Джордж заволодів газетою й перечитав нам уголос усі повідомлення про нещасливі випадки з човнами і прогноз погоди. Прогноз був такий: «Холодно, дощ із припиненням надвечір (якого ще гіршого прогнозу чекати?), місцями гроза, вітер східний, помірний до сильного, область зниженого тиску над центральними графствами, Лондоном і Ла-Маншем. Барометр падає».

Мабуть, із усіх дурних блазенських вигадок, що затруюють наше життя, найгірша — оці дурисвітські «прогнози погоди». Вони «провіщають» дуже точно ту погоду, яка була вчора чи позавчора, і не менш точно — якраз протилежну тій, яка буде сьогодні.

Пам’ятаю, як однієї пізньої осені у мене пропала відпустка через те, що я вірив прогнозам погоди, друкованим у місцевій газеті. В понеділок вона сповіщала: «Сьогодні слід сподіватися зливи з грозою», — і ми відмовлялись від задуманого пікніка й сиділи вдома, чекаючи дощу. А повз наш дім проїздили в екіпажах веселі, жваві люди, і сонце світило ясно, і на небі хоч би тобі хмаринка.

— Еге, як-то вони вертатимуться, перемоклі! — казали ми, стоячи біля вікна й дивлячись крізь шибку на ті веселі компанії.

І тихенько сміялись, уявляючи їх мокрими, і відходили, й розпалювали камін, і бралися за книжку або давали лад зібраній колекції водоростей чи скойок. До дванадцятої години від сонця, що заливало кімнату, духота ставала просто нестерпною, і ми дивувалися, де ж та злива з грозою і коли вона збирається початись.

— Після обіду почнеться, ось побачите! — казали ми одне одному. — Ті люди таки змокнуть до рубця. Ото буде комедія!

О першій заходила господиня й питала, чого ми не йдемо гуляти: адже день такий погожий!

— Ні, ні, вибачайте! — відповідали ми, хитро посміхаючись. — Ми не хочемо змокнути.

А коли вже вечоріло й дощем навіть не пахло, ми намагались утішити себе тим, що він налетить раптово, саме коли всі компанії, що поїхали на пікнік, уже вертатимуться додому й будуть далеко від будь-якої оселі, де б можна сховатись, отож змокнуть іще дужче. Але з неба не падало ні краплі, й чудовий день закінчувався погожим вечором.

Другого дня зранку ми читали, що день має бути «теплий, сонячний, незначна хмарність без опадів», і, легенько вдягнувшись, вибирались гуляти. А через півгодини починався рясний дощ, зривався пронизливий холодний вітер, і так тривало цілий день, і ми верталися додому промерзлі, застуджені й лягали в ліжко.

Погода — це для мене взагалі річ незбагненна. Я ніколи її не розумів. Барометр нічого не помагає, він збиває з пуття ще гірше, ніж газетні прогнози.

В одному оксфордському готелі, де я зупинявся торік навесні, висів барометр, і того дня, коли я там оселився, він показував «дуже ясно». Надворі лило, як з ринви, з самого ранку й до вечора, і я нічого не тямив. Я постукав по барометру, і стрілка перескочила на «велика суша». Коридорний, що саме проходив повз мене, спинився і пояснив, що барометр, напевне, показує погоду на завтра. Я з сумнівом сказав, що скорше, мабуть, він згадує позаминулий тиждень, але коридорний відповів: «Ні, навряд».

Другого дня вранці я знову постукав по барометру, і стрілка підскочила ще вище. А дощ лив іще рясніш, ніж напередодні. В середу я вийшов і знову стукнув по ньому, і стрілка оббігла кругом через «дуже ясно», «велика суша» і «спека», тоді вперлась у шпеник і далі вже не рухалась. Вона силкувалась посунутися й далі, але барометр був зроблений так, що не міг провістити ще кращої погоди, не зламавшися. Стрілка, видно, хотіла рухатись далі й провістити посуху, безвіддя, сонячний удар, пилову бурю і таке інше, але шпеник не дозволяв, і їй довелося вдовольнитись банальним «велика суша».

А дощ тим часом лив і лив, і нижчу частину міста вже затопило, бо Темза розлилася.

Коридорний сказав, що, очевидно, треба сподіватися тривкої догоди колись у майбутньому, і прочитав віршик, написаний на оракулі вгорі:

Задовго віщує, то довго й триває,

А скоро віщує, то швидко й минає.

Однак того літа гарна погода так і не настала. Не інакше, як прилад мав на увазі наступну весну.

Є ще оті новомодні барометри — такі високі й прямі. В тих я вже ніколи не міг нічого добрати. Один бік у них показує погоду на десяту годину ранку вчорашнього дня, а другий — на десяту годину ранку сьогоднішнього; але ж хіба встанеш щодня так рано, щоб на нього подивитись? Він підіймається й падає на дощ і на погоду, на сильний і на слабкий вітер, і з одного кінця у нього написано «Пн», а з другого «Сх», але що воно означає., ніхто не міг мені пояснити. А коли по ньому постукати, він вам однаково нічого не покаже. 1 ще треба приводити його дані до рівня моря та перераховувати на градуси Фарен-гейта, але й тоді нічого не добереш.

Але навіщо взагалі знати погоду наперед? Мало нам досади, коли вона вже зіпсувалась, так треба ще журитися зарані? Найдужче до душі нам такі віщуни, як той дідок, що якогось надзвичайно похмурого ранку, коли нам надзвичайно хочеться, щоб випогодилось, обводить обрій надзвичайно проникливим поглядом і каже:

— Ні, ні, пане, не бійтесь, воно розгодиниться. Буде переміна, пане.

«О, це такий, що знає! — думаємо ми, побажавши йому доброго здоров'я і рушаючи далі своєю дорогою. — Просто диво, як вони, ці старі люди, знаються на прикметах!»

І нас сповнює приязнь до цього старигана — приязнь, яка нітрохи не меншає від того, що його слова не справдились і дощ лив цілий день.

«Ну що ж, — думаємо ми, — він