Читати книгу - "Антон Великий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Скільки, до речі, заробляє твоя мама?
Але Софія дивиться на мене так, що я відразу розумію — для неї ця тема страшенно нудна.
— Поняття не маю! Мама тепер власниця дідусевої фірми. Мабуть, бере собі платні, скільки їй захочеться. Принаймні я так припускаю…
Я припускаю. Софія так легко й мило говорить про це. Ніби гроші — найбуденніша річ на світі. Але, видно, так і є у світі багатих.
Цікаво, які ще слова вживають багаті, так би мовити, на щодень? Мені здається, вони дуже часто кажуть «вітаю» замість «привіт». Хоча не певний.
— Який твій найулюбленіший предмет у школі? — раптом втручається Уле.
Питає у Софії, ясна річ, бо знає, що мій — природознавство.
Софія ковтає останній шматочок тоста, напускає з автомата бульок у пляшку з водою.
— Німецька.
Що ж, добре опанувати мови — розумний вибір, думаю я, бо ж Софія, без сумніву, успадкує фірму після мами. Такий дуже міжнародний підхід.
— Улюблений колір? — не відчіпляється Уле.
Він страшенно вдоволений, коли виявляється, що це й колір його плавок.
— Улюблена тварина?
Що відбувається, чесне слово?! Уле мовби зачитує питання зі щоденника якоїсь малявки з молодшої школи. Далі, мабуть, запитає про її першу закоханість або перший поцілунок.
— Може, уже покупаємося? — втручаюсь я.
Доки ми спускаємося сходами у підвал, я пошепки запитую Уле:
— Нащо ти влаштовуєш їй допит?
Уле задоволено всміхається і виймає з пакета блакитні плавки.
— Треба ж випитати дівчат, чим вони цікавляться, — пояснює він.
— Зовсім не треба! Усі дівчата й самі вибовкають, навіть питати зайве!
Уявляєте, як класно плавати в теплій воді посеред зими, ні тобі верескливої дітвори навколо, ні рятувальників, ні спільного душу. Ось воно, справжнє життя! З пальмами і всім решта.
А я жив собі й навіть не здогадувався, що так буває! Мені навіть цілком досить було кухні й трьох кімнат. Я навіть підсміхуюся сам із себе.
Але тепер, тепер мої очі відкрилися. Тепер я знаю, чого прагну від життя.
Я задоволено всміхаюся, позираю на Уле, який хлюпається поруч у своїх блакитних плавках. Здається, йому теж відкрилися очі. І це супер! Ми зможемо працювати задля досягнення спільної мети. Але спершу трохи покупаємося у розкоші.
Я міг би мокнути в басейні годинами, але Софії знудилося швидше, ніж нам з Уле. Вона перевдягнулася, сіла на краю басейну й довго з нами теревенила, так довго, що я відчув: треба й нам вилазити з води.
Але спершу Уле захотів сфотографуватися. Він витирає досуха руки, виймає свій мобільний. Ми клацаємо купу фоток. Басейн і я з Софією на задньому тлі. Потім Уле комусь їх надсилає, мабуть, своїм батькам.
Раптом мені стає за нього трохи ніяково. Можна подумати, що він ніколи в житті не бачив басейну.
— Чому Долар не став шукачем грибів? Лисичок, наприклад? — пристає до Софії Уле, коли ми з нею граємо в настільний теніс, і вона вдруге мене перемагає.
— Мама вирішила, що йому ліпше жити в дідуся, — відповідає Софія і так лупить ракеткою по м’ячику, що я мушу лізти його шукати під шафою в кутку. — Вона каже, що не має часу на собак. Але я думаю, Долара віддали, щоб дідусеві не було сумно. Мама й на дідуся не має часу.
— Як думаєш, він міг би шукати рижики чи білі гриби? — править своєї Уле.
Софія сміється.
— Уявлення не маю! Але обожнюю твою грибну манію!
