Читати книгу - "Осінній сезон смертей"

– Коли будеш писати, подумай про те, що я розповіла. Таня була доброю подругою. Якщо казати про гріхи, то всі ми далеко не святі. – Алла одним махом допила рештки кави. – Я живу в шостій гуртязі. Сорок п’ята кімната. Знаєш, де це?

– Я в третій жив, коли вчився.

– Давно це було?

– Років із триста тому.

– Стільки не живуть.

– Як бачиш, не нам вирішувати, скільки кому жити.

– Буду дзенькати. – Вона підвелася й відсунула стілець. – Ти ж ближче до цих сфер… Тримай мене в курсі, згода?

Ідучи, вона залишила по собі запах чудових парфумів.

Як у дешевих романах.

Робоче місце 2

МАНІЯКА-ВБИВЦЮ МОЖНА СПІЙМАТИ ЛИШЕ З ДОПОМОГОЮ СВІДОМИХ ГРОМАДЯН

Публікація в минулому числі нашої газети матеріалу про трагічні події в студмістечку викликала широкий резонанс серед читачів. Дзвінки до редакції не припиняються й досі. І хоч запитання, що їх ставлять читачі, досить різноманітні, одне лишається спільним для всіх: «Чи зможемо ми коли-небудь вийти з дому, не боячись за своє життя?» Справді, поява в місті серійного вбивці – подія непересічна. Люди мають повне право вимагати, щоб відповідні органи вжили невідкладних заходів.

Зрозуміло, журналісти з обов’язку свого не можуть відповідати на такі запитання. Тому ми звернулися по коментарі до начальника міського управління внутрішніх справ генерал-майора міліції Анатолія Бублика.

– Найперше, Анатолію Григоровичу, чи не згущує преса барви? Чи правда те, про що йдеться в статті? Чи ми йдемо на повідку в недолугих чуток?

– На жаль, ці всі злочини справді скоєно. Вони мають ознаки серійності. Справи об’єднано. Працює оперативно-слідча група. Одначе я не поспішав би з висновками, розуміючи сенсаційність такої інформації для журналістів. Так, ваша правда, людей треба інформувати, щоб не виникало безглуздих чуток і нових проблем. Але твердження, ніби в студентському містечку орудує саме маніяк, уважаю за передчасне й помилкове. Кожен, хто йде на вбивство, вже психічно неповноцінний. Проте саме слово «маніяк» лякає людину, змушує її робити найдурніші припущення. Іноді вбивці вигідно, що його вважають за психічно хворого. Адже він серед нас, один із нас, і того, чого чекають від хворого, ніколи не сподіваються від нормальної, здорової людини. Інакше кажучи, якщо здоровий удає з себе хворого, то йому легше уникнути підозр. Принагідно хочу закликати громадян до пильності.

– Як далеко просунулося розслідування?

– Ця справа під моїм особистим контролем. Скажу більше, нею опікуються Генеральна прокуратура і Департамент кримінального розшуку України. Результати вже є. Зрозуміло, оприлюднювати їх ми не маємо права.

– Які, на вашу думку, причини вбивств, коли, як ви твердите, їх скоює людина при здоровому розумі?

– Слідча бригада активно працює в цьому напрямі. Я сподіваюся, наші громадяни досить свідомі і передаватимуть нам будь-яку корисну інформацію. Певна річ, на нашу голову може спасти справжнє цунамі з непотрібних відомостей, але всю інформацію ми будемо ретельно перевіряти. І, звичайно ж, молодим жінкам раджу поводитися обережно.

Хочеться вірити, що серійного вбивцю розшукують справжні знавці своєї справи. Віримо також, що про будь-які зрушення в розслідуванні ви поінформуєте насамперед наших читачів.

Загальний зошит 2

Подальші події викладаю коротко й лаконічно, відкидаючи все зайве. Хоч для мене особисто нічого зайвого тут нема, бо йдеться про мої взаємини з коханою жінкою, першою і єдиною в моєму житті. Але я вважаю за можливе не заглиблюватися у психологію й естетику наших стосунків, зосереджуючи всю увагу на очевидному.

Тобто – на фактах.

Соромітники пишуть у таких випадках: «Їхня перша ніч закінчилася крахом». Я теж спочатку зажив певного психічного струсу, адже в мені прокинувся створений від природи чоловік-самець. І тепер з’ясувалося, що як чоловік – у фізичному розумінні цього слова – я зазнав фіаско. Та моя кохана ніжно погладила мене по голові. Вона була лагідна зі мною, хоч я й завдав їй болю. Приховати цього вона не змогла. Сльози котилися по її щоках, і я з жахом помітив: по моїх теж пливуть солоні краплі. Вона сказала мені так ніжно, як тільки могла: «Адже це не головне, правда?»

Я ще дужче покохав свою дружину, дарма що думав собі: дужче вже нема куди. Звичайно, то не головне. То ж не кохання, а тваринні примітивні інстинкти! Це називають зляганням, а не коханням.