Читати книгу - "Етюди про звичаї"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Але проти цього є закони! Для таких зятів є Гревська площа! — скрикнув батько Горіо. — Якщо не буде ката, я сам одрубаю йому голову.
— Ні, тату, на нього нема законів. Слухайте! Ось що, без усяких словесних прикрас, він сказав: «Або все загине, і ви не матимете й ліара, втратите все, бо в спільники мені брати нікого, крім вас; або ви дасте мені змогу довести до кінця мою справу». Ясно? Я йому ще потрібна. Він покладається на мою жіночу чесність, він знає, що я не схочу його майна і задовольнюся своїм. Під загрозою розорення я мушу погодитися на шахрайське, злодійське спілкування. Він купує моє сумління і платить за нього тим, що дозволяє мені скільки завгодно бути жінкою Ежена: «Я дозволяю тобі грішити, не заважай і мені робити злочини, розоряючи бідняків!» Хіба не ясно сказано? А знаєте, що він називає «комерційними операціями»? Він купує на своє ім'я пустирі і через підставних осіб забудовує їх. Ці люди складають з різними підрядчиками угоди на будівництво, видають їм довгострокові векселі, а самі заставляють за невелику суму будинки моєму чоловікові. Таким чином він стає власником будинків, а підставні особи обдурюють підрядчиків, оголошуючи себе банкрутами. Банкірський дім Нусінгена існує для того, щоб замилювати очі нещасним будівникам. Я це зрозуміла. Зрозуміла й інше: Нусінген, аби довести, в разі потреби, виплату величезних сум, перевів капітали в Амстердам, Лондон, Неаполь, Відень. Хіба ми зможемо накласти на них арешт?
Ежен почув глухий звук — батько Горіо, мабуть, упав на коліна.
— Боже мій, чим я прогнівив тебе? Дочка моя віддана на волю негідника, він, якщо схоче, вимагатиме від неї всього. Прости мені, доню! — скрикнув старий.
— Так, якщо я в безодні, то, може, ви й завинили в тому, — сказала Дельфіна. — Ми такі нерозумні, коли одружуємось. Хіба ми знаємо людей, справи, світ, звичаї? Батьки повинні думати за нас. Любий тату, я ні за що не дорікаю вам, даруйте мені ці слова. Я сама в усьому винна. Ні, не плачте, — сказала вона, цілуючи батька в чоло.
— І ти не плач, Дельфіно. Дай мені твої оченята, я обсушу їх поцілунками. Почекай! Я ще наведу лад у своїй голові, я розплутаю той клубок спекуляцій, що його накрутив твій чоловік.
— Ні, дозвольте діяти мені самій, я зумію з ним упоратися. Він любить мене, от я й скористаюся зі своєї влади, щоб примусити його негайно купити для мене якесь нерухоме майно. Я, мабуть, примушу його перевести на моє ім'я ельзаський маєток Нусінгенів, яким він дуже дорожить. Приходьте завтра подивитися його книги, справи, бо пан Дервіль на комерції розуміється кепсько. А втім, узавтра не приходьте. Я не хочу псувати собі крові. Післязавтра у пані де Босеан бал, і я повинна подбати про себе, щоб бути гарною, свіжою й не осоромити любого Ежена, Ходімо ж подивимося його кімнату.
В цю хвилину на вулиці Святої Женев'єви спинилася карета, і на сходах почувся голос пані де Ресто, що питала в Сільвії:
— Мій батько вдома?
Ця несподівана поява врятувала Ежена, що вже збирався кинутись у ліжко, вдаючи, ніби спить.
— Ах, тату, ви чули про Анастазі? — спитала Дельфіна, впізнавши сестрин голос. — Здається, в неї сімейні неприємності.
— Що? — вигукнув батько Горіо. — Це вже мій кінець. Бідна моя голова не витримає двох нещасть разом.
— Добрий день, тату, — сказала, входячи, графиня. — Ах, і ти тут, Дельфіно!
Пані де Ресто, здавалося, була збентежена, заставши тут сестру.
— Добрий день, Назі, — відповіла баронеса. — Тебе дивує, що я тут? Я щодня бачуся з батьком.
— Відколи це?
— Якби й ти ходила до нього, то знала б.
— Не прискіпуйся до мене, Дельфіно, — жалісно сказала графиня. — Я дуже нещасна, я пропала, бідний мій тату. Цього разу пропала остаточно.
— Що з тобою, Назі? — скрикнув батько Горіо. — Скажи ж мені все, дитино моя! Вона зблідла! Дельфіно, мерщій допоможи їй, будь доброю до неї, я любитиму тебе ще більше, якщо це можливо!..
— Бідна моя Назі, — сказала пані де Нусінген, допомагаючи сестрі сісти. — Тільки я і тато завжди любитимемо тебе так, щоб усе тобі прощати. Сімейні зв'язки — найміцніші.
Вона дала їй нюхальної солі, і графиня прийшла до тями.
— Я не витримаю цього! — сказав батько Горіо. — Ну-бо, — звелів він, поворушивши торф у каміні, — підійдіть до вогню. Мені холодно. Що з тобою, Назі? Кажи швидше, ти мене вбиваєш…
— Мій чоловік знає все, — почала нещасна жінка. — Ви пам'ятаєте, тату, недавній Максимів вексель? Ну, то це був не перший. Я вже сплатила кілька таких векселів. Десь на початку січня я помітила, що пан де Трай дуже сумний. Він нічого мені не казав; але в серці коханого легко читати — досить якоїсь дрібниці; до того ж бувають передчуття. Одне слово, він був ніжніший, палкіший, ніж будь-коли, і я почувала себе усе щасливішою. Бідний Максим, він прощався зі мною в душі, як сказав мені потім. Він хотів заподіяти собі смерть. Скінчилося тим, що я стала допитуватись, благала його сказати все, дві години стояла перед ним навколішках, поки він признався, що заборгував сто тисяч франків. О тату, сто тисяч франків! Я мало не збожеволіла. У вас нема таких грошей…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етюди про звичаї», після закриття браузера.