Читати книгу - "Габрієла"

вулиці і навіть він сам. А хіба потім, бажаючи зазнайомитись з Габрієлою, не прийшли до них з візитом сестра і її чоловік? Чому ж тоді вона ходить по господі, одягнена в якесь лахміття, в хатніх капцях, грається з котом, варить, прибирає, співає свої пісеньки і голосно регоче при чужих людях?

Насіб сподівався, що відкриття ресторану допоможе йому прискорити виховання Габрієли. Тоніко дотримувався такої ж думки. Для ресторану він найме кількох помічниць, щоб Габрієла була там господинею, давала вказівки і наглядала за готуванням приправ. У ресторані вона спілкуватиметься лише з пристойними людьми.

Найбільше Насіба пригнічувало те, що Габрієла не хоче найняти покоївку. Будиночок був невеличкий, але все ж завдавав їй чимало клопоту. До того ж вона продовжувала варити для чоловіка і для бару. Служниця-каброша скаржилася, що дона Габрієла нічого не дозволяє їй робити. Дівчина тільки мила посуд, стежила, аби не википіли каструлі, та різала м'ясо. Але варила, по суті, Габрієла — вона не відходила від плити.

Нещастя скоїлося в таку пообідню годину, коли Насіб насолоджувався цілковитим спокоєм і радів із щойно одержаної звістки про виїзд контори «жого до бішо» в одне з приміщень торговельного центру. Тепер залишається тільки прискорити виїзд прикажчиків. Незабаром пароплавом компанії «Костейра» або «Ллойд» мають прибути замовлення з Ріо. Насіб уже найняв муляра і маляра для ремонту і перебудови горішнього поверху, поділеного перегородками. Він хотів обернути це брудне приміщення в світлу, затишну залу з першокласно обладнаною кухнею, але Габрієла і чути не хотіла про металеву плиту. Вона вимагала, щоб плита була великою, цегляною і топилась дровами. Насіб щойно про все домовився з муляром і маляром і раптом на місці злочину впіймав Біко Фіно, який саме цупив гроші з каси. Це не було для Насіба новиною, він уже давно не довіряв йому, та все ж таки араб не стримався і дав йому кілька потиличників:

— Злодюга! Шахрай!

Проте цікаво, що Насібу й на думку не спало вигнати хлопчиська з роботи. Він просто вирішив дати йому прочуханки для науки на майбутнє. Але Біко Фіно, розлютувавшись, забіг за прилавок і почав вигукувати різні лайки:

— Ти сам злодій! Брудний турок! Розбавляєш вино! Дописуєш до рахунків!

Насіб змушений був ударити Біко ще кілька разів, але все одно звільняти його з роботи наміру в нього не було. Він ухопив Біко за сорочку, підняв і боляче вдарив по обличчю:

— Це тобі наука, щоб не крав більше!

Коли Насіб відпустив Біко, той вибіг з-за прилавка і, розмазуючи сльози по щоках, вигукнув:

— А чому б тобі не побити свою матір або дружину?

— Замовкни, а то я справді відлупцюю тебе.

— Спробуй!.. — Біко побіг до дверей. — Турок, козел, син повії! Ти б краще за своєю жінкою дивився! Роги в тебе ще не болять?

Насіб примірився і схопив хлопчиська:

— Ти що плетеш?

Вираз обличчя араба налякав Біко Фіно:

— Нічого, сеньйоре Насібе. Відпустіть мене…

— Ти щось знаєш? Розповідай, бо я з тебе шкуру спущу.

— Мені Шіко Молеза казав…

— Що?

— Що вона з сеньйором Тоніко…

— З Тоніко? Розповідай все і якомога швидше! — Насіб стиснув Біко з такою силою за руку, що в того тріснула сорочка.

— Щодня, вийшовши з бару, сеньйор Тоніко іде до вас.

— Брешеш, наволоч.

— Це знають усі і кепкують з вас… Відпустіть, сеньйоре Насібе.

Насіб ослабив пальці, Біко Фіно підхопився і побіг. Насіб закляк на місці, нічого не помічаючи, не реагуючи, не здатний ані думати, ані щось чинити. В такому стані його і побачив Шіко Молеза, повернувшись із фабрики льоду.

— Сеньйоре Насібе, що трапилось? Сеньйоре Насібе…

Сеньйор Насіб плакав.

Завівши Шіко Молезу в кімнату для гри в покер, він примусив його розповісти все і слухав, затуливши обличчя долонями. Шіко назвав імена і перерахував подробиці, почавши з того моменту, коли Насіб найняв Габрієлу на невільницькому ринку. Тоніко був останнім, уже після їхнього одруження. Всупереч всьому Насіб не вірив, йому хотілось, щоб почуте виявилось брехнею, він хотів мати докази, він не повірить, доки не побачить на власні очі.

Найстрашнішою була ніч з Габрієлою в тому ж самому ліжкові. Він не міг заснути. Коли Насіб прийшов, Габрієла прокинулась і, усміхнувшись, поцілувала його в губи. З поранених грудей вирвалось:

— Я дуже зморився.

Насіб відвернувся і погасив світло. Улігся на краєчку ліжка і відсторонився від її гарячого тіла. Габрієла спробувала покласти його ногу на своє стегно. Насіб не спав цілісіньку ніч, ледве стримуючи бажання допитати її, довідатись про все з її вуст і вбити одразу, як це належало зробити кожному порядному ільєусцю. Але хіба після того, як він уб'є Габрієлу, йому полегшає? Насіб глибоко страждав, відчуваючи страшенну порожнечу в душі. Немовби в нього вирвали серце.

Наступного дня Насіб раненько прийшов у бар. Біко Фіно ще не було. Шіко Молеза, відводячи погляд від господаря, шастав по кутках. Біля другої дня з'явився випити свій аперитив Тоніко. Він помітив, що Насіб не в настрої.

— Неприємності вдома?

— Та ні, все гаразд.

Рівно через п'ятнадцять хвилин по тому, як вийшов Тоніко, Насіб дістав з шухляди револьвер, заткнув його за пояс і рушив додому. Трохи згодом стривожений Шіко Молеза сказав Жоану Фулженсіо:

— Сеньйоре Жоане! Сеньйор Насіб пішов убивати дону Габрієлу і сеньйора Тоніко Бастоса.

— Що ти верзеш?

Шіко розповів кількома словами про все, і Жоан Фулженсіо кулею вилетів з бару. Ледве він минув церкву, як почув крик дони Армінди. Тоніко мчав по набережній босий, в штанях, з піджаком і сорочкою в руках.

Про те, як араб порушив старовинний закон і вийшов з честю із шановного братства Корнелія, або як сеньйора Саад знову стала Габрієлою

Гола, усміхнена Габрієла розпластана на подружньому ложі. Голий, з чорними від пристрасті очима, Тоніко на краю ліжка. Чому не вбив їх Насіб? Хіба не було закону, давнього, суворого, немилосердного? Закону, який беззастережно впроваджувався в життя завжди, коли випадала нагода або виникала необхідність? Образа, завдана ошуканому чоловіку, змивалась тільки кров'ю винуватців. Не минуло ще й року відтоді, як полковник Жезуїньйо Мендонса здійснив справедливу розплату… Чому ж Насіб не вбив їх? Хіба не вирішив він вчинити саме так, коли вночі лежав на ліжку, коли відчував, як гаряче стегно Габрієли обпалює його ногу? Хіба він не поклявся вчинити так? Чому ж він не убив? Хіба не взяв він револьвера з шухляди і не заткнув його за пояс? Невже він не хотів зустрічати своїх друзів з високо піднятою головою?