В Уле така приголомшена мармиза, аж я мимоволі теж усміхаюся. А потім широка усмішка розтягується на його личку від вуха до вуха. Я його розумію. Небагато знайдеться людей, які обожнюватимуть Уле з його вічною грибною манією.
— Ой, ні! — раптом скрикую я.
Але мій вигук ніяк не стосується Уле. І проґавленого м’ячика — теж. Просто я згадав дещо дуже важливе.
— Ми ж сьогодні ввечері маємо нараду!
Дивлюся на екран мобільного.
Уле скрушно зітхає, та так голосно, аж Софія сміється.
— Можете й завтра прийти, — гладить вона Уле по руці.
Ми обидва не можемо приховати радості — дуже важко покидати життя у розкоші. (Тобто не саме життя, звісно, а басейн!)
Попри все: праця кличе! Business before pleasure, так, здається, кажуть.
БІЛЛ ҐЕЙТС
У кімнаті Ейвінна веселий настрій, хоч ми з Уле й спізнилися на п’ять хвилин.
— Вітаю, — кажу я, як говорять багаті; відтепер це буде моїм трендом.
— Чого це від вас тхне хлоркою? — принюхується Кароліна.
Доводиться розказати про Софію і плавальний басейн у підвалі її будинку. Ми розповідаємо навперебій.
Аж доки Кароліна спиняє нашу балаканину суворим кахиканням. Вона ж адміністраторка і все зорганізувала.
Ось так:
Укладання порядку денного
Статус
Поточні результати
Різне
Ніхто з нас не розуміє до пуття сенсу в першому пункті, тому ми просто голосуємо за нього одностайно.
Другий пункт теж не цілком зрозумілий.
— «Статус» означає, що всі повинні прозвітувати про виконані завдання на цей момент, — пояснює Кароліна.
Ну, це найприємніше. Бо Нільс і Ейвінн мали купу роботи, а Кароліна з боєм наполягла на оплаті праці п’ять крон за годину. Ми з Уле повідомили про випікання сконів і про те, як Уле влетів із собакою в кущі. І ще багато знову розповідаємо про Софію та басейн. Особливо Уле рот не замикається.
Кароліна майже викрикує наступний пункт, щоб змусити його замовкнути.
«Поточні результати».
Я затамовую подих, бо тепер мій вихід. Вихід на велику сцену нового Антона, в якого розплющилися очі.
— Ми повинні зосередитися на підвищенні оплати праці, — кажу я твердо.
Решта отетеріло дивляться на мене.
— Хочеш сказати, що треба підняти ціни? — питає Нільс.
— Безумовно, — відповідаю я тоном, яким, я вважаю, говорять усі справжні бізнесмени.
Але Ейвінн має сумніви.
— Навряд чи старенькі зі старечих будинків мають аж ТАК багато грошей.
— Вони отримують пенсію. Чому мають розраховувати на майже безкоштовну допомогу?
Ейвінн дивно замовкає.
А я не замовкаю.
— Можемо сказати, що досі в нас була стартова акція. А від завтра діятимуть звичайні розцінки.
Ой-ой, скільки бізнесових слів я, виявляється, знаю!
Нільс поглядає на мене скептично. Але мене вже так понесло, що я не можу спинитися.
— Або ми спершу різко піднімемо ціни, а потім лише трохи знизимо й назвемо це знижкою, хоч, насправді, ціна таки буде підвищена. Старі ж люди фанатіють за знижками, — додаю я. — Надто коли щось коштує 199 крон замість 200.
І помічаю за собою, як мимоволі потираю руки.
Саме у цей момент оголошується перерва в робочій нараді, бо Ейвінн повинен допомогти мамі почистити зубки меншому братикові. Його мама має проблеми з м’язами, і тому не може виконувати багато фізичних функцій. Ейвінн, певним чином, має свого Арнольда в домі. Але не іноді, а весь час.
— Усе гаразд, хлопчики?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антон Великий», після закриття браузера.