Читати книгу - "“там, де світло торкається води”, Елісса Фенікс"

— Що сталося? — його голос був спокійним, готовим до будь-якої правди, навіть якщо вона була складною.

Лея важко зітхнула і відвела погляд. Вона відчувала важкість своїх слів, як ніколи раніше.

— Я відчуваю, що ми можемо втратити один одного, — прошепотіла вона. — Мені страшно, що я втрачу тебе, якщо все це не вийде. Якщо я не знайду те, що шукаю.

Кайр не одразу відповів. Його погляд змінився, але лише на мить. Він просто поклав руку на її плечі, ніжно, і тихо сказав:

— Лея, те, що ми зараз маємо — це справжнє. Не важливо, скільки часу пройде, ми будемо разом долати це. І якщо ти відчуєш, що ми маємо йти окремо, я це зрозумію. Але поки ми разом, я не покину тебе.

Її серце затремтіло. Він не сказав багато, але саме ці кілька слів змусили її відчути себе значущою. Вони були разом. І навіть якщо шлях буде важким, навіть якщо вони будуть зустрічати багато труднощів, вони все одно будуть триматися один за одного.

Вона підняла голову і подивилася в його очі, знову знаходячи в них теплоту і розуміння.

— Дякую, — прошепотіла вона, відчуваючи, як її голос тремтить від емоцій.

Кайр усміхнувся, і його рука обережно знову торкнулася її.

— Не варто дякувати. Просто будь поруч.

Її обличчя наповнилося легким відчуттям спокою. Вона знала, що попереду ще багато важких моментів, але цього разу вона була готова їх пройти. Разом з ним.

Вони залишалися сидіти в тиші, де кожен подих і кожен рух набували особливого значення. Час для них зупинився, ніби весь світ залишився за межами цієї кімнати.

Так, вони не знали, що чекає попереду, але вони були готові разом пройти цей шлях, крок за кроком.