Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Такі спогади були особливо цінними. Вони, немов та ниточка, з’єднували її із загадковим світом минулого, про який вона, як не намагалася, — згадати не могла.

Пісня здавалася ще дивнішою від того, що тут сірих котів не було — а лише бузкові, фіолетові, рожеві та бірюзові, а ходити по хаті вони взагалі не могли, оскільки їх тримали в зоопарках під наглядом ветеринарів, як вимираючий вид. Ніхто ніколи Арніці не співав цю пісню. Жодного разу вона не чула її з Інтернету. Але ж хтось колись вигадав її; і напевно це було в іншій ері…

Якби хтось глянув на неї здаля — подумав би: Богиня медитує. І від цього великий фінік, під яким триває дійство, набуває святості.

— Ваша святосте, — покликала її пророчиця і Арніка інстинктивно здригнулася, — пробачте, що перебиваю Вашу молитву.

Арніка окинула поглядом пророчицю і ледь помітно хитнула головою. Та була вдягнута як завжди дуже просто і без смаку — довга прозора спідниця, сплетена з води накидка поверх майки і такого ж кольору стрічка у сплутаному волоссі. Дивлячись на неї, можна було подумати, що вона вдягнулася місяць тому та так відтоді і не роздягалась.

— Хотіла тебе запитати, — мовила Арніка замість привітання.

Пророчиця скромно опустила голову.

— Якщо мої невеликі уміння дозволять відшукати в просторі відповідь на Ваше запитання, пані…

— Скажи, — перебила її Арніка. — В цій ері колись були сірі коти?

Погляд бурих очей пророчиці не виразив, ані подиву, ані цікавості.

— Ніколи, пані. — мовила вона так, немов відповіла котра година.

— Гаразд, — хитнула головою Арніка і спрямувала погляд поверх постаті пророчиці, вище хмар, вище неба, — А в інших Ерах, в інших світах?

На якусь мить пророчиця замислилась.

— В жодному писанні, в жодній історичній книзі не зустрічала нічого подібного, лише…

— Лише?…

— Був такий фантаст Еріко Окіре. Посередній письменник, у нього є оповідання «Містерія». От там головна героїня мала сірого кота. Але це ж фантастика.

— Невже?

— Прошу.

— А-а, нічого, це я так. Сама до себе, — зітхнула Арніка. — Він живий?

— Еріко Окіре? — перепитала пророчиця, — Ні, помер минулої ночі.

— Минулої ночі? — зойкнула Арніка.

— Так.

— Це ж треба. Від чого?

— Зупинка серця.

— Шкода.

— Вибачте не розчула, що ви сказали?

— Шкода бідолаху. Можеш дістати мені його книгу?

— Без проблем.

Арніка вмовкла і довго дивилась на горизонт. Пророчиця вклякла і теж дивилася в той бік. Арніка зрозуміла, що вона не відступиться від розмови, зітхнула і повернулась до неї.

— Ти хотіла про щось говорити.

— Так, Ваша святосте, якщо дозволите.

Арніка ледь хитнула головою.

— Хотіла говорити про прибульця, який днями з’явився в наших землях. Він примандрував сюди з сусідньої Ери Водолія.

Від цих слів Арніка здригнулась… хоча і готувалась до розмови саме на цю тему.

«Їй вже відомо, — пронеслось у Арніки в голові. — напевно моя опіка, що мала зробити його непомітним виявилася надто слабкою».

— Прибулець? — запитала вона якомога спокійніше. — Хто він?

— Він називає себе Нік. — Але його ім’я нічого не означає. Можливо це одне з сотні його імен.

— Для чого він тут? Що йому потрібно?

— Він тут транзитом, спинився, аби перепочити. Куди попрямує далі — ніхто не знає. Щось лихе відчувається в цьому подорожньому.

— Ти перебільшуєш. Мені видається просто мандрівник.

— Прості мандрівники з такої далі до нас не приходять.

— Можливо мені варто з ним зустрітися?

Пророчиця похитала головою.

— Боронь Боже, вам не личить. Та й не думаю, що він скаже Вам правду. Можливо він і невинний мандрівник, але що, коли затіяв лихе? Від нашої Ери не так далеко до Електронного Раю. Може саме туди він і прямує?

— Що ти кажеш, жодному живому не увійти до Раю, — мовила Арніка і спохватившись, що відповіла надто емоційно, збайдужіло глянула пророчиці в очі.

Жінка відвела погляд:

— Це незвичайний чоловік, — мовила вона, — і в появі його тут є щось містичне.

— Не перебільшуй.

— Є ще дещо.

— Що саме, пророчице?

— Наші системи спостереження не одразу його помітили. Він жив тут близько тижня під чиїмось прикриттям. Отже: він під покровом якоїсь сили.

Всередині у Арніки все стислось.

— Зачекай, він з іншої Ери. Можливо їхні технічні досягнення роблять їх невидимими для інших?

— Ні, — пророчиця похитала головою. — Я вловила цю силу, вона божественна.

Арніка повела плечима. Невже вона здогадалася? Що ж тепер?

— Під чиїм же він покровом?

Пророчиця уважно дивилась на дівчину.

— Я не багато знаю про устрій світу. Але дещо більше від простих смертних. У світі багато різних сил, не всі божества білі, не всі гуманні.

— Що ж нам робити?

Пророчиця помовчала, потім мовила з притиском:

— Накажіть знищити його як такого, що загрожує світобудові.

— Знищити? — зойкнула Арінка, — Але як… Хіба він у чомусь винен?

— Ми не знаємо його