Читати книгу - "Клуб Боягузів"

зробити — щось типу благодійного подарунку родині призабутого композитора. Причому квитки дорогі будуть, а в певний час по Нагорняків під'їде спеціально замовлене таксі. Воно ж забере їх після концерту додому. Все це, аби ви знали, буде оплачене вчителем з так званих боягузівських членських внесків.

— Він це теж тобі розказав? — недовірливо запитала Мавка.

— Не такий уже вчитель і дурний — повністю карти розкривати. Але я по дорозі помізкував — іншого висновку просто не напрошується. Де б Драгомир ще гроші взяв? Срібна табакерка, так собі думаю, йому теж не на добру пам'ять потрібна. Срібло, звісно, дешевше за золото. Але срібло — раз, італійська робота — два, антикварна річ — три, дарчий напис на фамільній реліквії — чотири, подарунок друга графа Потоцького — п'ять. Усе це вкупі робить срібну табакерку дуже цінною.

— Ну, а твоя яка роль? — нетерпеливився Денис.

— Подолати свій страх. Залізти через кватирку до квартири Нагорняків, поки хазяїв не буде.

Відчинити двері зсередини — замок там досить простий. Учитель каже — треба тільки ручку повернути. Потім він сам зайде, візьме табакерку — і все. Нагорняки не відразу побачать пропажу. Слідів пограбування так само не буде. Я ж позбудуся страху, вчитель обіцяв. Для такого завдання дівчатка не годяться. Ти, Олю, полізла б через кватирку в чужу квартиру?

— Ніколи в житті! — щиро вигукнула вона.

— Бачиш! А хлопець на це швидше поведеться. Тут же не просто проникнення в чужу квартиру. Тут — ціла пригода, ще й довкола таємничої спадщини. Підступні родичі, законний спадкоємець, поновлення справедливості, сміливі вчинки — що може бути цікавішим та благороднішим? Комусь ще щось не зрозуміло?

— Мені! — озвалася Оксана. — Що ти збираєшся робити далі? І що робити нам?

— Я полізу в кватирку, — миттєво відповів Максим. — А вам... Для вас теж знайдеться робота для подолання страху.

Глава 15

Останній ривок

План дій обговорювали упродовж наступного дня так старанно, що врешті-решт почали провадити розмову по колу, і Біланові це набридло.

Він попросив у Мавки аркуш паперу, сів за робочий стіл її дідуся, написав по пунктах, що кому треба робити, і на цьому попросив розмови припинити. Краще за той час, що лишився, місто подивитися. Бо за цими всіма пригодами головних цікавинок гості так і не побачать.

А в п'ятницю під вечір вся компанія, пообіцявши пані Любі повернутися вчасно, вийшла з дому, і далі вже всі діяли за розробленим планом. Максим пішов наперед, бо чомусь вирішив раптом — хитрий учитель може придумати стежити за ним. Ще вчора Мавка і Оля показали іншим потрібну вулицю, на якій жило подружжя Нагорняків. Потрібний будинок теж знайшли, навіть потрібне вікно побачили — на другому поверсі, у двір виходить.

Тепер, наблизившись до будинку, Максим зайшов у найближче підворіття, притулився спиною до холодної стіни, визирнув. Недовго чекав — таксі приїхало за двадцять сьома, літнє подружжя вийшло з під'їзду, чоловік галантно допоміг жінці сісти в авто, вмостився сам. Щойно машина рушила, Білан вибіг зі свого сховку.

Як і обіцяв учитель, під стіною лежала невеличка драбина. Дивно — ще вчора її тут не було. Отже, якимось чином він приніс її сюди сьогодні. Та ще й так, аби ніхто на нього уваги не звернув. Вулиця для подібної справи дуже пасує: тиха, крамниць мало, майже глуха, тут і вдень мало хто ходить. А залазити у вікно треба взагалі з дворика.

Ідеальний час, ідеальне місце, ідеальний план.

Подумавши так, Максим Білан приставив драбину до стіни. Як наказував учитель — таким чином, аби драбина стала збоку від вікна на першому поверсі. Бо з нього хлопця можуть випадково побачити.

Драбина виявилася старенькою і хиталася. Обережно, аби вона не розвалилась, Максим піднявся на рівень підвіконня другого поверху по вузеньких щаблях. Тепер починалося найскладніше для нього — акробатична вправа. Черненко, поза сумнівом, упорався б із таким завданням краще. Та нема ради — треба самому викручуватися. Мало не втулившись у стіну, Білан вдихнув і на видиху відірвав ліву ногу від щаблини, переставивши її на підвіконня. Одночасно ліва рука схопилася за край — вікна.

Зараз Максим завмер незграбною розкарякою між драбиною та підвіконням. Драбина зрадницьки хиталася, і він ризикував утратити рівновагу. Щоб цього не сталося, Білан випередив події — посунувся далі по підвіконню, перехопився лівою рукою за край прочиненої кватирки, переніс на підвіконня другу ногу. Драбина відразу впала.

Та хлопцеві вона була вже не потрібна. Тримаючись обома руками за нижній край кватирки, Максим став ногами міцніше, просунув руку всередину. Потім засунув у прочинену квартирку голову. Вчитель правду казав — такий хлопець, як він, цілком здатен сюди прослизнути.

Далі все пішло швидше. Звиваючись вужем, не будучи здатен пояснити собі, як це йому вдалося, Білан протиснувся крізь квадратну кватирку всередину і вже там незграбно звалився на підлогу. Підвівся, потер забитий лікоть. Хотілося роздивитися, що тут і як, та не мав на це багато часу. Якщо вони хочуть успішно здійснити свій план, той план учителя повинен виконуватися, наче по маслу.

Максим пройшов до передпокою. Як і було наказано, не вмикав світла. Намацав замок. Справді, нічого складного. Впоратися з ним виявилося пара дрібниць. Клац-клац — і двері прочинилися. На порозі з того боку вже чекав задоволений Василь Драгомир.

— Ну, страшно було? — відразу запитав він. — Ти боявся чогось, хлопче?

— Зовсім ні! — Білан говорив щиру правду. Йому просто не було коли боятися.

— Бачиш! — гордо промовив учитель. — Недаремно я все це затіяв. Хоч якась комусь користь від мого навчання буде.

— Дивне якесь у вас навчання, — обережно сказав Максим.

— Яке є, — розвів руками вчитель. — Його ще нетрадиційним іноді називають. Головне — аби користь, а як назвати — не штука. Все, колишній боягузе, тепер ти вільний від своїх страхів. І взагалі — вільний. Далі я вже сам.

Зараз, потрапивши в омріяну квартиру і збираючись заволодіти омріяною реліквією, Василь Драгомир забув про все на світі. На це Максим Білан і сподівався. Коли вчитель скрадливо пройшов до кімнати, хлопець позадкував, вислизнув із квартири і зачинив за собою двері. Автоматичний замок клацнув, та це ні про що не свідчило — відчинити його зсередини простіше простого.

Ось лише самі двері відчинялися всередину. Про це Максим із Денисом довідалися ще вчора, коли піднімалися сюди, вивчаючи обстановку.