Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

від усіх інших «житлових» камер). Леонід Бородін стверджує, що сказав про це рішення Василя Стуса, але «українці» не надали цьому особливої ваги. Дуже ймовірно, адже табір, утративши за рік Юрія Литвина й Олексу Тихого, жив ув очікуванні нової жертви, а люди трималися з останніх сил. У таких умовах працює лише інстинкт самозбереження.

Я схильний вірити Бородіну.

Було так зване «міжсезоння».

Одяг — літній: полосате х/б, що давно витерлося на марлю. У кам'яному мішку карцера оббиті залізом нари й пригвинчена до підлоги табуретка. Удень температура сягає градусів п'ятнадцяти. Уночі в параші замерзає вода. Ковдри нема. Усю ніч мусиш грітися фізичними вправами, забуваючись у напівсні найбільше на 20—30 хвилин. Далі — знову грітися.

Удень відігрітися також не вдається.

Щоб було «комфортніше», ленінградські винахідники придумали круг із кригою, розташований під підлогою карцера.

На обмеженому карцерному пайку людина за 10 днів настільки виснажується фізично, що потребує кілька тижнів, аби відновити сили. Як можна витримати там кілька днів без води, я не знаю.

Існує чимало гіпотез Стусової смерти. За одною з них, прапорщик Новицький — найжорстокіший наглядач табору — без попередження висмикнув прут, яким на день до стіни кріпилися нари (верхні й нижні з'єднані між собою), що важать близько 90 кілограмів. І від удару Василь Стус помер.

Мені більш вірогідною видається інша версія. Абсолютно виснажений фізично, батько просто не мав сил опустити нари, і вони впали на нього. Наглядач кудись поспішав і не надав значення глухому ударові. Він поспішав дивитися телевізор, забивати козла чи догравати партію в карти.

Відомо, що першого й другого вересня 1985 року Василь Стус просив у наглядачів валідол — дуже боліло серце. Йому не дали.

Коли ми вчотирьох — мама, її сестра Олександра, Маргарита Довгань і я, солдат стройбату, — добилися до Кучино, нас чекала лише свіжонасипана могилка.

— Що ж ви так долга єхалі? — відповів запитанням на запитання місцевий офіцер, по-своєму пояснюючи, чому рідним не дали попрощатися з тілом і здійснити нехитрі церковні обряди.

Лише через годину ми підняли маму з горбика сухої земли, який став першим місцем спочинку Василя Стуса.

ХРОНІКА ПРОТИСТОЯННЯ

1972 рік

Грудень. Василь Стус прибув етапом у табір ЖХ-385/3—5, сел. Барашево, Мордовська АРСР. Стусу В. С. присвоєно нагрудний знак № 200.

1973 рік

15 травня. За відмову носити нагрудний знак Стусові В. С. оголошено догану.

17 травня. За відмову носити нагрудний знак і невиконання норми виробітку позбавлений права на закупку продуктів харчування на один місяць.

21 травня. За відмову з'явитися на ранкову перевірку позбавлений чергового побачення.

24 травня. За відмову носити нагрудний знак, куріння в строю і невиконання вимог контролера переведений в штрафний ізолятор на 7 діб.

22 серпня. За невиконання норм виробітку, нетактовне поводження проведена бесіда.

27 грудня. За відмову виконати вимогу чергового контролера і неявку на виклик оголошено догану.

30 грудня. «Річна» внутрішня характеристика на засудженого Стуса В. С.: «…Полон злобы в адрес администрации, судебных органов и по отношению политики КПСС. В адрес этих органов высказывает клеветнические измышления, как например: его эксплуатируют, а деньги забирают для откорма работников КГБ, ИТК-3 и т. д. Поддерживает антисоветски настроенных осужденных и сионистов. Сам объявлял несколько голодовок от одних до пяти суток. В индивидуальном трудовом соревновании участвовать отказывается. В работе самодеятельных организаций участия не принимает… Проводимые политико-массовые мероприятия посещает нерегулярно. Вину свою не признает. Считает себя жертвой репрессий Советского государства над советской интеллигенцией. Постоянно высказывает недовольство исправительно-трудовой политикой в СССР».

