Читати книгу - "Прерія"

і з хвилину зірко, наскільки дозволяло тьмяне світло, видивлявся на бранців, а тоді хрипким гортанним голосом привітався з ними своєю мовою. Трапер відповів, як міг, і, видимо, його зрозуміли. Спробуємо, не вдаючись до педантичності, передати зміст і, по змозі, форму цього діалогу.

— Хіба блідолиці з'їли всіх своїх буйволів і зняли шкури з усіх своїх бобрів, що вони прийшли рахувати, скільки їх лишилося на землях пауні? — запитав індіанець, помовчавши трохи після обміну привітаннями, як того вимагала пристойність.

— Одні з нас приходять сюди купувати, інші — продавані, — відповів трапер. — Але ніхто більше не приходитиме, коли почують, що наближатися до вігвамів сіу небезпечно.

— Сіу — злодії, вони живуть серед снігів. Чому ми говоримо про плем'я, яке так далеко, коли ми в країні пауні?

— Якщо пауні господарі цієї землі, тоді білі й червоні мають тут рівні права.

— Чи блідолицим мало вкраденого в індіанців, що ви приходите в таку даль з брехнею? Я сказав, що це мисливські угіддя мого племені.

— Я маю не менше прав жити тут, ніж ти, — незворушно вів далі трапер. — Я не кажу всього, що міг би сказати, — краще помовчати. Пауні й білі — брати, а сіу не сміють показати свого носа в селищі Вовків.

— Дакоти[9] — мужчини! — люто вигукнув дикун, забувши, кого з себе вдає, і назвавшись найславнішим ім'ям свого племені. — Дакоти не відають страху! Кажи, чому ти так далеко зайшов від селищ блідолицих?

— На багатьох радах я бачив, як сонце заходить і сходить, і чув слова мудрих. Хай прийдуть ваші вожді, і рот мій не буде мовчати.

— Я великий вождь! — сказав індіанець, прибираючи обваженого вигляду. — Чи ти думаєш, що я ассінібойн?[10] Уюча — воїн, якого знають, і якому вірять!

— Чи я сліпий, щоб не впізнати темнолицього тетона? — мовив трапер твердо, що робило честь його нервам. — Годі! Зараз темно, й ти не бачиш, що в мене сива голова!

Індіанець, певне, зрозумів: такою пустою вигадкою не обдуриш бувалого старого, і замислився, що б таке придумати, аби досягти своєї справжньої мети. Але тут воїни заворушилися, і це поклало край всім його підступам. Він озирнувся, наче боявся, що йому раптом завадять, і сказав щиро:

— Дай Уючі молока Довгих Ножів[11], й він донесе твоє Ім'я до вух великих вождів свого племені.

— Годі! — повторив трапер, показавши індіанцеві рукою, щоб той ішов геть. — Ваші молоді воїни розмовляють про Маторі. Мої слова — для вух вождя.

Дикун кинув на старого погляд, в якому навіть при слабкому світлі виразно сяйнула неприхована ворожість. Потім він непомітно сховався серед своїх товаришів, дбаючи, щоб про його брехню й нечесну спробу потайки забрати собі частку здобичі не дізнався той, чиє ім'я, назване трапером, було тепер у кожного на вустах, — незаперечна прикмета того, що він ось-ось буде тут. Ледве встиг зникнути Уюча, як перед бранцями, виступивши з темноти, з'явився воїн могутньої будови, гордої й незалежної зовнішності, якою відзначаються славетні індіанські вожді. Разом з ним підійшов і весь загін, скупчившись довкола нього в глибокій і поштивій мовчанці.

— Земля безмежна, — почав вождь, витримавши паузу з тією природною гідністю, якої марно намагався прибрати брехун. — Чому діти мого великого білого батька ніяк не знайдуть собі місця на ній?

— Одні чули, що їх друзям у прерії потрібні різні речі, й вони прийшли подивитися, чи справді так, — відповів трапер. — А інші хочуть купити те, що продають червоношкірі. Ці люди приходять сюди запропонувати своїм друзям багато пороху та ковдр.

— Хіба торговці переправляються через Велику ріку з порожніми руками?

— Наші руки порожні тому, що твої молоді воїни подумали, ніби ми стомилися, й відібрали наші речі. Вони помилилися: я старий, але ще почуваюся на силі.

— Цього не може бути. Ви загубили свою ношу десь у прерії. Покажи це місце моїм воїнам, і вони підберуть її, поки її не знайшли пауні.

— Стежка до того місця звивиста, а тепер ніч. Час уже спати, — відповів трапер, зберігаючи цілковитий спокій. — Скажи своїм воїнам, хай ідуть он до того горба — там є вода і ліс; хай вони розкладуть багаття і сплять у теплі. Коли зійде сонце, я знов говоритиму з тобою.

Уважні слухачі тихо, але незадоволено загомоніли, і старий зрозумів, що вчинив необачно, запропонувавши те, що повинно було, як він замислив, сповістити поснулих у вербняку подорожніх про небезпечних сусідів. Але Маторі, ніби його анітрохи не торкнулося хвилювання, що охопило його воїнів, вів розмову далі так само гордовито.

— Я знаю, що мій друг багатий, — сказав він, — що недалеко звідси у нього чимало воїнів, і що коней у нього більше, ніж собак у червоношкірих.

— Ти бачиш моїх воїнів і моїх коней.

— Як! Хіба в цієї жінки ноги дакоти, що вона може йти прерією тридцять ночей і не впасти? Я знаю, індіанці-лісовики роблять великі переходи, але ми, жителі краю, де з однієї оселі не видно другої, любимо коней.

Тепер трапер задумався. Він розумів, що обман, коли його розкриють, може стати згубним, та й сам він страшенно не любив брехні, хоч правдивість не завжди буває вигідна людині його промислу й способу життя. Однак, згадавши, що тепер від нього залежить не тільки його власна доля, а й інших, він вирішив: хай усе йде своїм звичаєм, а вождь дакот нехай обманюється, коли так хоче.

— Жінки сіу й жінки білих не з одного вігвама, — відповів він ухильно. — Чи поставив би воїн-тетон жінку над собою? Я певен, що ні; проте мої вуха чули, що є країни, де ради провадять скво.

У темному колі виник легкий рух, і трапер збагнув, що його мова викликала якщо не недовіру, то принаймні подив. Тільки вождь, здавалося, зостався незворушним чи не бажав втрачати своєї величної гідності.

— Мої білі батьки, що живуть на Великих озерах, казали, — мовив він, — що їхні брати в тому краї, де сходить сонце, не мужчини; тепер я переконався, що вони не брехали! То що ж це за народ, у якого за вождів скво? Чоловік ти цій жінці чи її пес?

— Не те й не інше. До сьогодні я ніколи не бачив її обличчя. Вона прийшла в прерії, бо їй сказали, що тут живе благородний і великий народ дакот, і їй забажалося побачити цих мужів. Жінки блідолицих, як і жінки сіу, охочі до всього нового. Але ця дівчина бідна, як і я, і коли ви візьмете в неї та її