Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

В особах обох згаданих революціонерів склало УССтрілецтво надзвичайно цінну жертву для української визвольної ідеї. Іван Андрух, абсольвент української гімназії в Перемишлі і Микола Опока, абсольвент української гімназії у Львові, родом з Бобреччини, – виховані в середньошкільних таємних організаціях, це одні з найкращих молодих старшин УСС, учасники багатьох боїв, оба ранені, Опока під Галичем, Андрух на Лисоні. Оба надзвичайно здібні, енергійні та ідейні. Іван Андрух, маючи 23 роки, став в червні 1919 р. командантом 1-го полку піхоти Січових Стрільців.

Останній трагічний акт наших збройних змагань за державну незалежність в 1914-1921 рр., – був зазначений також геройською участю і жертвою крови УСС-ів. Українське Січове Стрілец тво, яке розпочало у вересні 1914 р. першу сторінку української визвольної епопеї, закінчило її також участю своїх передових старшин і стрільців у героїчнім Другім Зимовім Поході, що його почала Українська Повстанча Армія 4 листопада 1921 р. під проводом ген. Юрка Тютюнника.

В її складі находилася і боролася 2-га збірна бригада в силі 294 людей, під командою полк. СС Романа Сушка, кол. чотаря УСС. Одним із старшин цієї бригади був сотн. СС, кол. підхор. УСС, Володимир Стефанишин, абсольвент гімназії в Станиславові, «найкращий з найкращих», герой Лисоні і Мотовилівки. Він згинув враз з кількома Січовими Стрільцями геройською смертю у завзятім бою-наступі на Коростень, 7 листопада 1921 р., та в той спосіб вписав враз із своїми поляглими стрільцями ім'я УСС у славну легенду Базару, побіч тих героїв, що іх два тижні пізніше зловили і розстріляли большевики в Мінках Малих 22 листопада 1921 р.[265]

Начальником штабу командування Другого Зимового Походу був полковник Січових Стрільців Юрко Отмарштейн.

Під час жорстокого терору польської влади над українським народом в Галичині виринув 22 жовтня 1922 р. на захід від Збруча невеликий відділ боєвиків з 12 людей, на чолі якого стояли Іван Цепко, Петро Шеремета і Степан Мельничук. Були озброєні в кріси, ручні гранати і один скоростріл. Переходили від села до села і несли нову, таємну вістку про нестримну боротьбу, яка перед чотирьома роками тут розпочалася, а тепер перейшла в нову фазу.[266]

Петро Шеремета і Степан Мельничук – це кол. молоді старшини УССтрільців, абсольвенти української гімназії, Мельничук – коломийської, Шеремета – рогатинської. Брали участь в різних боях Легіону, пізніше Бригади УСС.

Перейшовши з України через Збруч на терен Галичини, вони перебивалися серед боїв на захід з великими труднощами. Дійшли до Дністра, щоб перейти на Покуття і тут перенести партизантську акцію. Крайно виснажені, попали в засідку польської жандармерії. І.Цепко згинув, а Шеремету і Мельничука ув'язнили, та 9 листопада 1922 р. поставили перед польський наглий суд в Чорткові. Три дні йшла в суді безвиглядна боротьба їхніх оборонців д-ра В.Старосольського і д-ра С.Барана за життя підсудних. 11 листопада о год. 12 вполудне оголошено засуд, яким засуджено Шеремету і Мельничука – до кари смерти.

«Ні один м'яз їх обличчя не задрожав, оповідав нам один місяць після цього в Празі д-р В.Старосольський, спокійні як і на протязі цілої розправи, вони тільки обнялися і поцілувалися. Було ясно, що давно вже були вони рішені віддати своє життя, що рішилися на те ще тоді, коли переходили 3бруч, а може і скорше ще перед роками, коли вступали в ряди Українських Січових Стрільців».

Першого випровадили на в'язничне подвір'я на розстріл – С.Мельничука. Він співав революційну пісню, коли впала сальва польських жандармів.

А про геройську смерть П.Шеремети – так оповідав д-р В.Старосольський: «А відтак виведено Шеремету Петра. Ви знаєте, які були його останні слова: – Хай живе революція, хай живе народ, хай живе Україна! А потім командував: «Стріляй!» Але ви не бачили його в той момент. Ви не бачили, як стояв він гордо, як гордо підніс голову і яким дужим і владним голосом він взносив ці оклики й казав стріляти. В цій постаті й голосі почувалося, що він не є переможений, а переможець…»[267]

Поет Василь Пачовський написав в честь розстріляних революціонерів-УСС-ів «Думу про Івана Цепка, Петра Шеремету і Степана Мельничука», яку закінчив такою строфою:[268]

В тім же приблизно часі, ті колишні УССтрільці та київські ССтрільці, що були на західніх українських землях, також не погоджувалися з новим польським ярмом, і розпочали організовану боротьбу з окупантським режимом. Вони оснували і очолили в 1920 р., при співучасті кол. членів інших частин Української Армії, підпільну бойову організацію, т. зв. «Українську Військову Організацію» (УВО), яка була побудована на засаді понадпартійности, та обєднувала кращі елементи кол. військовиків, різних політичних напрямків. Вона провадила довший час живу пропагандивну та революційно-бойову акцію проти окупантів. З її рамени виконав кол. чотар УСС, Степан Федак, збройний атентат в 1921 р. у Львові на тодішнього начальника Польщі Юзефа Пілсудського.

Рівночасно, переважна більшість кол. УСС і СС, враз з іншими кол. військовиками і активними громадянами, взяла в свої руки ініціятиву відновлення і розбудови, зруйнованого війнами і ворожими окупаціями, українського національного життя під Польщею. Вони повели цю роботу з одушевленням, енергією і посвятою,