Читати книгу - "Експансія-I"

Фішер. — Тепер ми бачимо загрозу сталінської імперії всьому світові. Я повинна бути інформована, щоб вести боротьбу проти більшовицького тероризму.

Голова. — Нам треба швидше закінчувати цю справу, бо в Сенаті мають голосувати з приводу важливого питання, і ми повинні бути там…

Сенатор Вайль. — Мисіс Фішер, ви сказали, що у вас є молодший брат. Він усе ще живе в Штатах?

Фішер. — Так.

Сенатор Вайль. — Ваші брати підтримували контакт у Франції? Тут вони також контактують?

Фішер. — Так.

Сенатор Вайль. — Які ваші стосунки з композитором?… З вашим молодшим братом?

Фішер. — Такі самі, як і з старшим.

Сенатор Вайль, — Отже, ви порвали стосунки з Гансом Ейслером з тих же причин, що й з Герхардом?

Фішер. — Так.

Сенатор Вайль. — Ваш брат-композитор теж комуніст?

Фішер. — У філософському розумінні безумовно.

Сенатор Ніксон. — Він дружить з Герхардом Ейслером?

Фішер. — Так.

Сенатор Боннер. — Оскільки вам добре відома активність комуністів, відповідайте: чи багато Комінтерн прислав своїх людей з Москви до Сполучених Штатів?

Фішер. — Кілька тисяч».

Штірліц акуратно відсунув од себе широкий телетайпний аркуш, підвів голову; Роумен сидів навпроти, витягнувши ноги; нижня щелепа випнута, немов у нього прилучився вовчий закус; волосся скуйовджене, комір сорочки розстебнутий, краватка спущена.

— А чого це ви розхвилювалися? — спитав Штірліц, — Ви ж знали про все це, коли вимагали моєї консультації про фашизм?

— Зараз знову вріжу, — пообіцяв Роумен. — І це буде погано.

— Ця Фішер нагадує мені Ван дер Люббе, — сказав Штірліц.

— Сука.

— Чому? Відробляє американське громадянство. Вона ж просила надати їй право громадянства… Його треба заробити… Їй написали сценарій, вона його з толком вивчила… Дамочку свого часу кудись не обрали, вона образилась… Але сюжет справді шекспірівський: так топити братів… Немає нічого найнебезпечнішого за істеричку, слово честі… Ніхто так не піддається режисурі, як жінки…

— Хто образив дамочку? — спитав Роумен.

— Ви що, не чули про неї досі?

— Ні.

— Вона хотіла повалити Ернста Тельмана, лідера німецьких комуністів. З ультралівих позицій. Не вийшло. Тоді вона закусила вудила, дуже їй хочеться бути першою… Між іншим, зовсім недалеко від Муссоліні, від цього лівого соціаліста… Не вважаєте?

— Я дуже люблю Ганса…

— Якого?

— Ейслера.

Штірліц стиха кашлянув, не підводячи очей на Роумеиа, спитав:

— Знаєте його музику?

— Я нічого не розумію в музиці. Я люблю його як людину. Він чудовий хлопець. Дуже добрий, лагідний… Терорист… Ну, сука, га?! Послухайте, і яку ж вона плела нісенітницю: «Його посадили у табір не за антинацистську, а за комуністичну діяльність». Адже це одне й те саме!

— Послухайте, Пол… Тільки не бийте мене в лоб, гаразд?

— Ну…

— Тільки пообіцяйте не бити. А то я відповім. Попільничкою по голові. Я це вмію, слово честі. Обіцяєте?

— Обіцяю.

— Хто ще знає про те, що ви дружили з Ейслером?

— А вам яке діло?

— Ніякого… Чи не зв'язана… Чи не зв'язані близькі вам люди із справою, що почалася у Вашінгтоні…

— Ти думаєш, що кажеш, нацистська гадино?

— Я думаю, що кажу, чиновнику, який виконує завдання своїх гітлерів, — Штірліц кивнув на телетайп. — Чи ти вважаєш, що все це паскудство — вінець демократії?

— Повтори, що ти сказав.

— Що ти служиш новим гі…

— Я не про це… Чому ти пов'язуєш жінку, яка… Як ти посмів назвати її агентом Кемпа? Чому ти, тварюко, вихована в смердючому рейху, де ніхто й нікому не вірив, смієш каляти фішерівським лайном жінку, яку не знаєш?!

— Відпусти руку! Відпусти… Отак… Тепер я тобі відповім…

І Штірліц розповів йому про те, що сталося в Прадо, — до найменших подробиць.

Після довгої паузи Роумен хотів було сказати Штірліцу, що, оскільки він усього боїться, йому скрізь ввижаються агенти секретної поліції, котрі мають зловити його й видати Інтерполу як наймита, який виконував чорні діла за наказом своїх шефів, а може, і без наказу, за власною ініціативою, йому, мабуть, просто здалося, що Кемп щось шептав Крісті в музеї, але Роумен нічого не сказав, і не лише тому, що засумнівався в правдивості такого припущення, а тому, що виразно, зримо побачив акуратні, трохи нахилені вліво рядки листа Грегорі, де той поздоровляв його з Крістою, та ще говорив, що бог просто-таки виконав його замовлення, познайомив саме з такою дівчиною, про яку він, Пол, писав йому в одній з кореспонденцій: «голубоока», «у веснянках» і з якою можна не тільки кохатися, а й розмовляти перед сном про всяку всячину нашого буття».

Дурниці, урвав себе Пол. Якби хтось вирішив підвести до мене агента, старанно виконуючи моє побажання, що я його жартома висловив у листі, це не могло б не насторожити мене; я нав'язав би противникові свою волю, а не підладжувався б під нього. Це я так думаю, сказав він собі, але ж мій противник може думати інакше. Не можна боротися з твоїм «альтер его», вічний шах, знаєш, що буде нічия… Гаразд, але ж у мене є можливість перевірити все це. Не все, звичайно, заперечив він собі, але через Еронімо я можу дізнатися, чи завжди тутешні гаспиди читають моє листування. Якщо вони стежать за старим Вренксом з інтернаціональної бригади «Лінкольна» — а Грегорі все-таки брякнув його ім'я в листі, який ішов не з дипломатичною поштою, — тоді можна буде перевірити й те, що сказав Штірліц, тоді я зможу зрозуміти, що вони затіяли з Кемпом, а вони щось мали на меті, бо Ерл Джекобс хлопець зубастий, і він знає, як я не люблю його брата, той засів у Буенос-Айресі, щоб колекціонувати тамтешніх наці. Ерл чудово розуміє, що я не продамся за їхні паршиві акції і не покриватиму його ставку на гітлерів за те, що ІТТ робить нам послуги, нехай спробує не робити, ми їй крила обрубаємо…

Стривай, сказав він собі, ти говорив Штірліцу, що він брудний наці, бо вихований на недовірі до кожного. Ти правильно сказав, але чому ж ти зараз думаєш про всякі хитрі комбінації, а не ідеш до Крісти й не поставиш їй запитання: «Людино, ти зустрічалася з Кемпом у Прадо?» Ти ж упевнений, що вмієш читати правду в очах, от і прочитав бн… Так, я вмію читати правду, і я дуже боюсь, признався він собі, що побачу правду в її очах, і тоді я не матиму можливості перевірити те, що мушу перевірити… А чи треба тоді щось перевіряти? — спитав він себе. Тоді, звичайно, не треба. А коли я зрозумію, що Штірліц не брехав? Це буде крах, подумав він, крах, уже непоправний. Переживши таке страхіття з Лайзою, я вирішив жити