Читати книгу - "Мовчання ягнят"

– Якщо ви починаєте «припускати», коли я посилаю вас на завдання, Старлінг, то ми з вами можемо пошитися в «приДуРкати». – Він відкинувся назад і задоволено спитав: – А ви в курсі, що Распейл колекціонував автомобілі?

– Ні, а їх іще не розпродали?

– Не знаю. Як гадаєте, зможете все розвідати?

– Так, зможу.

– З чого почнете?

– З виконавця духівниці.

– Юрист із Балтимора, китаєць, якщо я не помиляюся, – сказав Кроуфорд.

– Еверетт Йоу, – відповіла Старлінг. – Він є в телефонному довіднику Балтимора.

– А вам не спадало на думку, що не завадить отримати дозвіл на обшук Распейлової машини?

Інколи тон Кроуфорда нагадував Кларіс повчання гусені-всезнайки Льюїса Керрола. Старлінг не наважилась відповідати в тому ж дусі, поки що.

– Распейл помер, і його ні в чому не підозрюють, тобто якщо отримати дозвіл на обшук від виконавця, то такий обшук вважатиметься законним, а його «плоди»[38] – прийнятними речовими доказами в будь-якій судовій справі.

– Точно, – підтвердив Кроуфорд. – Ось що я вам скажу: я попереджу оперативний відділ у Балтиморі про ваш візит. У суботу, Старлінг, усьому свій час. Збирайте плоди, якщо такі знайдуться.

Кроуфорд доклав невеликого успішного зусилля, щоб не провести поглядом Старлінг, коли вона виходила з кабінету. Зі сміттєвого кошика він дістав, затиснувши двома пальцями, клаптик цупкого бузкового паперу. Виклав його на стіл і розгладив. У записці йшлося про його дружину, ось що там було написано легким приємним почерком:

О, вчені люди марно дискутують

про джерело вогню, що спалить цілий світ.

Їм невтямки – недуга жінку губить,

і той вогонь зсередини жере її.

Щиро співчуваю з приводу Белли, Джеку.

Ганнібал Лектер

Розділ 8

Еверетт Йоу їхав на чорному «б’юїку» з наліпкою Університету Де Поля[39] на задньому склі. Під його вагою «б’юїк» злегка хилився вліво – Старлінг помітила це, поки їхала слідом за ним крізь дощ за межі Балтимора. Майже стемніло; день, який Старлінг виділила на розслідування, практично скінчився, а другого вільного дня в неї не було. Вона боролася з нетерплячкою, постукуючи по керму в такт із помахами двірників, поки потік автомобілів повз трасою 301.

Йоу виявився розумним і товстим, а також мав дихальну недостатність. Старлінг припустила, що йому мало бути близько шістдесяти. Поки що він був готовий допомогти слідству. День змарнувався не з його провини. Балтиморський юрист повернувся тільки ввечері після тижневого відрядження до Чикаго і просто з аеропорту поїхав до свого офісу, щоб зустрітися зі Старлінг.

Йоу пояснив, що класичний «пакард» Распейла потрапив на склад іще задовго до смерті господаря. Ліцензії на нього не було, тож Бенджамін ніколи на ньому не їздив. Йоу бачив машину лише раз – у складському приміщенні й накриту чохлом, коли мав підтвердити її наявність для опису майна, який він укладав після вбивства свого клієнта. Якщо слідчий Старлінг дає слово «чесно й одразу ділитися» будь-якими відкриттями, що можуть зашкодити репутації покійного, то юрист обіцяє показати їй автомобіль. Ордер і поняті не потрібні.

Старлінг раділа нагоді хоч день поїздити на «плімуті» зі стільниковим телефоном, який їй видали з автопарку ФБР, а ще завдяки Кроуфорду в неї з’явилося нове посвідчення. На ньому значилося просто «ФЕДЕРАЛЬНИЙ СЛІДЧИЙ», а термін дії, як вона зауважила, спливав за тиждень.

Пунктом призначення були міні-склади «Спліт-сіті», десь за чотири милі від міста. Повільно просуваючись у потоці машин, Старлінг скористалася телефоном, щоб якомога більше дізнатися про це складське господарство. На той час, коли помітила вгорі оранжеву вивіску «МІНІ-СКЛАДИ СПЛІТ-СІТІ – ЗАЛИШТЕ КЛЮЧ СОБІ», вона встигла вже довідатися кілька нових фактів.

Компанії «Спліт-сіті» була видана ліцензія на вантажні перевезення від Комітету торгівлі й транспорту на ім’я Бернарда Ґері. Три роки тому Федеральна колегія присяжних упіймала Ґері на транспортуванні краденого майна між штатами, і його ліцензію відправили на перегляд.

Йоу звернув під вивіскою й показав ключі прищуватому молодику у формі, який стояв на воротах. Охоронець записав їхні номерні знаки, відчинив ворота й нетерпляче помахав рукою, наче на нього чекали якісь важливіші справи.

«Спліт-сіті» – сіре місце, де постійно дме вітер. Як і недільний рейс розлучених із Ла-Ґвардія в Хуарес[40], воно займається обслуговуванням бездумного броунівського руху нашої цивілізації, і в більшості складів зберігаються уламки розколотих шлюбів. Комори захаращено меблями з віталень, кухонними гарнітурами, поплямованими матрацами та фотографіями сімей, яких більше не існує. В офісі шерифа Балтиморського округу поширена думка, що в «Спліт-сіті» також ховають більшість дорогоцінних речей, коли доходить до оголошення банкрутства.

Місце скидається на військову установу: тридцять акрів видовжених будівель, поділених протипожежними стінками на відсіки розміром із просторий гараж на одну машину. Кожна переділка має секційні підйомні ворота. Плата помірна, і деяке майно лежить тут уже роками. Охорона надійна. Склади оточено двома рядами високого сітчастого паркану, між якими цілодобово ходять патрулі з собаками.

Під Распейлову складську комірчину № 31 намело до шести дюймів прілого листя, змішаного з паперовими склянками та дрібним сміттям. По обидва боки підйомних дверей висіли важкі замки. До того ж засувку з лівого боку було опечатано. Еверетт Йоу незграбно схилився над печаткою. Старлінг тримала парасолю та ліхтарик, що світив їм у сутінках.

– Здається, склад не відмикали з того часу, як я був тут п’ять років тому, – сказав він. – Бачите, тут у пластику відбиток моєї нотаріальної печатки. Тоді я й гадки не мав, що родичі будуть стільки сперечатись і розгляд справи триватиме довгі роки.

Йоу взяв у Старлінг ліхтарик і парасолю, поки вона фотографувала замки й печатку.

– У містера Распейла була квартира в місті, де він жив і працював, а тоді мені довелося звільнити приміщення, щоб не платити ренту за рахунок спадку, – сказав він. – Я вирішив перевезти речі сюди й покласти їх разом із Распейловим автомобілем і майном, яке вже тут зберігалося. Ми привезли піаніно, книжки, ноти й, здається, ліжко.

Йоу спробував вставити ключ.

– Мабуть, замки позаїдало. Принаймні цей провертається дуже туго.

Йому було важко нахилятись і дихати одночасно. Коли він спробував сісти навпочіпки, хруснули коліна.

Старлінг тішило те, що навісні замки виявилися великими хромованими виробами фірми «Амерікан стендерт». Вигляд вони мали неприступний, але Кларіс знала, що зможе легко вибити з них латунні циліндри за допомогою гвинта для листового металу та цвяходера – батько був показував їй, як це роблять грабіжники, коли вона ще була