read-books.club » Пригодницькі книги » Піонери або Біля витоків Саскуеханни 📚 - Українською

Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Піонери або Біля витоків Саскуеханни" автора Джеймс Фенімор Купер. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 118
Перейти на сторінку:
Річарда і мусив, ясна річ, поважати його. Але негр поважав обох своїх хазяїв — і законного, й фактичного — і, коли між тими виникала суперечка, вважав за краще тримати язик на припоні. Річард кілька секунд мовчки споглядав, як негр закріплює пряжки, тоді мовив:

— Ось побачиш, якщо той молодик у ваших санях — із коннектікутських поселенців, то він неодмінно розповідатиме геть усім, що врятував моїх коней, хоч, якби він почекав з півхвилини, я б упорався з ними з допомогою батога й віжок, і сани б не перекинулися. А коли коня хапати за вудила, то неважко й зіпсувати його. Не здивуюсь, коли мені доведеться продати весь запряг через один той його ривок. — Тут Річард, кахикнувши, знову змовк, відчувши, мабуть, докори сумління, бо гудив людину, яка щойно врятувала йому життя. — А що це за один, Аггі? Ніби не зустрічав його раніше…

Негр пригадав натяк судді про Санта Клауса і стисло розповів, що вони зустріли незнайомця на вершині гори, але й словечком не прохопився про невдалий постріл судді, додавши тільки, що юнак, очевидно, не тутешній. У ті часи навіть впливові особи брали в свої сани людей, що брели пішки через сніги, отже пояснення те цілком задовольнило Річарда. Він уважно вислухав негра, а тоді сказав:

— Ну, якщо хлопчину ще не зіпсували жителі Темплтона, то, мабуть, він і справді скромний молодик. А що наміри він мав добрі, то я про нього подбаю… Може, він шукає земельну ділянку… Стривай, а може, він шукає звіра? Може, він мисливець, га, Аггі?

— Е-е… так, маса Річард, — відповів негр, збентежившись. Річард виконував у маєтку всі екзекуції, і тому негр боявся його дужче, ніж судді. — Здається, мисливець…

— Мав він якийсь клунок чи сокиру?

— Ні, сер, тільки рушницю.

— Рушницю! — вигукнув Річард, помітивши занепокоєння негра, яке вже поступилося жахові. — Та це ж він убив оленя, їй-бо! Я ж бо знаю, що Мармедюкові нізащо не вбити оленя на бігу… То як це все було, Аггі? Розповідай мерщій, а я вже подбаю, щоб Мармедюкові смакувала його оленина! То як було, Аггі? Хлопець підстрелив оленя, а суддя його купив, еге ж? І повіз хлопця до себе, щоб розплатитися?

Настрій Річарда від цього відкриття настільки поліпшився, що страхи негра трохи розвіялись, і він знову згадав про панчоху Санта Клауса. Ковтнувши повітря, він видавив із себе:

— Рани ж то дві, сер…

— Не бреши, чорна пико! — заволав Річард, з батогом підступаючи до негра. — Кажи правду, бо відшмагаю!

Промовляючи так, Річард повільно піднімав правицю, в якій тримав батіг, а пальцями лівої руки перебирав ремінь. Агамемнон повернувся до нього одним боком, потім другим і, не вподобавши жодної з цих позицій, скорився. В кількох словах він розповів про перебіг подій, благаючи Річарда захистити його від гніву судді.

— Звичайно, звичайно, — запевнив той, задоволено потираючи руки. — Ти тільки мовчи, а я вже якось залагоджу цю справу з Дюком! Я хотів був покинути оленя тут, щоб Мармедюк сам потурбувався про нього, але ні! Хай-но він нахвалиться досхочу, а тоді вже я виведу його на чисту воду! Ану, поспішай, Аггі, я ще маю перев'язати рану тому хлопчині, бо наш янкі-лікар[17] нічого не тямить у хірургії — якби я не підтримував ногу Міллігана, він би не зміг її відтяти!

Річард уже знову сидів на своєму табуреті, Аггі — позад нього, і вони рушили у зворотну путь. Коні бігли швидким клусом, а кучер, раз у раз повертаючись до Аггі, теревенив, — недавню короткочасну пересварку було забуто, і між ними знову панувала сердечна злагода.

— Отож, маємо докази, що коней повернув я, бо хіба ж може поранений у праве плече дати раду таким упертим чортам? Я зразу це знав, тільки не хотів сперечатися з Мар-медюком… А, ти кусатися, тварюко! Но, коненята, но! Так, значить, і старий Натті тут приплутався, — куди краще! Ну-ну, тепер уже Дюк не буде кпити з мого оленя… Значить, суддя бабахнув із двох цівок, а поцілив лише в бідолашного хлопця, що стояв за сосною! Я таки мушу допомогти тому шарлатанові витягти картечину з його рани.

Так Річард з'їжджав з гори: бубонці дзвеніли, він молотив язиком, аж доки сани в'їхали в селище, а тут уже він думав лише про те, як би похизуватися своїм возійським мистецтвом перед жінками й дітьми, що обліпили всі вікна, видивляючись на приїзд свого пана та його дочки.

РОЗДІЛ V

Натаніелю куртка не готова, сер,

І в Габріеля не підшиті черевики;

Для шапки Пітера немає фарби,

А шпага Вальтера застрягла в піхвах, —

Лиш Ралф, Адам і Грегорі готові.

Шекспір, «Приборкання непокірної»

Біля підніжжя гори звивиста дорога виходила на пологий схил, а тоді під прямим кутом повертала до селища. Над бистрим потічком, про який ми вже згадували, був зведений міст із тесаних «колод, примітивність і розміри якого свідчили як про вартість праці, так і про надмір матеріалу. Цей потічок, темні. води якого мчали у вапняковому річищі, був не чим іншим, як одним із витоків Саскуеханни — річки, до якої простягав привітну руку сам Атлантичний океан. Саме тут гарячий четверик Джонса наздогнав спокійніших коней наших подорожан. Проминули пагорбок, і Елізабет опинилася серед неоковирних будинків селища. Вулиця була не дуже широка, дарма що за нею, скільки сягало око, розляглися десятки тисяч акрів, заселених лише лісовою живністю. Але так вирішив її батько, і так хотіли поселенці. Їм надзвичайно подобалася ця дорога, що нагадувала про Старий Світ; а містечко, хай навіть у нетрях, — це ж і є цивілізація! Вулиця, як називали цю частину дороги, в ширину мала футів сто, але для проїзду місця лишалося набагато менше. Обабіч громадилися і день у день росли стоси дров, дарма що в кожному домі палав яскравий вогонь.

Коли сани судді після зустрічі з Річардом знову рушили, Елізабет замилувалася величезним диском сонця, що тонуло є а горами, а по ньому повільно повзла тінь сосни. Проте останні промені ковзали по тому схилу, де була Елізабет, освітлюючи берези, гладенька блискуча кора яких своєю біли-кою змагалась із засніженими горами. Темні силуети сосон чітко окреслювалися навіть у глибині лісу, а стрімкі бескиди, на яких не тримався сніг, блищали, наче прощально усміхалися призахідному світилу. З кожним порухом саней, що з'їжджали в долину, Елізабет помічала, як день лишається позаду. В холодний морок долини не потрапляли навіть ці бездушні, хоч і яскраві промені

1 ... 11 12 13 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піонери або Біля витоків Саскуеханни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"