Читати книгу - "20 000 льє під водою"

З інших тварин було кілька деревоподібних коралів, з тих, котрі, за словами Джеймса Росса, живуть у морях Антарктики на глибині до тисячі метрів; потім я помітив восьмипроменеві корали — альционарії, а також червонясто-бурих астеріасів, поширених у цьому кліматичному поясі, і інших морських зірок, які буквально всіяли землю.

Але де кипіло життя, так це у повітрі! Хмарами пурхало і літало найрізноманітніше птаство, оглушаючи нас своїм лементом. Цілі базари їх сиділи на уступах скель, безцеремонно спозираючи нас і безбоязно розгулюючи біля самих наших ніг. Тут були пінгвіни, такі легкі і моторні на воді, де їх часом сприймали за макрель, і такі незграбні, важкі на суші. Скупі в рухах, але галасливі, зібравшись цілими юрбами, вони наповнювали повітря своїм диким галасом.

Серед птахів я помітив довгоперих куликів із сімейства білих сивок, величиною з голуба, білосніжних, з коротким конічним дзьобом і червоним ободком навколо очей. Консель наловив цих пташок. Вони дуже смачні, якщо їх добре приготувати, У повітрі маяли альбатроси із широким, у чотири метри, розмахом крил, справедливо названі океанськими яструбами; гігантські глупиші і між ними лиховісні буревісники з вигнутими дугою крилами, великі любителі тюленів; кайський чорно-білий буревісник, різновид качки; нарешті, цілий виводок глупишів, білих з коричневою облямівкою на крилах, і синіх птахів, що водяться тільки на островах Антарктики.

— Ці глупиші такі жирні, — сказав я Конселю, — що жителі Фарерських островів користуються ними як світильниками, встромляючи в убитого птаха ґнота.

— Ще б трошки, — відповів Консель, — і вийшли б чудові лампи! Утім, природа не настільки завбачлива, щоб заздалегідь забезпечити їх ґнотом!

Відійшовши ще на півмилі від берега, ми побачили, що вся земля порита гніздами, схожими на нірки, — це були гнізда пінгвінів, звідти вилітало безліч птахів. Пізніше капітан Немо улаштував на них полювання, і було піймано кілька сотень цих птахів з ‘ темним, але дуже смачним м’ясом. Лемент пінгвінів дуже нагадує лемент ослів. Пінгвіни величиною з гусака, з оперенням аспідного кольору, з білими грудьми і лимонним ободком навколо шиї. Вони не шукали порятунку і падали замертво від удару каменем. Туман не розсіювався; була вже одинадцята година, а сонце ще не показувалося. Це мене дуже турбувало. Які ж могли бути спостереження, якщо немає сонця! Але як же інакше установити, чи досягли ми полюса?

Я підійшов до капітана Немо. Він стояв, обіпершись иа виступ скелі, і дивився в небо. Здавалося, він був схвильований і засмучений. Але що тут вдієш? Ця смілива і сильна людина не владна була повелівати сонцем, як він повелівав водною стихією!

Настав полудень, а сонця і близько не видно було. Небо, затягнуте густою завісою туману, не дозволяло визначити висоту сонця. Незабаром туман змінила снігова завія.

— До завтра, — коротко сказав капітан; і ми повернулися на борт «Наутілуса».

Під час нашої відсутності були закинуті сіті, і, повернувшись, я з інтересом узявся вивчати пійманих риб. Антарктичні моря слугують місцем масової міграції риб, що рятуються від бур більш низьких широт. Я помітив кілька південних бичків завдовжки з дециметр, білих у поперечну синю смужку, з колючим шипом, силу-силенну морських голок, антарктичних химер з підкласу хрящових риб, загону цільнопоголових, з витягнутим тілом завдовжки в три фути, голою шкірою сріблясто-бурого кольору, із круглою конусоподібною головою, із витягнутою мордою, із трьома спинними плавцями і довгим хвостовим плавцем. Я спробував їхнє м’ясо, але воно здалося мені несмачним, попри запевнення Конселя, що кращої страви не знайти.

Снігова хуртовина бушувала до самого райку. Неможливо було стояти на палубі. Із салону, де я записував усі перипетії нашої експедиції до берегів Антарктиди, я чув галас глупишів і альбатросів, які зовсім не зважали на заметіль. «Наутілус», однак, не стояв на місці. Він просунувся уздовж берега ще на десяток миль на південь. Панувала напівтемрява; лише слабка смужка світла на обрії видавала присутність сонця.

Наступного дня, 20 березня, заметіль вляглася. Стало трохи холодніше. Термометр показував два градуси нижче нуля. Туман розсіявся, і в мене з’явилася надія, що сьогодні нам удасться, нарешті, установити координати місцевості.

Капітан Немо ще не виходив на палубу, але шлюпка була в нашім розпорядженні. І ми з Конселем переправилися на берег. Ґрунт і тут указував на вулканічне походження. Усюди сліди лави, шлаки, базальти. Але, як я не дивився, знайти кратер мені не вдалося. Тут, як і на острові, сила-силенна птахів оживляла сувору природу полярного краю. Але тут пернаті розподіляли свою владу з цілими стадами морських ссавців, що дивилися на нас своїми лагідними очима. Тут були усякі види тюленів. Одні розляглися на березі, інші лежали на крижинах, що їх приніс до берега прибій. Ті поринали у воду, а ті виповзали з води. Їх анітрохи не лякала наша присутність; видно було, що їм ще не випадало мати справу з людиною! Лігвища тюленів, за моїм підрахунком, вистачило б на сотні промислових суден!

— Гай-гай! — сказав Консель. — їхнє щастя, що Нед Ленд не пішов з нами!

— Чому, Конселю?

— Тому що цей затятий мисливець не зупинився б, поки б усіх не перебив.

— Ну, це сильно сказано! Хоча навряд чи нам удалося б зашкодити нашому другу канадцю загарпунити кілька чудових представників ластоногих. А це завдало б прикрощів капітану Немо; він не любить проливати даремно кров цих лагідних тварин.

— Він правий.

— Безумовно правий, Конселю. Але скажи-но мені, ти, мабуть, устиг уже класифікувати цих чудових представників морської фауни?