Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Вишукуючи другу шкарпетку до тієї, яку тримав у руці, він натрапив на фотографію - це було фото із зимової поїздки до океану: Джеймс із набитим ротом, ззаду на тлі видно руку батька та усміхнене обличчя Тоні. Десь трохи вище за шлунок раптом стало так неприємно.

У його голові стукало одне й те саме питання. Навіщо, Тоні?

Джеймс чітко розумів, що того Тоні, якого він знав, більше немає. Є розважливий і злий Ентоні з манією величі та бажанням прикінчити Джеймса, але того Тоні, який веселив і смішив племінника, розповідав йому на ніч найстрашніші історії та завжди допомагав порадою - того Тоні більше не існує. І Джеймсу не вистачало його.

Він відкинув фотографію за ліжко.

Ти сам вибрав цей шлях.

Залишивши кімнату, Джеймс миттю спустився вниз. Батько голосно хрумтів тостами під ранкові новини.

- Як спалося, тату?

- Відмінно, якщо не вважати, що я забув увімкнути опалення, і під ранок замерз.

- Зате краще збережешся, па. Жодних зморшок.

Стівен хмикнув і мало не вдавився тостом. Джеймс подав батькові склянку води.

- Дякую, - подякував той, коли знову зміг дихати. - Від Тоні не було звісток?

- Ні, зовсім. А що? - мимоволі насторожився хлопець.

- Гм, я хвилююся за нього, Джеймсе. Якби не смерть Абі, я б попросив хлопців із дільниці зайнятися пошуками Ентоні. Але там сам розумієш, всі зайняті цим розслідуванням...та й судячи з зникнення деяких речей, Тоні все ж таки навідувався кілька разів до нас. Ніяк не зрозумію, чому він не хоче вийти на зв'язок. Може, я знову чимось образив його.

- Знову? - втрутився Джеймс. У його голові промайнула страшна думка. Якщо Тоні справді заглядав у гості, поки їх не було вдома, що завадило йому затриматися трохи і вбити їх уві сні? Невже Тоні так боїться Ради? 

- Не переймайся, - попросив Стівен. - Це справа минула. Снідатимеш?

Замість відповіді Джеймс схопив з тарілки тост та помахав батькові на прощання.

- Я пішов.

- Сьогодні на тренування?

- Подивимося, - відповів Джеймс вже на порозі.

Елінор була за кермом і дорога до школи не зайняла багато часу. Дівчина не виглядала доброзичливо цим ранком, але Джеймс тішився і цією нагодою побути разом. Він дожував тост і все міркував, як краще почати розмову, на яку залишилося не так багато часу.

- Ти даремно не поїв нормально, сили тобі не завадили б, - дівчина кинула миттєвий погляд на пасажира. - Ти встиг б до початку занять якби поснідав з батьком.

- Ти кажеш, як наглядач, - зауважив Джеймс, влаштовуючись зручніше.

Елінор прикрила на кілька секунд очі. Дивно, навіть це не налякало його, впевненість у її можливостях була непереборною. Він терпляче чекав, поки вона розплющить очі і заговорить з ним.

- Ти просто нестерпний.

- Ти вже казала.

Дівчина не відповіла на цей випад.

- Я міг би й сам доїхати до школи. Я вмію водити, чесно. У мене навіть посвідчення водія є. Показати?

Джеймс не зводив погляду з Елінор. В неї було обличчя людини, стурбованої як мінімум проблемою розмірів глобального потепління. За кілька хвилин дівчина все ж таки подивилася у відповідь. Джеймс очікував, що вона сердитиметься на нього, але стиснуті губи і зведені разом брови говорили про те, що Елінор не на жарт стривожена.

- Як гадаєш, чому Тоні не намагається вбити мене знову?

- Я не знаю, Джеймсе. Ми не можемо його знайти. Є ймовірність, що він більше не збирається тебе вбивати.

Джеймс чув невпевненість у її голосі. Він дуже хотів би, щоб її слова виявилися правдою, щоб усе стало як і раніше. Ні, звичайно, він хотів зовсім не цього.

- Так, ви це вже казали одного разу.

Елінор не відповідала.

- А якщо він ніколи не заявиться по мене, ви до кінця мого життя ходитимете за мною хвостиком? Я не проти тебе, але твоєму братові доведеться відступити, - жарт не вдався, дівчина не посміхнувся.

Машина в'їхала на шкільну стоянку, дівчина заглушила мотор і подивилася на будівлю школи так, ніби чекала побачити на її місці щось зовсім інше.

Джеймс не зміг стримати питання, що крутилося у голові.

- Кого сьогодні можна буде зустріти на моїй кухні вночі?

- Сьогодні ти спатимеш міцно, - не дивлячись на нього пообіцяла Елінор. - Тобі вже час.

Вони вийшли з машини, дівчина востаннє подивилася на Джеймса з побоюванням наче не хотіла і водночас бажала сказати зайве, і в секунду розчинилася в ранковому тумані. Джеймс, зітхнувши, витяг ключ із замку запалювання і поплентався до входу.

~~~

"Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:

Я ще вчуваю арфи глас.

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останій час."