Читати книгу - "Під чужим ім’ям, Love"

Бій тривав не лише між двома братами. Це була сутичка двох світів — минулого й майбутнього, страху й вибору, тиранії й свободи. В обличчі Леона жевріло полум’я рішучості, в очах його брата — лють, підживлена втратою.

Еліана стояла на кормі «Сірени», дивлячись на берег. Вона бачила їхні рухи, як танець тіней у світлі смолоскипів. Вона знала: це не просто двобій. Це останній крок до її звільнення.

— Якщо він програє, я йду за ним, — прошепотіла вона до себе. — Якщо виграє — залишусь.

Коли брат Леона кинувся з мечем уперед, Леон ухилився й роззброїв його. Вони опинились лицем до лиця, важко дихаючи.

— Залиши все, — сказав Леон. — Це не дорога. Це прірва.

— Ти обрав її замість родини.

— Я обрав честь.

Тоді брат кинувся знову. І тоді вистрілила Еліана.

Постріл не вбив. Але зупинив. Куля пройшла навиліт крізь плече брата. Він упав, дивлячись на неї з подивом.

— Жінка… — прошепотів. — Вона…

— Я — більше, ніж жінка, — відповіла вона. — Я та, хто більше не боїться.

Її очі блищали від сліз, але не від жалю — від сили. Вона пройшла шлях від маски до істини. І тепер ніхто не міг зламати її.

Леон опустився біля брата. Обидва мовчали. Потім Леон зняв свій капітанський перстень і поклав його біля брата на землю.

— Прощаю.

І піднявся, взяв Еліану за руку, і вони пішли геть — до нового життя, залишаючи за спиною попіл минулого.

У той вечір «Сірена» знову підняла вітрила. І цього разу — не втікала. А прямувала вперед.

Бо справжня свобода — це здатність обирати себе.

---