Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

— Флік каже, твій батько був головою профспілки,— мовив Джиммі до Робін.— Шахтар, так?

— Ага,— відповіла Робін.

— Та вашу МАМУ,— сказала дівчина, що стукала у двері ванної. Вона у відчаї потанцювала трохи на місці, тоді попхалася геть з квартири.

— Там ліворуч сміттярка! — гукнула їй услід інша дівчина.

Джиммі нахилився до Робін, щоб вона почула його за гупанням басів. Його обличчя було (наскільки Робін могла роздивитися) співчутливим, навіть ніжним.

— Він помер, так? — спитав він у Робін.— Твій батько. Флік казала, хворі легені?

— Ага,— відповіла Робін.

— Співчуваю,— тихо сказав Джиммі.— Я сам це пережив.

— Правда? — спитала Робін.

— Так, мама померла. Теж хворі легені.

— На роботі захворіла?

— Азбест,— кивнув Джиммі, затягуючись цигаркою.— Тепер такого вже б не сталося, з’явилися відповідні закони. Мені було дванадцять років. Братові — два, він її навіть не пам’ятає. Наш старші без неї допився до смерті.

— Це страшне,— щиро сказала Робін.— Співчуваю.

Джиммі випустив дим убік від неї і смикнув обличчям.

— Двоє таких,— сказав Джиммі, стукаючись із Робін пивом.— Ветерани класової боротьби.

Анархіст Альф пішов, трохи хитаючись, і зник у темній кімнаті зі спалахами гірлянд.

— Рідні отримали компенсацію? — спитав Джиммі.

— Намагалися,— відповіла Робін.— Мама досі добивається.

— Щасти їй,— відсалютував Джиммі пивом і зробив ковток.— Ох, щасти.

Він постукав по дверях.

— Кінчайте там, люди чекають,— закричав він.

— Може, комусь погано? — припустила Робін.

— Нє, в когось перепих,— відповів Джиммі.

З кімнати Флік вийшов розчарований Диґбі.

— Схоже, що я — знаряддя патріархальних утисків,— оголосив він.

Ніхто не засміявся. Диґбі почухав живіт під футболкою, на якій Робін тепер роздивилася портрет Граучо Маркса, і поплентався до кімнати, де танцювала Флік.

— Ото вже знаряддя,— пробурмотів до Робін Джиммі.— Вчився у вальдорфській школі, ніяк не звикне, що зірочок за старанність більше не дають.

Робін засміялася, але Джиммі — ні. Він затримав погляд на її очах, аж тут двері ванної відчинилися, й визирнула огрядна дівчина з червоним обличчям. За нею Робін роздивилася чоловіка з пелехатою сивою бородою. Він одягав військового кашкета.

— Ларрі, от же ж старий розпусник,— широко усміхнувся Джиммі, а дівчина, вся червона, пробігла повз Робін і зникла в темній кімнаті, як і Диґбі.

— Доброго вечора, Джиммі,— тонно всміхнувся літній троцкіст і собі вийшов з ванної під вітальні вигуки молодиків.

— Іди,— сказав Джиммі до Робін, тримаючи двері й не пускаючи охочих пропхатися першими.

— Дякую,— сказала вона і прослизнула до ванної.

Після сутіні, в якій ховалася решта квартири, голе світло сліпило. У ванній ледве було де стати — Робін ще не бачила такої крихітної душової кабіни, з прозорою брудною занавіскою без половини гачків; у маленькому унітазі з купою мокрого паперу плавав недопалок. В урні поблискував використаний презерватив.

Над раковиною висіло троє дротяних полиць, забитих наполовину використаною косметикою і бозна-чим ще. Напхано було так щільно, що здавалося — торкнешся, і все попадає.

Робін, вражена раптовим здогадом, придивилася до полиць. Вона згадала, як ховала підслухові пристрої в коробці «Тампаксу», поклавшись на бридливе невігластво й відразу, з якими більшість чоловіків ставиться до всього, пов’язаного з менструацією. Її очі швидко пробіглися початими пляшками дешевого шампуню, старим тюбиком очищувача, брудною губкою, дешевими дезодорантами, розпатланими зубними щітками у тріснутому горнятку. Обережно — бо все стояло дуже щільно — Робін витягнула маленьку коробку, де знайшовся тільки один тампон. Уже ставлячи коробку на місце, вона помітила кутик якогось згортка, завинутого в поліетилен і запханого між очищувачем і пляшкою фруктового гелю для душу.

З тремом збудження вона потягнулася до знахідки й обережно видобула білий поліетиленовий згорток з-поміж пляшок, намагаючись нічого не перекинути.

Хтось загупав по дверях.

— Я зара’ лусну! — закричав новий жіночий голос.

— Ще хвильку! — гукнула у відповідь Робін.

У згортку виявилися дві великі прокладки у власній неромантичній обгортці («Для дуже рясних виділень»): такі дівчині важко сховати, особливо в короткій сукні. Робін витягнула прокладки. Перша була абсолютно звичайна. Однак коли Робін зігнула другу, то почула тихий шурхіт чогось щільного. З дедалі сильнішим збудженням Робін покрутила прокладку і побачила, що її надрізали — вочевидь, бритвою. Встромивши пальці у схожий на вату наповнювач, Робін намацала складений аркуш цупкого паперу, витягнула і розгорнула.

Це був такий самий папір для листів, як і той, на якому Кінвара написала свою прощальну записку. Згори аркуша — ім’я

«Чизвелл», під ним — тюдорівська ружа, мов краплина крові. На аркуші надряпано кілька слів і фраз тим самим виразним битим почерком, який Робін так часто бачила у приймальні Чизвелла; одне слово посередині сторінки обведено кілька разів.