Читати книгу - "№1"

її до всіх своїх колежанок, ми голосно ржали б і видавали анекдот за анекдотом. А свою я просто люблю в душі. Вона в мене дуже складна жінка, хоч і проста до неможливості. Вона не вміє бути акторкою, вона надміру проста. У випадку з мамою я вперше зрозуміла, що простота буває надмірною. Вона навіть коли намагається (в тім то й річ, що намагається) бути дипломатичною, то це так награно, що краще було би вислухати від неї щось міцніше. Вона дуже добра і дуже зла водночас. Добра тим, що присвятила себе дітям та онукам (це дві мої сестри постарались). І зла через те, що присвятила себе дітям та онукам. Величезна кількість суперечностей зіткнулися в її душі. Вона любить своїх дітей — і їх дзьобає. Вона пишається мною — і дорікає. Вона недобре думає про людей, але майже постійно керується їхньою узагальненою думкою. Мама — значуща фігура в моєму житті. Значуща своєю відсутністю. Вона існує, і це прекрасно. Мені приємно телефонувати їй — приємний сам процес набирання циферок. Однак здебільшого я мовчу у слухавку і ставлю простенькі запитання інформативного плану. Все, що мені треба знати, — що мама існує, вона живе у своєму і цьому світі, дихає, ходить на базар, відстежує турецькі серіали. Водночас мами ніби й нема: я не вдаюся в суто жіночі шептання, не обговорюю своїх проблем, не ділюся своїми клопотами, бо від цього вони тільки важчають. Якщо я їй розповім одну проблему, то піду від неї з десятьма. Вона — мій стимул робити все перфектно. За це я їй вдячна, у цьому вона — справжня мама. В неї немає серединної, виваженої позиції. Для неї людина або найкраща, або найгірша. Причому одні й ті ж люди періодично потрапляють в обидві категорії. Вона майстерно вміє докоряти. До останнього часу її улюблена фраза (щоправда, мені з сестрами вдалося її трохи відучити) — «ти мене до гробу доведеш». Коли я жила з нею, ще до вступу, вимовлялася ця фраза з усією серйозністю і трагізмом. Попервах я сприймала цю фразу дуже всерйоз. Потім із мотивів самозахисту я почала цю фразу не сприймати. І саме тому попросила маму її не вживати, бо я починала помічати, що завдяки цій фразі смерть мами не стала би таким жахом, яким має бути. Моя мама жила і живе чужим життям. Спершу — нашим із сестрами життям, а тепер — онуків. Завдяки старшому онукові вона заново проходить шкільний курс за 5-й клас. Вона ставиться до політики так, як ставиться моя найстарша сестра. До життя ставиться так, як ставиться її мама. Вона слабка і навіть безсила, тому стала панікеркою. Я люблю її, але десь дуже внутрішньо, на рівні материнської плати, в яку записано вичерпний перелік необхідних для людини чуттів. Я ніби звідти, з жорсткого диска, видобуваю свою любов до мами. Тобі це знайомо?»

Надворі — дощ. Його стукіт об металеве підвіконня поширює в кімнаті атмосферу ендемії, замкнутості. На мене дощ ніколи не діяв депресивно. Навпаки. Я змалку полюбляв вештатися під дощем у високих ґумаках (ми їх називали «боти»), віднаходячи найглибші озероподібні калабані. Мені подобалося відчуття змоклості, в цьому бродінні під зливою самовідтворювалася ритуальна дія хрещення. Потім мама мене висварювала, бо передбачала ангіну. А мені було все мало. Я ніяк не міг очиститися.

Гола правда неодмінно дарує стан легкості, а з цим у дорослих людей хронічні проблеми. Діти жорстокі до своїх батьків. Тому я, найімовірніше, не матиму дітей. Комусь же ж треба розімкнути це зачароване коло взаємного травмування. Виростаючи, діти мстять за кожен рік своєї безпорадності, своєї прив’язаності до того, хто їх привів на світ. Ця помста — чи не єдина з наук, яка легко дається. Я помітив, що дорослі люди про своїх батьків інколи говорять займенниками. Вона, він… Дорослі діти ніби змушені шукати у своєму розграфленому житті місце для тих, кому потрібна лише увага — зміст усіх нестач. Люди, які не змагалися зі своєю мамою, не знають, що таке життя. На світі не існує жодної мами, яка не заважала би дітям. І взагалі — що це за мама, якщо вона не нервує своїх дітей, не страждає через них і не завдає їм страждань? Глибокі стосунки мають бути замішані саме на цьому.

Моя мама панічно боїться таких розмов. У неї в такі моменти розбігається лексика, на плиті моментально починає кипіти віртуальне молоко. Вона — не для розмов про високе, і загалом це не зле. З нею добре розмовляти про новинки на гуманітарці, де торгують білоруси. Вона мастак розповідати, хто новий помер і звідки я маю знати цього мерця. Їй неабияк до снаги описувати вчинки сусідів, з усіма умовиводами. Нобеля їй можна присуджувати за аналіз поганих рис характерів різноманітних людей. А от усілякі мудрування й відвертощі — не її коронний номер. Вона по-своєму щаслива, перебуваючи у світі односкладних речей, вистояних і перевірених часом. Я боюся її розчавити. Я постійно боюся її розчавити.

— Ви кохали Ігоря, який помер?

Мама не сподівалася на таке запитання. Зараз вона на пенсії. На підставі педагогічного стажу вона туди вискочила за першої-ліпшої нагоди, оскільки на той час розмір пенсії перевищував розмір зарплати. Я мастив маслом канапки на забаві з нагоди її виходу на пенсію. У класі сольфеджіо зібралися вчительки, втішені тим, що можуть її ставку розподілити між собою. У неповні 50 мама розпочала життя пенсіонерки. Базар, телевізор, посуд, онуки, бульба на зиму, ощадкаса, ти взяв шапку? Я отримав дієве щеплення проти пенсійного життя.

Раніше вона так само вискочила заміж. За мого тата. Хоча любила іншого хлопця. Ігор, мій фантомний тато, помер від ґанґрени, коли йому було 18. Я бачив його фотографію — неймовірно красивий, ну неймовірно красивий. Брюнет, білі зуби, проникливі очі з іскринкою, чуттєві, м’язисті губи, зграбний витончений носик, сексапільна щетина, якою можна було би рекламувати електробритви. Його батьки — спадкові освітяни, місцева інтеліґенція, завжди по-панськи, неквапливо походжали попід руку. Моя мама теж була дуже вродлива, їй неабияк личила перука в ретрофранцузькому стилі, тоді навіть незаймані дівчата носили перуки. Вона мала шикарні ямочки на щоках і ніжну шкіру, мов у манекена.

Мама зустрічалася з Ігорем, мали серйозні плани. Однак на спортивному турнірі Ігор ушкодив коліно. Він не надав тій травмі особливого значення. Кинулася ґанґрена. Ігор зліг. Мама щодня відвідувала його, вони подовгу залишалися наодинці, але я ніколи не дізнаюся, про що в таких випадках розмовляє закохана пара приречених. Медики благали дати дозвіл на ампутацію.