Читати книгу - "Відьмак. Хрещення вогнем"

— Якщо можна, — мелодійно відізвалася Франческа Фіндабайр, — я б хотіла на мить перервати ці відступи на тему природного й безсумнівного питання домінування нашої статі й зосередитися на справах, що стосуються запропонованої ініціативи, мета якої і далі не до кінця мені зрозуміла. А теперішній момент — невипадковий і ставить питання. Триває війна. Нільфгард розгромив і притиснув північні королівства до стіни. Тож чи не криється під загальними гаслами, які я тут чую, зрозуміле бажання обернути ситуацію на протилежну? Аби розгромити й притиснути до стіни Нільфгард? А пізніше дотягнутися до шиї зухвалих ельфів? Якщо все так, дорога Філіппо, ми не знайдемо площини для порозуміння.

— Чи це є причина, задля якої я була сюди запрошена? — запитала Ассіре вар Анагід. — Я не приділяю забагато уваги політиці, але знаю, що імператорська армія отримала у війні перевагу над вашими військами. Окрім пані Франчески й пані де Танкарвіль, яка походить з нейтрального королівства, всі пані представляють королівства, ворожі до імперії Нільфгард. Як я маю розуміти слова про магічну солідарність? Як заклик до зради? Прикро мені, але не бачу я себе у тій ролі.

Скінчивши промову, Ассіре нахилилася, немов торкаючись чогось, що не помістилося у проекції. Трісс здалося, що вона чує нявчання.

— Вона ще й кота має, — прошепотіла Кейра Мец. — Закладуся, що чорного…

— Тихіше, — просичала Філіппа. — Дорога Франческо, шановна Ассіре. Наша ініціатива має бути абсолютно аполітичною, це її базове положення. Керувати нами стануть не інтереси рас, королівств, королів, імператорів, але добро магії і її майбутнє.

— Керуючись собі добром магії, — Сабріна Ґлевіссіг усміхнулася іронічно, — ми ж не забудемо, бува, про добробут магічок? Адже ми знаємо, як сприймають чародіїв у Нільфгарді. Ми тут станемо собі аполітично балакати, а коли Нільфгард переможе й ми опинимося під імператорською владою, усі ми станемо виглядати так, як…

Трісс неспокійно ворухнулася, Філіппа ледь чутно зітхнула. Кейра опустила голову, Шеала вдала, що поправляє боа. Франческа закусила губу. Обличчя Ассіре вар Анагід не здригнулося навіть, але вкрилося легким рум’янцем.

— Хотіла я сказати, що тоді всіх нас спіткає марна доля, — швидко закінчила Сабріна. — Філіппо, Трісс і я, всі ми троє були на Горі Содден. Емгир поквитається із нами за ту поразку, за Танедд, за усю нашу діяльність. Але це тільки одне із застережень, що викликає у мене ота декларована аполітичність цього конвенту. Чи участь у ньому означає миттєву відмову від чинної і політичної, як не крути, служби, яку ми зараз ведемо при наших королях? Чи ми маємо на тій службі залишитися і служити двом панам: магії і владі?

— Я, — усміхнулася Франческа, — коли хтось повідомляє мені, що він аполітичний, завжди питаю, яку саме політику він має на думці.

— А я знаю, що він напевне не має на думці ту, яку проводить, — сказала Ассіре вар Анагід, дивлячись на Філіппу.

— Я аполітична, — підвела голову Маргарита Ло-Антіль, — І моя школа — аполітична. Я маю на увазі всі види й типи політики, які існують!

— Дорогі пані, — відізвалася Шеала, що певний час вже мовчала. — Пам’ятайте, що ви є домінантною статтю. Тож не поводьтеся наче дівчатка, видираючи одна в одної з рук через стіл тацю із солодощами. Заявлений Філіппою principium є цілком ясним. Принаймні, для мене, а я маю замало підстав, аби вважати вас менш розумними. Поза цією залою будьте, ким забажаєте, служіть, кому заманеться і чому заманеться, настільки вірно, як захочете. Але коли конвент збереться, займатися ми будемо виключно магією і її майбутнім.

— Саме так я це собі й уявляла, — підтвердила Філіппа Ейльгарт. — Знаю, що проблем — чимало, що є сумніви й неясності. Обговоримо ми їх на наступній зустрічі, у якій усі ми візьмемо участь не як проекції чи ілюзії, а безпосередньо. Присутність буде визнана не за формальний акт приєднання до конвенту, а за жест доброї волі. Про те, чи такий конвент взагалі з’явиться, ми вирішимо разом. Ми всі. На рівних правах.

— Ми всі? — повторила Шеала. — Я бачу тут порожні стільці й готова закластися, що поставили їх не випадково.

— Конвент має нараховувати дванадцять чародійок. Я хотіла б, щоб кандидатку на одне з тих порожніх місць нам запропонувала й представила на наступній зустрічі пані Ассіре. В Імперії Нільфгард напевне знайдеться ще одна гідна чародійка. Друге місце ми залишимо для твого, Франческо, рішення, аби ти, як ельфійка чистої крові, не почувалася самотньою. Третє…

Еніда ан Гленн підвела голову.

— Прошу про два місця. Я маю двох кандидаток.

— Чи хтось з паней має заперечення щодо цього прохання? Як ні, то я також погоджуюся. Ми сьогодні маємо п’ятий день серпня, п’ятий день за новим місяцем. Зустрінемося наступного разу на другий день після повні, дорогі конфратерки, через чотирнадцять днів.

— Чекайте, — перебила її Шеала де Танкарвіль. — Одне місце все ще залишається порожнім. Хто має бути дванадцятою чародійкою?

— Саме це буде першою проблемою, якою займеться ложа. — Філіппа таємниче посміхнулася. — За два тижні я скажу вам, хто повинен сісти на дванадцятому стільці. А тоді ми разом вирішимо, як зробити, щоб та особа там таки сіла. Вас здивує моя кандидатура й та особа. Бо це особа незвичайна, шановні конфратерки. То Смерть або Життя, Деструкція чи Відродження, Лад чи Хаос. Залежить від того, як глянути.

* * *

Усе село повилазило на тини, щоб подивитися на проїзд банди. Тузік вийшов разом із іншими. Мав роботу, але не міг стриматися.

Останнім часом багато говорили про Щурів. Кружляв навіть поговір, що всіх їх схопили та повісили. Втім, поговір виявився фальшивим, і доказ того демонстративно й без поспіху їхав власне перед усім селом.

— Наглючі лотри, — прошепотів хтось за спиною Тузіка, і був той шепіт сповнений подиву. — Серединою села валять…

— Наряджені, наче на весілля…

— А коні які! Й у нільфгардців таких не побачиш!

— Та, награбовані! Щури в усіх коней беруть. Коня тепер усюди продати легко. Але найкращих собі залишають…

—