Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

Коли Сергій ввечері почав дзвонити та стукати у двері й вимагати повернути хоча б планшет, Ярина не хотіла його впускати й навіть кілька хвилин успішно ігнорувала дивні погрози. Проте шум від клятих мотоциклів та дивний схожий на вибух звук за вікном змусили її передумати та відчинити двері.

А на ранок сталося диво. Ярина разом з Микитою повністю закрили сесію. Вона вже хотіла танцювати та співати від щастя прямо в коридорі одинадцятого корпусу біля деканату, коли раптом крізь лабіринти поверхів та підсвідомість долинула знайома мелодія. 

За кілька хвилин, коли ігнорувати наполегливе звучання будильника було вже неможливо, сонна Ярина розплющила очі й приречено оглянула захаращену меблями кімнату. А щастя було так близько…

Вона вимкнула будильник, аби не будити Сергія, що розвалився на кріслі за шафою, й почала тихо збиратися до університету.

Надія помирала на очах. Коли Ярині з Микитою вдалося підкараулити та впіймати Гуренка, то він на них накричав, сказав, що часу на їхнє перескладання іспиту не має, бігунки вони можуть засунути собі в одне місце, і від завтра до тридцятого серпня він у відпустці. Якщо ж тридцять першого вони не матимуть підписаних бігунків хоча б на найнижчий прохідний бал, то можуть забирати документи та забиратися з університету до біса. 

— Ні, ну, ти бачила, яка гни… — Микита не скупився на грубі імена та епітети. — Навмисне ж все літо спаскудив. Аби ми страждали, мучилися й навіть не могли змиритися з відрахуванням. От би його машину підпалити, — він зупинився біля трьох криво припаркованих біля ґанку машин, примружився й підозріло почав їх вивчати. — Ти не знаєш його номер?

Ярина, яка не знала навіть його мобільний, приречено зітхнула та в'яло протягнула:

— Без освіти, у в'язниці, — вона досі не могла повірити, що цей жах мав затягнутися до кінця літа. Може, краще самій прямо зараз забрати документи та піти, аніж труситися два місяці?

— Та може краще навіть без освіти, ніж з такою, — невдоволено пробурчав Микита й скосив похмурий погляд на великі літери назви вищого навчального закладу на корпусі.

Ярина невизначено хитнула головою:

— З витраченими трьома роками в нікуди…

— Не знаю, — він різко смикнув плечем та продовжив йти, — я всі ці роки чудово проводив час та насолоджувався життям. А це головне.

Вона звернула до нього сумний погляд, оскільки частіше бувала в університеті, на дорогу до та з якого витрачала три години на день. Микита мимоволі глянув на місце, біля якого вони вчора зустріли Максима.

— До речі, що у вас з Максом?

Ярина знизала плечима:

— Судячи з нашого вчорашнього прощання, взаємне розчарування. А що? 

Він замислено кивнув:

— Може, воно й на краще. Не раджу з ним зв'язуватися. 

Вона завмерла й скосила на нього похмурий погляд.

— Ти мені починаєш декого нагадувати. — Сусіда, якому теж її особисте життя чомусь не давало спокою. — З Костянтином не зв'язуватися, з Максимом – також. З ним-то що не так? 

— Поряд з ним твій аб’юзер Костянтин – пухнасте зайченя, — він зупинився на кілька кроків попереду й повернувся обличчям.

— Ти глузуєш з мене? 

Яку цей милий та привітний серцеїд міг представляти небезпеку? Сміховинно.

— Ти знаєш, чим він займається?

Ярина відновила в пам'яті вчорашню розмову та претензію Максима в будинку Костянтина під час першої зустрічі.

— Працює в клініці? 

— Додай до цього кримінал та великі гроші, — хмикнув Микита. — Дуже великі. Навіть моя родина не має таких статків. А там, де крутяться такі гроші, у людей немає ані серця, ані совісті.

Ярина насупила брови й продовжила шлях до трамвая:

— А ти тоді чого з ним спілкуєшся? Ще й так зрадів йому вчора.

— Тому, що я з дитинства маю радіти людям, з якими працює та спілкується батько. Це не те, що ми якісь друзі чи щось таке. Це необхідність, а не бажання. 

— Слухай, — Ярина закусила губу, — а чим займається твій батько…? Якщо навколо тебе такі страшні люди…

— Вибач, але, на жаль, я не можу говорити про такі речі, — він невизначено повів плечем. — Але підозрюю, що за кілька років виїзд за кордон перетвориться не на відпочинок, а на необхідність.

Очі Ярини шоковано розширилися. Більшу частину життя вона ніколи не дотикалась до людей, які мали б такі проблеми.

По поверненню додому Ярина вирішила на кілька тижнів забути про навчання. Зрештою змінити щось до кінця літа неможливо. Звісно, можна було б повністю вивчити увесь матеріал, але самі думки про навчання викликали тривогу, тому вона вирішила відкласти це нервове заняття до кращих часів та останніх теплих ночей серпня.

Сергій, якого вона з ночі наполегливо просила не залишати квартиру без попередження, пішов одразу, як вона переступила поріг. Оскільки в одній кімнаті робітники встигли поклеїти шпалери, Ярина вирішила перетягнути частину не надто важких меблів до неї. За дві години повільної роботи в тій кімнаті вже стояли стільці, кухонний стіл, тумбочка, комод та уся дрібна техніка. На щастя, після попередніх ремонтів, спричинених сусідами згори, у неї залишився лише необхідний мінімум меблів. Хоча, важко стверджувати, що це саме на щастя… Але принаймні всі пожитки вміщалися до кімнати без шпалер, де вона останні дні ночувала з Сергієм. Здавалося, йому серед купи речей було комфортніше, аніж у гарно облаштованій кімнаті з якісним ремонтом. Ближче до восьмої він написав, що не прийде. Спати Ярині не хотілося, тому вона перетягнула ще й крісло, перенесла всі речі та почала розкручувати шафу. На половині процесу вона настільки втомилася, що будь-які тривоги й переживання перестали мати найменше значення й більше не стримували її від сну.