Читати книгу - "Сестри-вампірки 2"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Дако, ти йдеш? Ми від’їжджаємо! – пролунало за дверима.
Та Дака була зараз занадто захоплена розмовою, щоб звернути увагу на вигуки сестри.
– У північній частині Біндбурга є старий покинутий вокзал. Нумо там зустріньмося! Його легко знайти – потрібно просто летіти вздовж рейок.
– Домовилися!
– Дако, мама вже завела мотор! – знову гукнула Сільванія.
– Boi! Клас! Із нетерпінням чекаю нашої зустрічі! – зраділа Дака і, повернувшись до дверей, крикнула: – Іду-іду!
Коли вона знову глянула на екран комп’ютера, то помітила, що Мурдо був не один. З-за його спини виблискував червоними очима якийсь вампір. «Ксантор!» – здогадалася Дака.
– Маєш кудись іти? – запитав Мурдо. Він знову заповнив собою весь екран, затуливши Ксантора.
– На жаль, так, – зітхнула Дака.
– Тоді до зустрічі! Azdio! – квапливо закінчив розмову Мурдо.
– Azdio! – Помахавши йому рукою, Дака в три стрибки злетіла зі сходів і поспішила до мами та сестри.
– Хутчіше, Дако, – роздратовано сказала Ельвіра. Їй хотілося якомога швидше виїхати з дому, поки не прокинувся Міхай. Та ба! Шум розбудив його. Вмить відкинувши віко труни, Міхай прикрив очі сонцезахисними окулярами і з’явився в дверях. Уся його постать і суворе обличчя виказували непохитну рішучість (Ельвіра чудово знала свого чоловіка, і їй зовсім не обов’язково було дивитися йому в очі, щоб зрозуміти, що він налаштований вельми серйозно).
Твердим кроком Міхай підійшов до «Дачії».
– Зачекайте-но, я теж їду з вами, – заявив він і, відчинивши дверцята машини, сів за кермо.
Ельвіра занервувала.
– Ти не зобов’язаний з нами їхати, Міхаю. Хіба ти не хотів відпочити перед роботою?
– Ще чого, – похитав головою Міхай.
Дака влаштувалася поруч із Сільванією на задньому сидінні. Сестри перезирнулися. Вони вже давно затямили: коли батьки сваряться – краще мовчати.
– Ти надто роздуваєш проблему, – почала було Ельвіра. – У тебе немає приводу непокоїтися. Я просто не хочу, щоб ти…
– Я їду! – відрубав Міхай.
– Ну гаразд, – знизала плечима Ельвіра, поступившись місцем за кермом. – Тільки прошу, тримай себе в руках. Я, звісно ж, подякую Річардові за квіти, а ти й не думай сказати йому, що зробив із букетом!
Міхай мовчки завів мотор. Усередині у чоловіка все кипіло…
…і в Дірка ван Комбаста – теж. Повернувшись додому з лікарні, він розщедрився на суперновітній датчик руху і відразу ж встановив його на стіні будинку. Дочекавшись, коли старенький автомобіль Цепеша, вискнувши колесами, рушить із місця й сховається за рогом, Дірк навів світловідбивачі на сусідський будинок. Примруживши очі, він щось покрутив, натиснув на якісь кнопочки й помахав рукою. На датчику відразу ж замиготіла синя лампочка, і у вітальні Дірка пролунала сирена. Мисливець за вампірами задоволено потер руки. Його нове придбання успішно пройшло випробування і цілком придатне для використання в умовах війни… з вампірами!
Ікласте знайомство
Ельвіра сиділа як на терню. Вмостившись за кермом улюбленої «Дачії», Міхай, однозначно, вирішив дати волю своїй гарячій трансільванській вдачі: гнав на величезній швидкості, різко гальмував на світлофорах, а під’їхавши до майстерні, яку Ельвіра збиралася орендувати у тата Якоба, поставив машину так, що загородив піввулиці.
Ельвіра, Сільванія і Дака вийшли з машини. Якоб і Річард вже чекали їх біля входу.
– Вітання! – помахала їм рукою Ельвіра.
– Hey, girls!
Річард Бартон здавався злегка блідим. Вигляд у нього був пошарпаний. Але побачивши Ельвіру, він розплився в усмішці. Якоб, судячи з усього, теж був у значно кращому настрої, ніж учора, і більше не ображався на Сільванію.
– Привіт! – посміхнулася йому дівчинка.
– Ні! – відповів він.
Останнім із машини вийшов Міхай. Похмуро поглядаючи на Річарда Бартона, він неспішно рушив до компанії.
– Знайомтеся, це мій чоловік Міхай, – поспішила відрекомендувати його Ельвіра.
Міхай голосно грюкнув дверцятами «Дачії» і холодно кивнув Річарду. Поглянувши на вампіра, той зблід і якось дивно гикнув.
– Ти… ти! – прошипів він, задихаючись від люті. – Очі свої не вірю!
