Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Розділ XLIIІ

Наслідки

Закінчити нашу розповідь недовго. Джорджа Шелбі, по-юнацькому чутливого й доброго, зворушила та романтична історія, і, маючи людяну душу, він, доклав усіх зусиль, щоб якнайшвидше послати Кассі купчу на Елізу. Дата і прізвище на документі цілком збігалися з тим, що знала сама Кассі, отож не лишилося й тіні сумніву, що Еліза справді її дочка. Тепер їй треба було тільки відшукати слід утікачів.

Разом з пані де Ту, з якою її поєднала спільна доля, Кассі негайно вирушила до Канади. Вони їздили по всіх місцях, де здебільшого оселялися негри, що втекли від рабства, і скрізь розпитували про своїх родичів. В Амгерстберзі вони натрапили на доброго чоловіка, що дав притулок Джорджеві й Елізі, коли ті приїхали до Канади, і від нього дізналися, що подружжя живе в Монреаль.

Джордж і Еліза вже п’ять років були вільні люди. Джордж мав постійну роботу в майстерні одного статечного механіка й заробляв цілком досить на прожиток сім’ї, до якої на той час додалася ш й дочка.

Малий Гаррі, гожий та здібний хлопчик, ходив до пристойної школи й мав добрі успіхи в навчанні.

Той добрий пастир з Амгерстберга так зацікавився розповіддю пані де Ту і Кассі, що здався на їхні умовляння поїхати з ними до Монреаля — цю подорож пані де Ту взяла на свій кошт.

І ось ми з вами в невеличкому чепурному помешканні на краю Монреаля. Вечоріє. У каміні весело виблискує огонь. На столі, засланому сніжно-білою скатеркою, все готове до вечері. В кутку кімнати стоїть ще один стіл, покритий зеленим сукном. На ньому письмове приладдя, папір. Над столом полиця з ретельно дібраними книжками.

То кабінет Джорджа. Та сама жага знання, що замолоду, в дні тяжкої праці й злигоднів, спонукала його крадькома осягти заповітну премудрість читання та письма, не залишила його й тепер, і він кожну вільну годину віддає самоосвіті.

Ось і в цю хвилину він Гидить біля свого столу й, читаючи один з томів «Сімейної бібліотеки», щось собі занотовує.

— Годі, Джордже, — каже Еліза. — Ти ж цілий день не був удома. Згортай-но свою книжку та поговори зі мною, поки я запарюю чай. Ну ж бо!

До неї приєднується і Еліза-молодша. Вона перевальцем підступає до батька, намагається видерти в нього з рук книжку і зрештою вмощується у нього на колінах.

— Ах ти ж мале чортеня! — каже Джордж, скоряючись її волі, як і годиться за таких обставин чоловікові.

— От і добре, — озивається Еліза, беручись нарізувати хліб.

Вона трохи постаріла на обличчі, трохи поповнішала, та й коси тепер зачісує, як статечна жінка. Але з усього видно, що вона вдоволена й щаслива.

— Ну що, Гаррі, сину мій, розв’язав ти сьогодні ту задачу? — питає Джордж, гладячи хлопчика по голові.

У Гаррі вже немає довгих кучерів, але в нього ті самі очі та вії, те саме гарне ясне чоло. Зашарівшись із гордощів, він відказує:

— Розв’язав, тату. Усе сам зробив. Ніхто мені не помагав.

— Дуже добре, — каже Джордж. — Завжди роби все сам, сину. Тобі легше, ніж було твоєму батькові.

В цю мить у двері хтось стукає, і Еліза йде відчинити.

— Ой, це ви? — радісно вигукує вона.

Джордж і собі йде до дверей, і обоє радо вітають доброго чоловіка з Амгерстберга. З ним якісь дві жінки. Еліза запрошує їх сісти.

Сказати правду, доброчесний пастир наперед розміркував, як усе воно має бути, і дорогою вони твердо умовились ані на йоту не відступати від того задуму. Тож неважко собі уявити гірке розчарування цього добряка, коли саме в ту мить, як він усадовив жінок і, втерши рота хусткою, зібрався виголосити відповідну до нагоди промову, пані де Ту поламала весь його план. Кинувшись до Джорджа, вона обняла його за шию і вигукнула:

— О Джордже! Ти не впізнаєш мене? Я твоя сестра Емілі!

Кассі краще володіла собою і напевне зіграла б свою роль цілком вдало, коли б перед нею не з’явилася раптом Еліза-молодша, що всією своєю подобою, кожною рисочкою та кучериком була викапана її дочка, якою вона запам’ятала її, відколи бачила востаннє. Дівчинка з цікавістю зазирнула їй в обличчя, і Кассі, підхопивши її на руки та притиснувши до грудей, із щирою переконаністю мовила:

— Любонько, я твоя мама! Їй-право, нелегке це діло — влаштовувати отакі врочисті зустрічі, і щоб усе було до ладу. Але зрештою добрий пастир усе ж домігся тиші й сказав свою промову, якою намірявся відкрити церемонію. Та ще й так зворушливо, що всіх слухачів аж сльоза пройняла, а цього, напевне, досить, щоб потішити кожного промовця, як у минулому, так і в наш час.

У записах канадських благодійників, що піклуються про збіглих негрів, можна знайти цілком правдиві історії, дивовижніші за будь-яку вигадку. Та й чи може бути інакше, поки існує устрій, що руйнує сім’ї і розкидає по світу кровних родичів, мов вітер осіннє листя? На цих обітованих берегах часто трапляються отакі радісні зустрічі, коли з’єднуються серця, що довгі роки гірко тужили одне за одним, утративши будь-яку надію. І немає слів розповісти, як радо приймають тут кожного нового прибульця, сподіваючись почути від нього звістку про матір, сестру, жінку чи дитину, чий слід загубився в мороці рабства.

Є серед тих записів чимало романтичних історій, але переважають діла героїчні. Скільки втікачів, зневаживши тортури й кинувши виклик самій смерті, з власного почину вирушають назад, у похмурий край небезпеки та зла, щоб визволити сестру, матір чи жінку!

Нам розповідали про одного юнака, якого двічі вже ловили й піддавали ганебним екзекуціям, і він двічі тікав знову. І в листі до товариша, уривки з якого ми самі чули, він писав, що вирушає в ту дорогу третій раз, щоб нарешті вирвати з неволі свою сестру. То скажіть, шановний читачу, хто він — герой чи злочинець? Чи не зробили б ви того самого для вашої сестри? І чи можете ви його осудити?

Але повернімося до наших друзів, яких ми залишили, щоб дати їм змогу втерта сльози й трохи отямитися з великої та несподіваної радості. Тепер вони всі сидять коло столу й дедалі жвавіше розмовляють. Тільки Кассі, тримаючи на колінах маленьку Елізу, раз у раз мовчки притискає її до себе, так що та здивовано позирає на неї. До того ж вона вперто відмовляється їсти пиріг, яким дівчинка силкується напхати їй рота. Дуже дивуючи простодушну дитину, вона каже, що не