Читати книгу - "20 000 льє під водою"

У ту ніч я спав тривожно. То мене долав страх, то спалахувала надія. Я підхоплювався кілька разів з постелі. «Наутілус» раз у раз промацував крижану стелю. Близько третьої ранку прилади в салоні показали мені, що нижня поверхня крижаного поля лежить усього в п’ятдесяти метрах під рівнем моря. Сто п’ятдесят футів відокремлює нас від поверхні океану! Суцільні льоди перетворювалися на айсберги! Гірлянди підводних гір переходили в плоскогір’я!

Я не зводив очей з манометра. Судно спливало по похилій діагоналі крижаного поля, що блищало в світлі нашого прожектора. Крижаний покрив тоншав згори і знизу. Він ставав тоншим з кожною милею.

Нарешті, о шостій годині ранку того пам’ятного дня, 19 березня, двері салону відчинилися. Увійшов капітан Немо.

— Відкрите море! — сказав він[62].

Я кинувся на палубу. Так! Відкрите море! Тільки подекуди плавало кілька крижин і айсбергів; навкруги була неозора водна широчінь; тисячі птахів у повітрі і міріади риб у водах, що, в залежності від конфігурації дна, переходили з густо-синього в зеленувато-оливковий колір. Термометр показував за Цельсієм три градуси нижче нуля. Здавалося, повіяло весною після пройденої нами смуги суцільних торосів, що вимальовувалися профілем з північного боку обрію.

— Полюс? — із завмиранням серця запитав я у капітана.

— Не знаю, — відповів він. — Опівдні визначу координати місцевості.

— Але чи прогляне сонце крізь суцільний туман? — сказав я, дивлячись на сіреньке небо.

— Нехай хоч на хвилину покажеться, і цього буде досить, — відповів капітан.

За десять миль на південь від «Наутілуса» виднівся самотній острів, що піднімався метрів на двісті над рівнем моря. Лавіруючи, судно повільно наближалося до острова, можливо оточеного підводними рифами.

За годину ми підійшли до острова. А ще через одну вже його обігнули. Берегова лінія острова в окружності дорівнювала п’яти-чотирьом милям. Вузька протока відокремлювала острів від землі, може, навіть материка, про що важко було судити, оскільки берегова смуга ішла за лінію горизонту. Існування землі в цій зоні Південної півкулі, здавалося, підтверджувало гіпотезу Морі. Допитливий американський учений помітив, що між Південним полюсом і шістдесятою паралеллю море покрите дрейфуючими айсбергами величезних розмірів, чого не зустрічається на півночі Атлантичного океану. З цього спостереження він зробив висновок, що в зоні Південного полярного кола знаходиться велика земля, оскільки суцільні льоди утворюються не у відкритому морі, а при узбережжі. За його обчисленнями крижаний масив оточує Південний полюс широким кільцем, що досягає в діаметрі чотирьох тисяч кілометрів.

Побоюючись сісти на мілину, «Наутілус» зупинився в трьох кабельтових від берега, над яким мальовничо нависло нагромадження величних скель. Шлюпка була спущена на воду. Капітан, двоє матросів з вимірювальними приладами, Консель і я сіли в шлюпку. Була десята година ранку. Я сьогодні не бачив Неда Ленда. Канадець, очевидно, гнув свою лінію поведінки усупереч близькості Південного полюса.

Кілька змахів веслами, і ми пристали до піщаного берега. Консель хотів було вискочити на землю, але я зупинив його.

— Пане, — сказав я капітану Немо, — вам належить честь першому ступити на цю землю.

— Дякую, — відповів капітан, — я не вагаючись зійду на полярну землю, де жодна людська істота не залишила сліду своїх ніг!

Сказавши це, він легко зістрибнув на берег. Я бачив, що капітан був неабияк схвильований. Піднявшись по стрімкому схилу скелі, що височіла на краю мису, він зупинився там, схрестивши руки. Так і застиг він у цій позі, урочистий і зосереджений, немов вступаючи у володіння цими південними областями. Так тривало хвилин п’ять. Потім він звернувся до мене:

— Будь ласка, пане!

Я негайно ж вистрибнув зі шлюпки, а слідом за мною і Консель. Обоє матросів залишилися в шлюпці.

Ґрунт, куди не кинь око, складався з червонуватого туфу, ніби посипаного товченою цеглою. Шлаки, напливи лави, шматки пемзи видавали його вулканічне походження. У деяких місцях із землі вибивалися легкі струмені диму із сірчаним запахом — свідчення того, що дія підземного вогню ще не припинилася. Але, піднявшись на вершину скелі, я не примітив жодного вулкана в радіусі кількох миль. Однак відомо, що в цій антарктичній смузі Джеймс Росе виявив на сто шістдесят сьомому меридіані, під 77°32΄ широти, два діючі вулкани, Еребус і Терор.

Рослинність на цьому пустельному острові була представлена досить бідно. Мохи і лишайники з виду Unsnea melanoxantha ліпилися по чорних скелях. Мікроскопічні рослинки, примітивні діатомеї, клітинки яких затиснуті між двома кремнеземними стулками, довгі пурпурові і червоні водорості, занесені в ці зони течією і викинуті на берег прибоєм, оце мабуть, і вся флора цієї області.

Берег був усипаний молюсками, дрібними черепашками, морськими чашечками, гладенькими буккардами у вигляді серця, і головним чином кліонами, з довгастим перетинчастим тілом і головою у вигляді двох заокруглених лопат. Я бачив міріади північних кліонів довжиною три сантиметри, яких тисячами пожирають кити.