Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Імар дивився на мертвого чоловіка в ліжку і не міг знайти в собі бодай крихти співчуття до нього. Лише шкодував, що небіжчик так легко перебувся.

„Пощастило ж паскудному покидьку!“ — з досадою думав король. — „Якби на світі існувала справедливість, він помирав би повільно, в муках, з усвідомленням того, що від його хвороби існують ліки, проте ними не можна скористатися, бо вони чаклунські, нечисті… А втім, цей побожний телепень і сам би від них відмовився. Конав би з молитвою на вустах, славлячи Дива за те, що дав йому сили подолати диявольську спокусу…“

Закінчивши огляд принца Броґана, майстер Шовар аб Родрі, головний королівський медик, склав інструменти до своєї валізи й підвівся.

— Це був серцевий напад, государю, — сказав він Імарові. — Все сталося миттєво, вві сні. Ваш дядько нічого не відчув.

— Але ж батько ніколи не скаржився на серце, — розгублено мовив сімнадцятирічний Лаврайн, старший з Броґанових дітей. — І взагалі, він мав чудове здоров’я, навіть на нежить рідко хворів.

— На жаль, буває й так, ваша високосте. Іноді серце відмовляє в цілком здорових людей, і запобігти цьому неможливо. Медицина тут безсила.

До Лаврайна підбігла найменша сестра Альве і мовчки пригорнулася до нього; він став гладити її хвилясте світле волосся. Інші двоє сестер утішали матір, леді Ґвайр, що ридала в кутку кімнати. З усієї родини був відсутній лише менший Броґанів син, Мевріґ, якому нещодавно минуло дванадцять. Саме вчора він застудився, майже всю ніч не спав через сильний жар та кашель і лише під ранок заснув. Його поки не будили.

Імар поклав руку на Лаврайнове плече, але нічого говорити не став. Звичайно, він міг би вичавити із себе фальшиві слова жалю, та кузен однаково б йому не повірив. При дворі ні для кого не була таємницею глибока неприязнь між королем і його дядьком, яка віднедавна різко загострилася й набула всіх ознак відвертої ворожнечі. У конфлікті Імара з верховним поборником принц Броґан демонстративно підтримав останнього і привселюдно називав племінника єретиком. Утім, сам Айвар аб Фердох нітрохи не радів через таку підтримку, бо в колі своїх прибічників Броґан жорстко критикував його за поступливість і нерішучість. Ці слова знаходили щирий відгук у серцях радикально налаштованої частини поборників, украй незадоволених пасивністю свого лідера. З донесень аґентів Таємної Служби Імар знав, що в Поборчій Раді сформувалася невелика, але дуже активна ґрупа, члени якої прагнули всадовити Броґана на трон і чинили на решту радників шалений тиск з вимогою висунути проти короля звинувачення в потуранні ворогам Святої Віри. Певна річ, лорд Айвар не міг цього допустити, бо розумів, що Імар не забариться кваліфікувати такі дії, як спробу державного заколоту. Тож за наявних обставин принц Броґан становив загрозу і для короля, і для верховного поборника, а його смерть була на руку їм обом. І ще невідомо, кому з них більше…

До кімнати ввійшов проповідник у білій сутані, з псалтирем у руках. Імар не мав наміру залишатись і брати участь у задушному молебні, тому звернувся до лікаря:

— Майстре Шоваре, я хочу почути від вас детальний звіт. Але не тут. Прошу пройти зі мною.

— Так, ваша величносте.

Вони залишили спальню саме вчасно — за їхніми спинами проповідник з підвивання заблагав Великого Дива прийняти до себе душу його вірного раба Броґана.

„Абрадські духівники ніколи не називають людей рабами Дива,“ — подумав Імар. — „Лише дітьми. А нашим проповідникам бракує глузду збагнути, що цим вони принижують Всевишнього. Зображають його самодуром, жорстоким тираном, що ставиться до власних дітей, як до рабів…“

Також Імар катеґорично не сприймав лахлінської тези про вічне загробне життя, а натомість схилявся до вчення про переселення душ, яке сповідували всі абрадські доктрини. На його думку, лише дýрні могли всерйоз вірити, що за кілька десятиліть перебування на землі людина здатна заслужити на нескінченне раювання в Кейґанті. І взагалі, тоді б Небеса були просто пхом напхані незчисленними душами, які назбиралися там за час існування Всесвіту. Та й Ан Нувін уже б луснув, переповнений сонмищем грішників. Хіба це потрібно Дивові? Він же створив людей для земного життя! Інша річ, коли душа, завершивши черговий цикл, вирушає на тимчасовий спочинок до Кейґанту, де збирає докупи спогади всіх минулих життів, а потім знову відроджується в земному тілі і з чистого аркуша починає писати наступний розділ книги свого вічного буття. Сама думка про таку нескінченну процесію перероджень полонила Імарові уяву, в ній він вбачав глибокий і нетривіальний сенс людського існування…

У коридорі перед Броґановими покоями зібрався чималий натовп, серед якого погляд короля відразу вихопив струнку, тендітну постать Елвен вер Кайлем, дочки ґенерала Кайлема аб Рордана, князя Шогайрінського. Хоча для самого Імара набагато більше важило те, що з материного боку Елвен була двоюрідною сестрою його покійної дружини. За останній рік вона перетворилася з щуплявої дівчинки-підлітка на вродливу юну дівчину, надзвичайно схожу на свою кузину Ґрайне, і коли Імар дивився на неї, йому аж дух перехоплювало.

Поруч із Елвен стояв Ґарван аб Малах, який, попри свою молодість, зажив собі слави найвправнішого ловця злодіїв у всьому королівстві. Під час служби в ханґованському міському суді він був найгрізнішим ворогом злочинного світу столиці, а три роки тому, за рекомендацією міністра права та справедливості, лорда Дивліна аб Ґалховара, Імар призначив його королівським слідчим з особливих доручень. На цій посаді майстер Ґарван уже встиг упіймати кередіґонського шпигуна (справжнього, а не вигаданого поборниками), розплутати кілька вбивств, скоєних на території Кайр Ґвалхалу, і викрити цілу низку посадових зловживань з боку нечистих на руку державних чиновників.

При появі короля присутні вклонилися. Імар відповів їм кивком і підійшов до Елвен та Ґарвана аб Малаха.

— Добре, що ви тут, майстре Ґарване, бо я саме збирався викликати вас. Майстер Шовар запевняє, що лорд Броґан помер із природних причин, та все ж допитайте свідків і надайте