1974 рік

8 січня. За невиконання вимог адміністрації, постійне порушення внутрішнього розпорядку і самовільний виступ перед строєм засуджених на перевірці переведений на утримання в приміщення камерного типу на шість місяців.

13 січня. За порушення розпорядку позбавлений права закупки продуктів харчування на один місяць.

Лютий. Характеристика на Стуса В. С. за підписом майора Александрова і начальника колонії Войкова: «С прибытием в ИТУ ЖХ-385/3 определен работать мотористом на пошиве рукавиц. Данную специальность освоил быстро и с января 1973 года стал ежемесячно выполнять нормы выработки на 102–111 % до июня 1973 года. С августа ухудшил свое отношение к труду… Участвовать в трудовом соревновании отказывается, производственные собрания часто не посещал. На Всесоюзний воскресник 22 апреля 1973 года не вышел. Трудовое соревнование считает никчемным делом. Требования внутреннего распорядка и режима постоянно нарушал — в мае месяце 1973 года сорвал со всей одежды пришитые ему ранее нагрудные знаки и отказывался носить их до июля 1973 года. За данное нарушение подвергался наказаниям: объявлен выговор, лишался очередного свидания, запрещалось ему покупать продукты питания в ларьке на один месяц и водворялся в ШИЗО на семь суток… В обращении с работниками ИТУ, контролерами по надзору вел себя высокомерно, дерзко, не скрывал своей ненависти к ним… Работников администрации называл садистами, якобы они его эксплуатируют, забирают деньги из его заработка для откорма работников КГБ и администрации. За неявку по вызову на беседу в комнату контролеров ему 28 декабря 1973 года объявлен выговор. 11 января 1974 года переведен на содержание в помещение камерного типа за самовольное выступление перед строем осужденных на вечерней проверке с клеветнической речью на исправительно-трудовую политику по поводу смерти в больнице осужденного Клеманскиса. Проводимые политико-массовые мероприятия посещал нерегулярно, но когда на них присутствовал, то старался задавать провокационные вопросы, сопровождая их личными комментариями, переходящими в попытку обосновать их своими антисоветскими взглядами. Вместо выданной одежды лагерного образца, носил подобранную, выброшенную другими осужденными, спецодежду.

Участвовал в трех голодовках: 20 мая 1973 года объявлял трехдневную голодовку по поводу недовольства содержанием осужденных в ИТУ… С 4 по 6 сентября 1973 года голодал в связи с годовщиной его осуждения и в знак протеста против исправительно-трудовой политики СССР, якобы по поводу репрессий над советской интеллигенцией. С 5 по 10 декабря 1973 года голодал в связи с годовщиной „Декларации прав человека“ и якобы попранием этих прав в СССР. В личных беседах ведет себя высокомерно, дерзко, вину свою не признает, пытается оправдаться методом клеветы на КПСС, Советское государство и исправительно-трудовую политику СССР».

25 березня. За відмову вийти на роботу позбавлений права закупки продуктів харчування на один місяць.

6 серпня. За відмову від роботи проведена бесіда.

1975 рік.

11 лютого. За порушення внутрішнього розпорядку оголошено догану.

3 березня. Лист до Верховного Суду РРФСР на захист В. Чорновола.

4 квітня. Одноденна голодівка на знак протесту проти жорстокого поводження з ув'язненими в карцері.

14 квітня. За невихід на ранкову перевірку оголошено догану.

30 квітня. За відмову від роботи позбавлений чергового побачення.

Червень. В Самвидаві опубліковано відкритий лист Івану Дзюбі.

4 липня. За порушення форми одягу