Він підійшов упритул до Міхая і втупився в нього. Вигляд у Річарда був ошелешений.
– Я думав, що це сон, але це не сон… – Він повернувся до Ельвіри. – Твій чоловік провів цілий учорашній ніч в мій спальні!
– Міхаю? – здивовано запитала Ельвіра, поглядаючи то на чоловіка, то на Річарда. Вона здогадалась, як і навіщо її чоловік опинився у Річарда в кімнаті.
Міхай поводився ніби нічого й не було.
– А які до мене претензії? – знизав він плечима, побарабанивши по даху «Дачії». – Цей хлоп заслужив невеличкого прочухана.
– Що ти дозволяти собі? Хто ти є такий? Божевільний? Псих? Нечисть? – накинувся на нього Річард. – Ходиш по чужій квартирах, кусаєш людей! Damn, this is scary!10 – Річард повернувся до Ельвіри. – Sorry, Ельвіро, але після всього цього я не буду здати тобі в оренда моя майстерня!
Він взяв Якоба за руку.
– Ходімо, Якобе!
– Та що ти кажеш таке, тату? З якого дива геру Цепешу тебе кусати?
Якоб розгублено витріщився спочатку на тата, потім на Сільванію. Але та стояла, потупивши очі, і мовчала.
– Nо! Ми йдіть! – суворо заявив Річард.
Ельвіра, Дака і Сільванія мовчки дивилися їм услід і, тільки-но Якоб і його тато завернули за ріг, перевели гнівні погляди на Міхая.
– Скажи, що це неправда, – глухо промовила Ельвіра.
Міхай зніяковіло закашлявся.
– Цей хлопець – бабій, причому на рідкість мерзенний і огидний. Я що, повинен був мовчки спостерігати, як він підбиває до тебе клинці? Не народився ще той чоловік (і вампір теж!), якому б таке зійшло з рук! Ось я і вирішив його попередити. Шкода тільки, що вкусити його мені так і не вдалося.
Ельвіра кинула на чоловіка гнівний погляд. Дака і Сільванія завмерли від жаху.
Міхай презирливо пирхнув.
– Уявляєте, цей слабак спить на ортопедичній подушці!
– Годі, Міхаю! Досить із мене твоїх витівок! – вибухнула Ельвіра і, розвернувшись, швидко пішла геть.
– Ельвіро, кохана, почекай! Я все поясню! – вигукнув Міхай і побіг за нею.
Дака і Сільванія збентежено дивилися їм услід.
– Надала ж лиха година! Наш татко мало не вкусив батька Якоба. І як йому таке в голову могло прийти? – обурилася Сільванія.
– Просто він дуже ревнивий, – заступилася за батька Дака.
– Але так чинити не можна! – випалила Сільванія, мало не плачучи. А якщо після всього Річард заборонить Якобу дружити з нею?
– Охолонь! – Дака поклала руку сестрі на плече. – Нічого ж страшного не сталося. Просто тато шалено кохає маму, і сьогодні вночі він це довів. По-моєму, вийшло дуже романтично…
Сільванія здивовано подивилася на сестру: найшла час розводитися про кохання й романтику! Зараз це недоречно!
– У тебе точно не всі вдома! – сердито сказала вона. – Тато хотів укусити не когось там, а батька Якоба! Я тут силкуюсь поводитись, як звичайна людина. А що витворяє наш татусь? Як я тепер буду приховувати, що ми вампіри? Fumps, fumps і ще раз fumps!
Із кожним новим «fumps» Сільванія дедалі сильніше плескала себе долонею по лобі.
Дака зітхнула.
– Згодна, тато трошки перегнув зі спецефектами. Та й ти не кипи!
Сільванія гнівно тупнула ногою:
– А я хочу і буду кипіти!
Витівки амура
Дірк ван Комбаст шкандибав довгим лікарняним коридором.
Зустрівши вдягнену в біле жінку з написом на бейджику «Старша медсестра», він посміхнувся їй своєю щирою посмішкою і простягнув коробку шоколадних цукерок та небесно-блакитного кольору конверт.
– Передайте це, будь ласка, медсестрі Урсулі, – сказав він і, не зважаючи на здивований погляд старшої медсестри, пошкутильгав до виходу.
Душа його радісно співала.
Тим часом сестри-вампірки повернулися додому і замкнулися у себе в кімнаті.
Сільванія гнівалася на весь світ. Дака, навпаки, перебувала в надзвичайно лагідному настрої. Але Сільванія була занадто вбита своїм горем і ображена на тата, щоб дивуватися змінам, що відбулися з її сестрою.
– І що я тепер скажу Якобу? Як я йому все поясню? – голосила Сільванія, в безсилій люті гамселячи подушку.
– Скажи йому правду: наш тато – вампір, мама – людина, ми напіввампіри… Ну й таке інше, – порадила
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри-вампірки 2», після закриття браузера.