Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

чи інакше, вони загинули за справедливу справу». Чистенький Пайл здригається, побачивши криваві плями на своїх черевиках, і єдине, що йому спадає на думку,— це необхідність дати їх вичистити перед прийомом у посланника. Він не відчуває докорів сумління, не відчуває себе винним. Такого, як він, не можна навчити людяності, його можна тільки знищити, як отруйну, небезпечну для людського життя змію.

Роман «Тихий американець» побудований за законами жанру кримінального твору. Він починається з того, що Фаулера викликають до слідчого, який веде справу про вбивство американця Олдена Пайла. І лише поступово ми дізнаємося, хто вбив Пайла, хто помстився за всі жертви, які приніс на землю В’єтнаму «тихий американець». Його вбили партизани, вбили в’єтнамські патріоти. Але не тільки вони, їм допоміг Фаулер. Це він навів їх на слід таємного агента «третьої сили», що підступно діяла проти в’єтнамського народу. Фаулеру не просто було зважитись на це. Пайл колись врятував йому життя. Він був його суперником у коханні до Фуонг. Хоч би якими цинічними здавалися слова англійського журналіста, він людина честі і ніколи не пішов би на вбивство Пайла заради своїх приватних інтересів, через образу своєї особи тощо. Важливо, що Фаулер зрозумів — треба діяти, не можна, бачачи нещасну жінку з вбитим немовлям або безногий обрубок тіла, який недавно був живою людиною, спокійно пройти мимо. Не можна сказати собі: це в’єтнамські справи, вони мене, англійця, не обходять. Людські справи обходять кожну людину. До такого висновку приходить Фаулер, коли вирішує допомогти в’єтнамським патріотам. Звичайно, Грін не був би Гріном, якби після цього вчинку він у докорінний спосіб змінив би поведінку і характер Фаулера. І після вбивства Пайла Фаулер лишається людиною втомленою, розчарованою, самотньою. Але в момент піднесення духовних сил, коли заговорила його совість, він діяв, і діяв на боці сил прогресу. Він розірвав пута байдужості. Це дуже важливо. Як пише Грій, «рано чи пізно людині доводиться стати на чийсь бік. Якщо вона хоче лишитися людиною».

Багато сторінок в романі присвячено історії стосунків Фаулера і в’єтнамської дівчини Фуонг. Цей зв’язок двох людей, різних за національністю, віком, культурою, світосприйманням, почався як типовий «колоніальний роман», необтяжливе і недороге кохання без будь-якого майбутнього. Та поступово почуття англійського журналіста переростають в глибоку симпатію, навіть більше — любов. Герой шукає у коханні до Фуонг порятунку від гнітючої самотності. Гарна й ніжна дівчина, її милий щебет, її ненав’язлива увага необхідні Фаулеру. Це єдина сонячна пляма в суцільному мороку його безглуздого існування. Та Фаулеру з його схильністю аналізувати людські характери і відносини, з його безжально тверезим розумом важко тішити себе ілюзією, що екзотична пташка Фуонг справді його кохає. Дівчина погодилась на сумнівне становище коханки тому, що мріє врешті-решт одружитися з англійцем. Прагне стабілізованого заможного життя. Їй дуже хочеться покинути свою змучену війною країну і оселитися у розкішному світі сріблястих хмарочосів і довжелезних лімузинів, світі, про який вона знає з голлівудських фільмів і бульварних романів. Як воно не боляче, Фаулер це усвідомлює, хоч і примушує себе не думати про всі ці речі.

Помиляються ті критики, які вважають, що образ Фуонг — це невдача письменника, що в ньому відбилося банальне, стандартне в буржуазній літературі уявлення про незбагненну душу східної жінки тощо. Навпаки, це образ дуже переконливий і покликаний до життя не літературними зразками в дусі героїнь П’єра Лотті, а спостереженнями над реальною дійсністю колоніального В’єтнаму. Характер чарівної Фуонг має свою чітку гносеологію: Ця дівчина за походженням належить до місцевого середнього класу. Її освіта і виховання — це погіршений, спрощений варіант виховання дівчинки з заможної родини десь у Франції чи США, Норвегії чи Австрії. Варіант з поправкою на непевний воєнний час, низький життєвий рівень, місцеві, колоніальні звичаї. Лагідна і жіночна Фуонг не схожа на міщанську хижачку, яка полює на багатого чоловіка. Але її мрії про майбутнє мало відрізняються від життєвого ідеалу цієї останньої. Саме тому Фуонг кидає Фаулера і переходить до Пайла. Закоханий «тихий американець» обіцяє їй одруження, сімейний затишок і щастя, гладеньке, чистеньке, як кольорові фото у рекламному проспекті.

Саме ж суперництво між Фаулером і Пайлом допомагає читачеві глибше зрозуміти характери обох Грінових героїв. Для Фаулера розлука з Фуонг — це втрата єдиної любові, останньої, бо він уже людина немолода. І все ж таки він не засуджує дівчину, не діє примусом, не заступає їй, шляху до куценької дівочої мрії. Що ж до Пайла, то він обирає долю для Фуонг з тією ж самою переконаністю у власному беззастережному праві визначити чуже майбутнє, з якою він намагається нав’язати В’єтнамові американський варіант його подальшого існування. Егоїзм і самовдоволеність Пайла такі безмежні, що вони виключають навіть думку про можливість іншої, ніж його власна, рації, іншого бачення світу і підходу до людини. Лицемірство його прагматичної життєвої філософії полягає й у тому, що свої егоїстичні вчинки він завжди пояснює турботою про благо інших або, маючи на руках всі принадливі матеріальні козирі, пропонує своєму суперникові чесну гру.

Уважний читач роману знайде в ньому дуже багато глибоких спостережень, деталі, які промовляють краще за довгі описи. Він побачить вміння письменника в коротких словах так змалювати психологію людини, її душевний стан, що відчуваєш його дуже глибоко і яскраво.

Роман пройнятий повагою до миролюбного і працьовитого в’єтнамського народу. Грін проголошує своєю книгою право в’єтнамців самим обирати шлях до свого майбутнього, самим будувати свій дім і наводити в ньому порядок.

Роман зразу ж після виходу в світ викликав бурхливі дискусії, завоював палких прихильників і злобних ворогів. Американська преса одностайно звинувачувала Гріна в антиамериканських настроях і почуттях, у наклепі на бравих американських хлопців, які у важких умовах, далеко від рідного дому виконують свою місію, несуть ідеї американської демократії чужим народам. Хто був правий, Грін чи його обвинувачувачі, показало життя, показала кривава практика імперіалістів США. Цікаво додати, що в Сполучених Штатах режисер Манкевич зняв за «Тихим американцем» фільм. Грін про цей фільм висловився так: «Це щось страшне! Американець завжди правий, а англієць завжди неправий. Американець — втілення мудрості і героїзму. Жахливо!» В іншому місці Грін додав: «Складається враження, що фільм був свідомо зроблений для того, щоб викривити все, що хотів сказати автор у своїй книзі. Вона була написана на основі глибокого вивчення війни в Індокитаї. Цими знаннями не володів американський режисер, і я тішу себе надією, що книга на кілька років переживе плутаний фільм містера Манкевича».

Грін висловився дуже скромно. Книга