Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Щасливі та стомлені вони вийшли з води. Хоча декого звідти винесли на руках, аби вона не забруднила ніжки.

Торіан поставив її на густу травичку, схопив полотно і закинув собі на плечі, обійняв дівчину, закутуючись разом з нею, шкіра до шкіри, і стираючи воду краями цупкої тканини з її холодних плеч та спини. Вона раптом міцно обійняла його, поклала голову на груди та заплющила очі, слухаючи, як б’ється його серце.

Чоловік аж впав у ступор, але дуже швидко отямився і схилив голову до неї, притискаючись сильніше. Довго вони так стояли, грілись і вдихали запах один одного. Навіть висохти встигли, що й обтиратись більше не потрібно.

Ерцгерцог скинув з себе полотно і дбайливо закрутив у нього свою дружину. Мило чмокнув в носик, чим розвеселив її. Сам же пішов збирати розкидані біля водойми речі.

Естеса зніяковіла від його оголеного вигляду, але не дивитись не могла, слідкуючи за ним хижим поглядом з-під опущених вій. Чоловік виглядав ніби ноксантська статуя, що ожила. Кожен його м’яз їй здавався ідеальним. Вона тяжко ковтнула і закусила губу, ловлячи кожен його рух, насолоджуючись тим, як м’язи на його спині перекочуються під гладкою шкірою, коли чоловік нахиляється за наступним елементом гардеробу.

Він підійшов до неї, спостерігаючи за її блукаючими його тілом очима. Його губи розтягнулись у нахабній посмішці.

– Підглядати не ввічливо, – пригадав дівчині її ж слова. Вона нарешті відірвала очі від його м’язистого торсу і подивилась чоловікові в обличчя, лиш на секунду затримавшись на всміхнених губах.

– Я не підглядала, – її кутик вуст злетів догори, – я дивилась.

***

Вдягнувшись, вони осідлали коней і подались назад до групи мисливців, якщо вони звісно досі там, адже скоро вже захід сонця. Хоча Вельмар би точно шукав брата. Тому шанси, що їх тут кинули майже нульові.

Король їм якраз трапився по дорозі до інших, у компанії двох псів та двох вартових, що везли на конях впольовану здобич.

– Я так бачу полювання пройшло успішно? – пара порівнялась із монархом.

– Ще й як, брате! Дарма відмовились. Хоча-а-а, я бачу ви гарно провели час, – оцінив Вельмар вигляд Естеси, що був трохи більш потріпаним, ніж до прогулянки. Та й волосся зачесане у високу зачіску було трохи вологим знизу. Дівчина відвела обличчя, червоніючи. Король на те лише всміхнувся і приділив увагу своєму братику.

– Чи готові ви до головної розваги? – «Хіба не полювання було головною розвагою?»

– Ми краще повернемось до замку. Ессі потрібен відпочинок, – дівчина кивнула. Вельмар же підрізав ерцгерцога і перегородив дівчині дорогу.

– Естесо, а що ви скажете? Хіба вам не хочеться трохи повеселитись?

Дівчина нахмурилась.

– Пробачте, Ваша Величносте, я справді дуже втомилась. Ми краще повернемось назад, – король же не відступав.

– Міледі, це не займе багато часу. У нас буде щось на зразок змагання, і це була б честь для мене та членів Ради, аби саме ви видали нагороду переможцю. Якщо ваш чоловік зволіє взяти участь, то можливо саме він її отримає, – їй вже стало страшно, адже «нагорода» в його словах звучала зловісно, – ну ж бо, погоджуйтесь.

Ессі тільки хотіла знову спробувати відмовити йому, як перед нею виїхав Торіан, закриваючи її собою від брата.

– Вона вже дала свою відповідь. І вона остаточна. Ми їдемо додому! – звучало це грубувато.

– Ти ж розумієш, що це була не просто ввічливість, брате. Відмов я не приймаю. Це наказ, – голос монарха різко став холодним.

– Вона нікуди не поїде... – прогарчав її чоловік, вороже дивлячись на свого родича.

– Ти смієш не коритись моїй волі? – Його Величність під’їхав до Торіана так, аби зверхньо заглянути йому в обличчя.

– Смію.

– Ти знаєш, яке покарання за це? – серце Естеси пропустило кілька ударів від цих слів, погляд метався між чоловіками.

– Я згодна! – на диво впевнено змогла сказати дівчина, не давши своєму чоловіку відповісти на питання монарха. У останнього обличчя розпливлось у задоволеній хижій посмішці. Торіан же злякано подивився на Естесу.

– Хороша дівчинка. Розумна. Не дарма ти її так захищаєш, брате, – він похлопав йому по плечі і повів коня далі.

– Ти з глузду з’їхала?! – прошипів Торіан і під’їхав до дружини.

– Я захищала тебе... – тихо сказала вона.

– Мене не треба захищати! Він би мені нічого не зробив, я ж тобі казав! Він лише знайшов важіль впливу на тебе! Маніпулював тобою! – відчитував дівчину, від чого та ображено нахмурилась і мовчки рушила, не дивлячись на свого чоловіка.

Торіан же закрив обличчя рукою і помчав за нею.

– Пробач мене, будь ласка, – мовчить, – Ессі, стій.

Чоловік м’яко зупинив її коня за вуздечко і взяв дівчину за руку.

– Я не хотів на тебе кричати, пробач. Просто я дуже хвилююсь за тебе. І я вдячний тобі, що ти про мене піклуєшся...

Дівчина всміхнулась і Торіан поцілував її руку.