Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

Видра настільки очманів від усього цього, що немов крізь якусь пелену бачив, що вони направляються до входу в шахту. І вони дійсно увійшли туди і стали спускатися під землю. Тут темний лабіринт тунелів був настільки ж плутаним, як і слова чарівника. Видра раз у раз спотикався, намагаючись побачити шлях і хоч щось зрозуміти. Але весь час бачив перед собою ту рабиню в башті, ту крихітну лису жінку, яка лише один раз швидко глянула на нього. Але він добре запам'ятав її очі.

Вони йшли в темряві, не запалюючи світла, якщо не брати до уваги маленького чарівного вогника, який Геллук запалив, щоб освітлювати їм дорогу. Вони йшли по давно покинутих штольнях, і тим не менш Геллук знав тут кожен поворот, а може, і не знав, а просто йшов, не поспішаючи і не вибираючи шляху. Він весь час говорив, часом повертаючись до Видри, щоб показати, куди звернути, або попередити про небезпечне місце, і знову продовжував щось розповідати.

Нарешті вони дісталися до того місця, де працювали рудокопи, розширюючи старий тунель і продовжуючи його. Тут чарівник про щось поговорив з Ликом; від палаючих свічок по стінах шахти металися зламані тіні. Чарівник підняв з землі в кінці тунелю кілька непоказних грудок, згорнув долонями колобок, опустився на коліна, спробував землю на смак… Все це він робив мовчки, і Видра уважно спостерігав за ним, намагаючись зрозуміти, навіщо він це робить.

Лик повернувся наверх разом з ними. Геллук своїм оксамитовим голосом побажав їм на добраніч, і Лик, як завжди, замкнув Видру в кімнаті з цегляними стінами, давши йому коровай хліба, цибулину і глечик води.

І тут же його тіло стиснули пута магічних заклять. Сьогодні він з особливою жадібністю пив воду. Гострий смак цибулини і запах землі, що йшов від неї, були йому дуже приємні, і він з'їв її цілком.

Коли денне світло, яке просочувалось в кімнату крізь щілини в тих місцях, де були закладені цеглою вікна, погасло, Видра не впав у жалюгідний напівсон, як зазвичай, а продовжував сидіти. Мало того, будь-який сон у нього як рукою зняло. Буря, що піднялася в його душі і думках за той час, який він провів у суспільстві Геллука, потроху вляглася. І після неї щось залишилося, цілком відчутне, дуже близьке і зрозуміле, якийсь образ, який він бачив чи то в шахті, то чи в башті, - трохи туманний, але цілком виразний: так, це була та рабиня в кімнаті під самим куполом вежі, жінка з запалими грудьми і загноєними очима, яка обережно спльовувала слину, яка безперервно текла з її отруєного рота, і старанно витирала губи, намагаючись і на порозі смерті виглядати охайною. Вона тоді подивилася на Видру тільки один раз.

І тепер він бачив її більш ясно, ніж тоді в башті. Він чітко бачив її худі руки, розпухлі лікті і зап'ястя, дитячу ямку у неї на шиї. Вона немов була поруч з ним в цій кімнаті. І немов увійшла в його душу, стала ним самим. І вона дивилася на нього. Він бачив, як вона на нього дивиться. Він бачив себе її очима!

І бачив тонкі лінії тих чар, що сковували його, і тяжкі канати темряви, плутаний лабіринт ліній всюди навколо нього. Існував, правда, і якийсь вихід з цього хитросплетіння, якщо він зуміє повернутися спершу туди, потім сюди, потім ще раз туди і розведе магічні пута руками, ось так… І раптом він опинився на волі.

Але більше він уже не міг бачити ту жінку. Він був в кімнаті один. Він стояв посеред кімнати і був абсолютно вільний.

І всі ті думки, які він ніяк не міг сформулювати протягом довгих днів і тижнів, ринули до нього разом, як гроза. Це був справжній вихор думок і почуттів, пристрасті і люті, бажання мстити, жалості, гордості і ще якихось невідомих Видрі відчуттів.

Спершу він був абсолютно приголомшений власними лютими фантазіями, викликаними несподіваним припливом сил і бажанням помститися. Йому хотілося звільнити разом всіх рабів, хотілося зачарувати цього Геллука і жбурнути його прямо в полум'я плавильні, хотілося зв'язати його і засліпити, а потім залишити в башті — нехай всмак подихає ртутними парами на тому верхньому поверсі, поки не помре!.. Але коли він трохи заспокоївся і став мислити тверезо, то зрозумів, що йому не перемогти такого вмілого, досвідченого і могутнього чарівника, як Геллук, навіть якщо цей чарівник і божевільний. Якщо і є якась надія на перемогу, то ставку в грі потрібно робити саме на його безумство, на те, щоб змусити чарівника самого себе знищити.

Видра задумався. Весь той час, що він провів з Геллуком, він намагався чогось у нього навчитися, проникнути в таємний сенс його плутаних промов. І все ж він був тепер упевнений, що ідеї Геллука, те знання, яке він так прагнув йому передати, не має нічого спільного ні з його власною силою, ні взагалі з якою би то не було істинно чарівною могутністю. Шахтарське і плавильне ремесло були дійсно справжніми ремеслами зі своїми таємницями і зі своїми майстрами, але Геллук, схоже, нічого в цих ремеслах не тямив. Його балаканина щодо всемогутнього короля і Червоної Матері — це були всього лише порожні слова. І брехливі до того ж. Але як він, Видра, дізнався про це?

У потоці слів, який виливався з вуст Геллука, прозвучало лише одне-єдине слово Справжньої мови, тієї старовинної мови, на якій чарівники складають свої закляття; це було слово «туррес». Геллук сказав, що воно означає «насіння». І Видра, завдяки своєму вродженому магічному талантові, відчував, що це дійсно так. Геллук сказав ще, що це слово означає «ртуть», і Видра зрозумів, що це неправда.

Його скромні вчителі навчили його всім словам Мови Творення, які знали самі. Серед цих слів не було слова зі значенням «насіння», або слова зі значенням «ртуть». Але губи Видри ворухнулися самі собою, і його губи вимовили: «айезур».

Але голос його чомусь був голосом тієї рабині з кам'яної вежі. Це вона знала справжнє ім'я ртуті! І це вона сказала слово Справжньої Мови його устами!

Деякий час Видра