Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"

— Що ви маєте на увазі? — різко спитала вона, розуміючи, що Ірвін хоче загребти жар чужими руками.

— Я тільки висловив припущення. Можете реагувати на нього як завгодно.

— Авжеж, самих нас розчавлять, — зітхнув Орин. — Нам потрібні союзники й дуже потрібен Ерагон. Тим більше, якщо доведеться протистояти самому Галбаторіксу. Насуадо, то ви пошлете за вершником?

— Я б послала, якби могла, — відказала дівчина, — але доки не повернеться Арія, я не можу ані зв'язатися з ельфами, ані викликати Ерагона.

— Отже, — спохмурнів король, — залишається сподіватись, що вони з'являться не тоді, коли вже буде запізно. Загалом же, ельфи навряд чи нам допоможуть. Якщо дракон прилетить сюди зі швидкістю яструба, то ельфи просто не встигнуть подолати цю відстань до того часу, коли Імперія буде вже тут. Залишається сподіватись на гномів. Я знаю, що ви дружите з королем Ротгаром уже багато років. Чи не могли б ви попрохати його про допомогу від нашого імені? Адже гноми обіцяли, що битимуться на нашому боці, якщо в тому виникне потреба.

— Ду Врангр Гата буде зустрічатись з одним їхнім чаклуном, — кивнула Насуада. — І я перекажу наше спільне — з вашого дозволу — прохання. Я також попрошу Ротгара послати агента до ельфів, аби повідомити їх про нашу ситуацію.

— Гаразд. І хоча ми дуже далеко від Фартхен Дура, якщо нам пощастить затримати Імперію бодай на тиждень, то гноми можуть встигнути нам допомогти.

Решта дискусії не принесла втішних результатів. Радники пропонували різну тактику боротьби, але згодом усі зрозуміли, що без Ерагона перемогти Галбаторікса просто неможливо. І щоб здолати могутнього ворога, вершнику знадобиться допомога людей та гномів.

«Найголовніша проблема полягає в тому, — думала Насуада, — що Галбаторікс перемагав і потужніші сили супротивника. Знищивши вершників, він здобув неабияку міць, і це знали всі присутні на нараді. Якби нам пощастило залучити до боротьби ще й ельфійських чаклунів… А без їхньої допомоги нам доведеться тікати в Алагезію й шукати нового притулку для варденів, а потім чекати, доки Галбаторікс, нарешті, помре».

Нарада тим часом тривала, королівські радники й рада старійшин сперечалися про те, як мають розподілятися обов'язки між двома народами. А вардени були їм, як кістка в горлі.

— До речі, про гроші, — звернувся Орин до Насуади. — Наші ткачі скаржаться, що ринок заполонило дешеве мереживо, яке постачають вардени. Скажіть, навіщо це вам?

— Наскільки я пам'ятаю, — озвалась дівчина, — ви відмовили варденам у будь-якій підтримці, тож вони мали шукати якісь шляхи, аби прогодуватися.

— Авжеж-авжеж, — схаменувся король. — І що ж ви надумали?

— Оскільки такий товар, як мереживо, доволі довго виготовляти вручну, то ми вирішили скористатися магією. Ви, як природознавець, мали б це поцінувати. І тепер нам є з чого жити.

Від несподіванки Орин аж рота роззявив, застигнувши з документами в руках. А Насуаду чогось дуже втішив його розгублений вигляд.

— Мереживо? — пробелькотів він.

— Так, мій пане.

— Але ж Галбаторікса не здолати мереживом!

— Чому? — спитала вона в'їдливо.

— А тому! — розлютився король. — Це непристойно, зрозумійте! Якому ж барду спаде на думку оспівувати ваші діяння, якщо там скрізь одні мережива?

— Ми б'ємося з Імперією не для того, щоб нас оспівували барди.

— До біса бардів! Що я скажу ткачам? Заполонивши ринок дешевим мереживом, ви підриваєте нашу економіку! Так не годиться!

— Ой, даруйте, — вдавано знітилась Насуада. — Якщо це шкодить вашій економіці, ми радо надамо вам фінансову позику за те, що ви приділили нам увагу в скрутні для нас часи.

Члени ради старійшин насилу стримали посмішки, а Елва зневажливо пхикнула.

ЧЕРВОНИЙ КЛИНОК — БІЛИЙ КЛИНОК

Щойно над лісом зійшло сонце, Ерагон розплющив очі. Хоча насправді він не спав відтоді, як з його тілом сталися дивовижні перетворення. Коли юнак відчував утому, він впадав у стан, близький до марення, й бачив безліч видінь, мандруючи таємними світами, але водночас відчуваючи зв'язок з реальним світом.

Юнак дивився на схід сонця, й думки про Арію знову заполоняли його розум. Після святкування він пішов був до лісу шукати Арію, аби хоч якось виправити ситуацію, проте дізнався, що вона вирушила до Сурди. «Коли ж ми побачимось?» — нетямився Ерагон, тільки тепер збагнувши, яку невдячну послугу зробила йому святкова ейфорія, під час якої він зважився освідчитись ельфійці в коханні. Але хіба він винен?

Кожне з його слів було правдою, і, тільки поринувши з головою в ейфорію свята, він наважився їх сказати. Проте відмова Арії миттю змусила юнака глянути на світ тверезими очима. Вирвавшись із полону святкових чарів, він зрозумів, що ельфійка мала рацію — між ними справді була велика вікова різниця. Однак усвідомлення цього не могло полегшити страждань Ерагона.

Раніше він тільки чув про розбиті серця, а зараз міг переконатись, що це не вигадка. Кожен удар його власного серця відлунював у грудях глухим болем розпуки.

Єдиною втіхою залишалась Сапфіра. Цими днями вона всіляко підтримувала господаря. Розуміючи стан юнака, вона намагалась відволікти його веселими розмовами, але, схоже, намарно. Ерагон зазвичай був похмурий і мовчазний.

Одного разу він знайшов головоломку, подаровану Ориком, і почав крутити її кільця, аби лишень відволіктись від гірких думок. Юнаку майже відразу пощастило з нею впоратись, чого не бувало раніше. Вдягши складене кільце на пальця, він замилувався його красою.

— Дивно, — озвалась зі свого лігва Сапфіра, — раніше ти ніколи не міг з нею впоратись.

— Тепер я бачу багато речей, яких досі не бачив, але що з того? — відказав Ерагон.

Потому він пішов до вмивальні, помився й поголився за допомогою магії. Звідтоді, як юнак став схожим на ельфа, він не позбувся цієї щоденної звички, адже щетина на обличчі продовжувала невблаганно рости.

Прибувши на тренування, Ерагон і Сапфіра побачили на полі занудженого Орика.

— Невже ти з нею впорався? — витріщився той, помітивши на Ерагоновому пальці кільце.

— Так, хоч на це й знадобилося трохи більше часу, ніж я гадав, — озвався юнак, — але впорався. Ну, а ти? Ти теж прийшов потренуватися?

— Ще чого! Невже я схожий на божевільного, який добровільно згодиться, аби якийсь там ельф розтрощив йому макітру? Ні, я прийшов поглянути, як вправляєшся ти.

— Хіба ти раніше не бачив? — поцікавився Ерагон.

— А я хочу ще раз глянути.

— Тобі що, цікаво, наскільки я змінився?

Орик знизав плечима й кивнув на Ваніра, що здалеку загукав до юнака:

— То ти вже готовий, Убивце Смерка?

— Готовий, — озвався той, хапаючись за меча. Зброя видалась на диво легкою, тож коли Ерагон замахнувся, Зарок вислизнув