Читати книгу - "Кагарлик"

аж до “Іподрому” без пересадок. Просто коли дрезина упреться у башмак — значить, ти приїхав. У тих місцях рідко люди бувають, тож ти зможеш вийти на дорогу та чимчикувати собі аж до Кагарлика. Якщо пішки, то за півтора дні дістанешся. А як пощастить і зустрінеш когось із конем, то й до вечора там будеш. Але не поспішай”.

10 700

За деякий час темрява тунелю перестала бути загрозливою. Я просувався досить швидко і не сповільнював руху навіть на станціях. Деякі з них були абсолютно темні, деякі освітлювалися крізь пролами у грунті, на одній світло було якесь неприродне і схоже на результат загадкової хімічної реакції. До того ж воно рухалося зовсім несподівано та агресивно. Не знаю, може, мені так лише здалося, бо дрезина пролетіла ту станцію за п’ять секунд, і миттєві враження могли ввести мене в оману. Я бачив той відблиск іще деякий час. Здавалося, він просунув свій відросток у тунель і спостерігав за моїм поступовим зникненням чи, може, намагався наздогнати...

10 800

Звуки теж переслідували мене. Клацання важелю заспокоювало своєю періодичністю та зрозумілим походженням. Воно нагадувало собаку, яка біжить поруч, іноді зазираючи тобі в очі. Його, як і її, можна було у будь-який час зупинити чи прискорити. Але сторонні звуки у повній темряві виникали невідомо звідки і чому. Їх можна було лише послабити, затикнувши вухо пальцем однієї вільної руки. Але я розумів, що послаблення не спинить їх причину. Найнеприємнішими були не ті, що виникали поруч — вони одразу залишалися позаду, а ті, до яких я наближався невідворотно і з майже постійною швидкістю. Я летів на них, мов безпорадний метелик на сліпучий вогонь.

10 900

Зупинка була такою несподіваною, що я вилетів з дрезини прямо на рейки. Це мене й врятувало. Темряву раптом розірвали спалахи пострілів. Цілились явно в мене. Обережно, аби не видати себе брязканням речей, я підкрався до краю станції та визирнув за нього, за мить майже у повній темряві ухопивши оком шмат панорами поміж ескалаторами. Наступна мить була останньою для одного з нас, і я залишив її для супротивника. Мої шанси були гірші, бо я не уявляв собі розташування супротивника і стріляв навмання, але в мене було важче влучити. Його тіло лежало нерухоме, майже так само, як і моє. Я боявся його спільників.

11 000

“Я казав тобі. Марино, не робити цього! — почувся чоловічий голос. — Ти не вмієш цього робити, а взялася. Це тобі не тир. Ну чого ти мовчиш? Можеш не відповідати. Я знаю, що у тебе дві кулі в голові. З ними розмова дається важко. У мене, до речі, було три, і я навіть не встиг усвідомити, що відбулося. Просто ти раптово втрачаєш голову. Не у переносному сенсі, а в прямому. У переносному було би краще. Тому що зрозуміло. В сенсі тому, що є чим розуміти. Але це була коротка пауза. А у тебе — одразу кінець. Так ніби тебе вимкнули”.

11 100 — 1300

Этот момент самый интересный. Сознание угасает и через некоторое время включается коннектом. Хорошим тоном считается включать его через сутки после полной физической смерти оригинала. Однако никто не соблюдает это формальное правило. Дело в том, что некоторое время после включения коннектом еще неработоспособен. Это своеобразный период “детства”, когда все соединения проходят период самоосознания. Чем сложнее была первоначальная структура, тем дольше длится детство коннектома. Обычно оно занимает от трех до десяти дней. И вот в этот самый период человеческого сознания не существует, хотя на самом деле оно есть. С этого момента смерть получила определение “пауза зависимости” со значением от нуля до бесконечности.

11 200 — 1400

Над территорией, представляющей собой неправильный квадрат со стороной около 1500 километров, непосредственно подо мной возникло поле или излучение высотой около 12 000 километров. Я не понимаю его природы и возможных последствий его воздействия на меня, поэтому вынужден был немедленно переместиться в точку, где напряженность поля стремилась к нулю. Орбита моя по-прежнему геостационарна, только расстояние до поверхности Земли сейчас равняется ее диаметру. Все это привело к тому, что я теперь никак не смогу воздействовать на события и даже наблюдение за ними практически невозможно. Различимы объекты размером около ста метров. Для того, чтобы удерживать поле такой напряженности, необходимо просто невероятное количество энергии.

11 300 — 1500

Я наблюдаю сейчас пять спутников в нашем районе, и один из них воцерковленный. Трудно предположить, чтобы они видели в нас настолько серьезную опасность, которая бы оправдывала затраты на создание подобного поля. Скорее всего, это какой-то новый эксперимент. Например, если расположить такое поле не вертикально, а горизонтально с искривлением, повторяющим форму поверхности Земли, то возможно создание своеобразной стены высотой около 1500 километров. Этот абсолютно непреодолимый занавес оградит определенную территорию от доступа извне. Конечно же, его создатели больше опасаются не вторжения, а исхода. Тот, кому удалось сбежать, может вернуться обратно и потребовать восстановления своих прав. Все, кто мог уже сбежали. Это очевидно.

11 400

Минуло півгодини. Самотній голос у темряві сварив мертву Марину за її легковажність. Деякі аргументи та спогади повторювалися багато разів. Скоро я зрозумів, що не почую нічого нового, тому підвівся, застрибнув на платформу та запалив сірника. Першим, що я побачив, була червона мозаїка, що зображувала чоловіка у гостроверхій шапці із зіркою та з рушницею із багнетом у руках. Також був напис “РККА 1918”. Дата явно свідчила про початок бойових дій, абревіатура, ймовірно, позначала або назву місцевості, або збройного формування. Їх перемога була частиною нашого сьогодення. Я посвітив донизу та побачив труп жінки. Забрав зброю та витяг із кишені н балакучий морфон.

11 500

Марина навалила на рейки якогось залізяччя. Від удару воно розлетілось і поглинуло інерцію, тому я приземлився досить м’яко і не звернув собі шию. Дрезина теж не постраждала. Сергій розповів, що це був їх бізнес. “Нащо копирсатись у землі, — сказала одного разу Марина, — коли можна отримати все й одразу?” Спочатку вони просто грабували перехожих, потім один із них почав стріляти, й довелося його вбити. Одного разу сталася жорстока перестрілка, Сергія важко поранили, а Марина ледве втекла. Не знаючи, чи він помер, вона активувала його морфон. Можливо, він і не помер. “Можливо, я й не помер!” — часто повторював Сергій.