read-books.club » Сучасна проза » Вибрані романи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані романи"

265
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані романи" автора Міґель де Унамуно. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 118 119 120 ... 139
Перейти на сторінку:
Подумайте добре, добре подумайте, що вам тепер робити, обміркуйте це добре, щоби ви ніколи не каялися, що зробили те або те, або не зробили того чи того... І якщо побачите, що той, кого ви любите, впав у калюжу й досі лежить у тому чорному багні, в нечистотах, спробуйте врятувати його навіть із ризиком захлинутися, спробуйте врятувати його... щоби він там не захлинувся... або задихніться разом із ним... у тій калюжі... подайте йому руку допомоги... атож, подайте йому руку допомоги. І не думайте про те, що ваше життя може знайти свій кінець у тому багні й нечистотах... не думайте про це... І ми не можемо врятувати товариша, перелетівши через край калюжі, бо не маємо крил... ні-ні, ми не маємо крил... а як і маємо, то це крила курячі, які літати не можуть... та й вимажуться вони у грязюці, яку розбризкує той, хто задихається в ній... Ні-ні, ми не маємо крил... а як і маємо, то це крила курячі... ми не янголи... ми станемо схожі на них лише в іншому житті... де немає ані грязюки... ані крові! Грязюка є в Чистилищі, розпечена грязюка, яка обпалює й очищає... грязюка, яка очищає, це справді так... У Чистилищі спалюють тих, хто не хоче вимитися у грязюці... атож, у грязюці... Їх обпалюють у розпеченому гної... Їх обмивають у нечистотах... Це останнє, що я вам хотіла сказати, не бійтеся гниття... Просіть Пресвяту Діву, щоби вона простила мене.

І вона знепритомніла. А коли прийшла до тями, то думки в неї плуталися, вона не могла пов’язати їх між собою. У неї почалася тиха агонія. І вона згасла, як згасає осінній вечір, коли останні промені сонця, фільтруючись крізь криваві хмари, поринають у тихі води річкової заводі, в якій віддзеркалюються тополі, що нависли над її берегами, і листя яких теж забарвлене у кривавий колір.

Розділ двадцять четвертий

Чи померла тітка Тула? Ні, не померла, бо вона й далі жила в родині й променилася в ній новим життям, більш таємничим і наповненим, вічним життям безсмертного сімейного зв’язку. Тепер вона була для своїх дітей, для своїх племінників, Тіткою, не більш, як Тіткою, ні матір’ю, ні мамою, ні навіть тіткою Тулою, а просто Тіткою. Це ім’я промовляли як заклинання, як справжнє релігійне заклинання, як ім’я канонізованої домашньої святої. Сама ж таки Маноліта, її найдорожча дочка й найбільша спадкоємиця її духу, хранителька її традиції, не називала її інакше, як Тітка.

Вона підтримувала єдність і єднання в родині, і якщо, коли вона померла, випливли на поверхню, ставши очевидними, внутрішні розбіжності, раніше приховані, захисні та наступальні союзи між братами й сестрами, то так сталося тільки тому, що ці розбіжності виникали із самого родинного життя. Його дух спричиняв такі суперечності, під якими утворювалася фундаментальна й непохитна єдність родини.

У ній сформувалися дві групи: з одного боку, Росіта, найстарша дочка Роси, об’єдналася з Каридад, своєю зовицею, але не зі своїм братом Раміро; з другого, Ельвіра, друга дочка Роси, з Енріке, своїм зведеним братом, сином вихованки сиротинця, а поза цими об’єднаннями залишалися Раміро й Маноліта. Раміро жив, або, якщо висловитися точніше, дозволяв собі жити, приділяючи всю увагу своєму синові та своєму майбутньому, яке могло дати йому інших дітей, і своїй державній службі. А Маноліта на перше місце поставила культ Тітки й традиції дому.

Маноліта готувалася стати можливою сполучною ланкою між чотирма ймовірними майбутніми родинами. Вона показала це відразу по смерті тітки. Вона успадкувала все її знання, весь її дух; вона розмовляла тими ж короткими гострими фразами, а іноді повторювала ті ж слова, що чула від тітки, у неї були ті ж погляди на життя, той же стиль і навіть ті ж жести. «Ще одна тітка!» — вигукували її брати й не завжди зі схвальною інтонацією. Вона зберігала архів і коштовності тітки Тули. Вона зберігала ключі від потаємних шухляд тієї, яку вона представляла у плоті й крові; вона зберігала разом зі своєю дитячою лялькою ляльку з дитинства Тітки, зберігала кілька її листів і молитовник та чотки дона Прімітіво; вона була в родині тією особою, яка знала про висловлювання та діяння предків, що перебували в пам’яті: дона Прімітіво, який не мав із нею спільної крові; матері першого Раміро, Роси; власної матері Мануели, вихованки сиротинця — від цієї не збереглося ні висловлювань, ні діянь, лише мовчанки й пристрасті — вона була домашньою історією; завдяки їй тривала духовна вічність родини. Вона успадкувала її душу, одухотворену в Тітці.

Успадкувала? Через успадкування у вулику передається духовність бджіл, бджолина традиція, мистецтво виготовлення меду та виробництва стільників, бджолиність, і вона, до речі, не передається крізь їхню плоть та соки. Закони плоті передаються трутнями та матками, але ні трутні, ні матки ніколи не працюють, вони не вміють ані виготовляти стільники, ані виробляти мед, ні доглядати личинки й, не знаючи цього, не можуть передавати це знання, через свою плоть і свої соки, своїм дітям. Так традиція мистецтва бджіл, виготовлення стільників та виробництва меду аналогічна традиції тіток, яка також передається не через плоть, а через дух, бджіл, які ані запліднюють яйця, ані їх кладуть. І все, чого навчилася Маноліта, вона знала від тітки, яка зі свого раннього віку приділяла велику увагу життю бджіл, яке вивчала, над яким міркувала й навіть бачила його у своїх снах. Й однією з фраз, наповненою глибоким інтимним, майже езотеричним змістом, яку Маноліта запозичила від тітки Тули і яку вряди-годи застосовувала проти своїх братів, коли вони надто виставляли напоказ свої чоловічі інстинкти, було сказати їм: «Замовкни, трутню!» І трутень плекав до неї, як колись і до тітки Тули, почуття широкого й глибокого резонансу. Таке почуття було притаманне її братам.

Союз між Ельвірою, дочкою першого Раміро, народження якої коштувало життя Росі, та Енріке, сином гріха вихованки притулку, був дуже тісним. Ці зведені сестра й брат любили одне одного набагато більше, ніж будь-які двоє інші з п’ятьох. Завжди вони про щось перешіптувалися, завжди між ними були якісь таємниці. І це не подобалося Маноліті, здавалося їй чимось подібним до змови. Не можна сказати, щоб їй було прикро, що її єдиноутробний брат, який вийшов із того самого лона, звідки вийшла вона, мав більшу прихильність до сестри, народженої від іншої матері, ні; вона відчувала, що до неї не може прихилитися жоден із братів, і їй це було до

1 ... 118 119 120 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані романи"