Читати книгу - "Повзе змія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А що таке?
— З вами все гаразд?
— Я ж відповіла на дзвінок.
— Ви точно в безпеці? Якщо поруч із вами є самі знаєте хто, скажіть речення, вставивши в нього фразу «будь ласка».
— Я точно в безпеці, без усяких «будь ласка».
І говорю з вами, тільки не знаю, на яку тему.
— Тема одна — Баглай. Я в складі опергрупи, яка шукає Баглая. Мені доручено розшукати тепер вас. А ви десь зникли. Пішли з поминок, кажуть, і додому не повернулися. Після всього ми ж за вас переживаємо.
— Мило з вашого боку.
— Що?
— Дякую, кажу. Я виїхала з міста на деякий час. Я маю на це право.
— Маєте, але, Олено, ви нам будете потрібні вже завтра.
— Для чого?
— Можете більше не боятися, не тікати і спати спокійно. Генерал особисто просив вам це передати. Ми знайшли Баглая. Чуєте?
Глод побачив, як різко зблідла Олена, напружився, простягнув руку до трубки. Вона заперечливо хитнула головою.
— Де він?
— Купив квиток до Львова. На десяту вечора, на сьогодні. За пару годин ми його згвинтимо. Тому краще не тікайте далеко, ваші свідчення знадобляться. Ви по цьому телефону? Алло!
— Я чую, — рівним голосом промовила вона. — Я по цьому телефону. Дякую. Успіхів вам.
Роз'єднавши зв’язок, Олена поклала трубку на місце, поряд із Максимовою. Він очікувально дивився на неї.
— Дзвонили з міліції. Твої менти дуже турботливі. Заспокоїли. Збираються брати Баглая.
— Ні хріна собі! — вирвалося в Макса. — Що значить «збираються брати»?
— У нього квиток сьогодні на поїзд. Якимось чином вони це вирахували.
— Ага! — Глод переможно викотив груди. — Можуть, коли захочуть! Я тобі що казав учора? Шукатимуть, аж гай шумітиме.
Раптом він замовк, рішуче підвівся, підхопив мобільний зі столу, взувся і під мовчазним поглядом Олени натягнув куртку. Телефон зник у правій кишені. Пістолет із кухонного ослінчика перекочував за пазуху, до внутрішньої кишені. Кобури для ТТ Глод не зробив, зате кишеню спеціально підладнав для носіння зброї.
— Куди це ти намилився?
— Якій у нього поїзд?
— У кого?
— Де будуть брати Баглая?
— Тобі для чого?
— Вибач, я мушу на це подивитися. Повернуся і заспокою тебе. Все в деталях перекажу. Мені здається, ми почали сваритися. У нашій… твоїй ситуації так не роблять, та я спровокував дурну розмову.
— І тепер хочеш лишити мене саму?
— Я брав його один раз. Ніхто не заборонить принаймні подивитися, хто і як зробить це за мене. Невже тобі було б не цікаво?
— Не цікаво. Я його не брала, і вік би його не бачити, чесно, — Олена підвелася і почала збирати тарілки.
— Даремно дмешся.
— Я дмуся?
— Дмешся.
— На тебе? Забагато честі.
— Так я поїду?
— Роби, як знаєш.
Глод потупцяв на місці, але мент знову перемагав.
— У разі чого я з мобільним, вимикати не буду.
— Траса мокра. Не жени. Чужу машину покалічиш.
Максим вирішив цього разу промовчати, повернувся і вийшов під дощ. За кілька хвилин Олена почула, як завівся мотор. Із кухонного вікна було видно: «Шкода» виїхала за ворота, Глод вийшов із машини, зачинив їх зсередини, сам пройшов назад через хвіртку, швидко впорався з клямкою. Блимнувши на прощання фарами, машина рушила і скоро зникла під дощем у темряві.
Дивно. Чи їй здалося, чи цей справді незнайомий чоловік приревнував її до покійного Малиновського. Роздратування від розмови, котра зайшла в небажане, хоча й передбачуване русло, змінилося злістю на себе. Скинувши недоїдену ковбасу, шинку та сир на одну тарілку, Олена поставила її в холодильник, а решту посуду поставила в раковину, пустила теплу воду. Мити посуд не поспішала: сперлася руками на краї мийки, закусила нижню губу. Так, він висловився досить незграбно, навіть намагався до певної міри не видавати справжніх почуттів. І все ж таки вона вловила натяк: Глод натякав, що вона звикла спати з продюсером. Не з чоловіком на ім'я Роман — саме з продюсером, впливовою людиною, котра могла робити Важливі та Головні дзвінки. Що ж, виходить, його спосіб мислення мало чим відрізняється від інших. Адже без перебільшення половина працівників «S-каналу» вважала так само. І ось тепер, коли Романа вбито, а сама вона боїться власної тіні, тепер чи не варто признатися самій собі: всі вони, включаючи мента, не так уже й помиляються.
Ти сама цього хотіла, дитино. Голос Малиновського прозвучав у вухах, Олена труснула головою, голос зник, та думки лишилися. Ти просікла фішку. Він зробив із тебе слухняну ляльку. Ти говорила те, що він хоче і як він хоче. Тому зараз із тобою відбувається сама знаєш, що. Баглай міг полювати на когось іншого, а ти далі готувала б вегетаріанські салатики під диктовку актрис та співачок чи смажила м'ясо разом із митцями-чоловіками.
Олена відкинула ці набридливі думки, почала мити посуд, навіть намагалася наспівувати популярну мелодію, тільки б відігнати рої неприємних висновків. Через якийсь час захопилася — співати вона любила, навіть більше — була солісткою не лише шкільного, а й інститутського самодіяльного хору. Хай йому грець. Глод втішатиметься видовищем затримання Баглая, сьогодні страхи для неї скінчаться, а з докорами сумління вона якось зживеться. Щоправда, майбутнє наразі каламутно вимальовується, та не біда. Час покаже, що Олена Суржа — не лише коханка продюсера.
Склавши помиті тарілки на стіл біля мийки, вона зайшла до ванної, відкрутила кран, швиденько протерла ванну щіточкою, заткнула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повзе змія», після закриття браузера.