Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— А якщо цей Нік виконує божественну місію? Ти ж сама казала — ми не знаємо, яка сила йому покровительствує.

— Це правда. — зітхнула пророчиця. — Але сила цього божества подібна до вашої. Якщо ми йому перешкоджатимемо, воно піде на контакт з Вами, от тоді ми і довідаємось — під чиїм він покровом.

Пророчиця мить помовчала, але помітивши, що Арніка не відповідає, продовжила:

— Краще буде, якщо цей Нік забереться звідси якнайшвидше, доки його появу ніхто не пов’язав з кінцем світу. Пам’ятаєте, в нашому останньому передбаченні мовлено, що кінцю передуватиме поява дивака.

Арніка пригадала і передбачення і те, що саме пророчиця запропонувала таке уточнення. Чи випадково? Вона не відповіла, лише повела плечима. Це означало, що розмова закінчена. Пророчиця низько схилилась і пішла собі, залишивши дівчину наодинці зі своїми думками.

Ще здаля вона запримітила його самотню постать на Пагорбі Прощення. Над ним шатром розкинулося зоряне небо і сам він видавався якоюсь мерехтливою зіркою серед просторів космосу. Арніка наблизилась до нього впритул і пошепки покликала.

— Ви? — запитав Нік, — я думав… Ви не прийдете.

— Хіба ти не отримав моє телепатичне послання? — запитала вона.

— То це були Ви! — видихнув Нік, — Я не телепат і не дуже в цьому тямлю. Коли в голові з’явилась думка, що маю йти на це місце, я уяви не мав що це — зустріч з другом чи пастка ворога.

— Нік, — дівчина всміхнулась, — ти надто підозрілий.

— На моєму місці Ви поводилися б так само.

— Можливо, але… Маю дещо тобі переказати, — голос дівчини став серйозним.

Нік насторожився.

— Твоя поява в Ері Риб не лишилась непоміченою. До того ж, пророчиця, яка має тут неабиякий вплив, від такого розвитку подій не в захопленні. Боюсь, щоб вона не налаштувала людей проти тебе.

— Зрозуміло, — хитнув головою Нік.

— Моя порада — не затримуйся тут. — Вирушай далі, цієї ж ночі. Я спробую захистити тебе.

— Тільки собі не зашкодьте.

— Пусте, — махнула Арніка рукою. — мене вони не зачеплять.

Нік якусь мить помовчав, потім сказав:

— Не я вирішую, коли мені рушати далі, але відчуваю, що цей час близько.

— У мене до тебе прохання. — мовила дівчина обережно.

Нік спантеличено глянув на неї, не мав уяви, що вона може попросити.

— Там, куди ти прямуєш має бути банк даних про всіх земних істот. Раптом тобі вдасться дізнатися, хто я, чому опинилася у цій Ері, де мої рідні — сповісти мені.

Нік зітхнув, Він сам би хотів знати хто він, чому саме на його долю випало стати хранителем Сувою, де його брат Рен. Питання, питання…

— Добре, якщо щось довідаюсь…

— Буду чекати, — Арніка посміхнулась самими кутиками губ.

Тієї ж миті світ навколо нього згас, немовби його вимкнули, а потім зблиснув яскравіше, ніж до цього.

Він роззирнувся і помітив, що знаходиться посеред незнайомого міста.

Окинувши поглядом околиці, збагнув, що перенісся у місто монастирів.

Всі будинки у ньому були сконструйовані у вигляді церков з видовженими банями, стіни розписані картинами на релігійну тематику; фарби були барвисті, а обличчя героїв випромінювали щастя та радість. Довкола стояли статуї монахів з папер-клею. Але жодної живої душі він не помітив.

Зненацька в голові у Ніка зазвучав голос. який давав чітку інструкцію, як поводитись в цьому місті.

З інструкції він зрозумів, що треба вийти з храму через задній двір і пройти по підвісному мосту над річкою. Після цього він опиниться у ближніх печерах, де отримає ключ від келії.

Нік вчинив точнісінько так, як було сказано в інструкції. Доки він ішов через міст, за ним ув’язався доберман, який, втім, десь подівся, щойно Нік ступив на землю. В невеличкому коридорі, який передував келіям на столі лежав ключ № 13. Якийсь час повагавшись, Нік узяв ключ зі столу і пройшов у келію з вказаним номером. Затишна, чиста, з ліжком і невеличкою шафою вона виявилась напрочуд просторою.

Нік зазирнув у шафу і знайшов там світський одяг — джинси та футболку свого розміру. Від такої здогадливості хазяїв зробилося ніяково.

Найбільш дивним було в цій ситуації те, що він досі так і не зустрів у місті жодної живої істоти. Від думки, що можливо він тут один, його мов оглушило. Куди ж це його занесло, що це за Ера і чи є в ній хто з людей?

«З одного боку це навіть добре зупинитися і спокійно перепочити, не остерігаючись таких «друзів» як монах з Ери Водолія», — думав Нік. Проте його не полишало відчуття, що за ним стежить хтось невсипущий і всевидющий. Якийсь час він ще сидів на ліжку, не сплющуючи очей, напружено вслухався в тишу, проте, зрештою втома здолала його і він поринув у сон.

Прокинувся Нік від різкого усвідомлення небезпеки. Вона скувала його тіло, живіт різко скорочувався від конвульсій. З півхвилини він згадував, де знаходиться. Врешті підвівся на лікоть, вдивляючись в суцільну темряву, доки очі не почали розрізняти окремі предмети. Поруч нікого не було, але відчуття не проходило, дуже неприємне, ниюче, воно мов висмоктувало з нього сили. І раптом він чітко почув кроки. Коридором хтось ішов. Повільно, обережно, немов крався, намагаючись не видати себе. З кожним кроком звук все наближався, ось він вже порівнявся з Ніковою кімнатою і затих…

…Наступної миті за дверима почувся брязкіт. У негідника був дублікат ключа!!! Коли двері відкрились, Нік першим кинувся на противника,