Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

А тепер забудьте про всі штори та бакенбарди і, стоячи в пащі справжнього кита, знов огляньтеся довкола себе. Бачачи всю оцю кістяну колонаду, так правильно вишикувану обабіч, чи не подумаєте ви, що опинилися всередині великого гарлемського органа й дивитесь на тисячу його труб? А за постілку перед тим органом править найм’якіший турецький килим — язик, ніби приклеєний до споду пащі. Він дуже жирний і ніжний: може розірватись на шматки, коли його підніматимуть на палубу. Ось він перед нами, цей язик: на око я його оцінюю в шість барилець. Тобто з нього можна витопити приблизно стільки лою.

Ви й зразу, напевне, добре усвідомили ту істину, з якої я почав: що голови кашалота й справжнього кита різняться майже в усьому. Підсумуймо ж: у голові справжнього кита нема отого великого сховища спермацету; немає ніяких зубів; немає довгої й вузької нижньої щелепи, як у кашалота. Зате в кашалота нема отих кістяних штор; нема величезної нижньої губи; і майже нема язика. Знов же: у справжнього кита два отвори-дихала, а в кашалота дихало одне.

Погляньмо ж востаннє на оті дві достойні таємничі голови, поки вони ще лежать так близько; бо одна з них незабаром піде, забута, на морське дно, та й друга не забариться піти слідом за нею.

Ви можете вловити вираз кашалотової голови? Це той самий вираз, із яким кашалот зустрів свою смерть, тільки декотрі з довгих зморщок на його лобі наче розгладились. Мені здається, що тепер на його широкому лобі лежить печать якогось степового спокою, породженого філософською байдужістю до смерті. А зараз зверніть увагу на вираз другої голови. Гляньте на оту неймовірну нижню губу, ненароком притиснуту до борту корабля так, що вона туго обтягує нижню щелепу. Чи вся ця голова не промовляє про якусь безмірну й буденну рішучість у зустрічі зі смертю віч-на-віч? Цей справжній кит, гадаю, був стоїком; а кашалот — платоніком, хоча в останні роки, можливо, зазнав впливу Спінози.

76

ТАРАН

Перше ніж поки що попрощатися назавжди з головою кашалота, я хотів би, щоб кожен із вас, просто як людина, зацікавлена фізіологією, звернув особливу увагу на вигляд кашалота спереду в усій його непохитній зосередженості. Я хотів би, щоб ви тепер уважно глянули на неї й склали собі спокійну, неперебільшену розсудливу оцінку тієї сили, що може таїтись у ньому, як у тарані. Це дуже істотний момент: або ви самі задовільно розв’яжете це питання для себе, або ж назавжди зостанетеся скептиком щодо однієї події. А ця подія не вигадана, хоча, можливо, й належить до найжахливіших в анналах історії.

Ви, певне, вже спостерегли, що, коли кашалот пливе в своєму нормальному положенні, площина його лоба перпендикулярна до напряму руху; спостерегли й те, що нижня частина цього лоба помітно стесана назад ніби для того, щоб дати безпечніше місце довгій заглибині, в яку входить схожа на утлегар судна нижня щелепа; спостерегли й те, що паща кашалота вся розміщена на нижній поверхні голови — так, немовби у нас із вами рот весь містився б під підборіддям. Крім того, ви спостерегли, що в кашалота немає ніякого носового виступу, а той ніс, що він має — дихало, — розміщений на тім’ї і що його очі та вуха — по боках голови, приблизно за одну третину довжини всього тіла, рахуючи від переднього кінця. З усього цього ви, певне, вже зробили висновок, що кашалотів лоб — це глухий і сліпий мур без жодного органа чуття чи якогось вразливого виступу. А тепер іще зважте, що тільки на стесаній дозаду нижній поверхні голови можна розгледіти ознаки того, що там усередині є кістка; а до черепа можна проникнути тільки крізь два десятки футів товщі лоба. І вся ця величезна маса, позбавлена кісток, є ніби однією суцільною подушкою для пом’якшення ударів. Незабаром ви дізнаєтеся, що та подушка наповнена почасти жиром якнайкращої якості; але спершу я з’ясую вам природу тієї субстанції, що вкриває непроникною оболонкою всі ці прикмети начебто жіночої зніженості. Десь раніше я вже писав, що сало покриває тулуб кита, як лушпинка — помаранчу. Те саме стосується й китової голови, з однією лиш різницею: на голові цей покрив хоч і не такий товстий, одначе настільки міцний (хоча й не подібний до кістки), що той, хто не стикався з ним безпосередньо, не годен і уявити тієї міцності. Найстаранніше вигострений гарпун, найгостріший спис, кинутий рукою найдужчої людини, безсило відскакує від нього. Лоб кашалота неначе вимощений кінськими копитами. І навряд чи йому властива хоч якась чутливість.

Поміркуйте й ще про одну річ. Коли трапиться таке, що два великі навантажені кораблі — як-от ті, що приходять з Індії, — небезпечно зблизяться в гавані й виникне загроза зіткнення, що тоді роблять моряки? Спускають за борт, у тому місці, яким мають зіткнутися кораблі, не якусь тверду перепону з дерева чи заліза. Ні, вони спускають туди кранець — великий кулястий мішок з найтовщої й найміцнішої волової шкіри, туго набитий клоччям і корком. Ця подушка-кранець відважно приймає на себе й витримує натиск, який поламав би всі їхні дубові гандшпуги та залізні ломи. Це вже само собою достатньо ілюструє той очевидний факт, до якого я веду. Та в мене виникла, на додачу, ще одна гіпотеза. Звичайні риби мають у собі так званий «плавальний міхур», здатний, коли потрібно, роздиматись або стискатись. Але кашалот, наскільки мені відомо, нічого подібного у своєму тілі не має, і все ж таки він може або поринати з головою під воду, або плавати, піднявши всю голову над водою. Зовнішній покрив кашалотової голови неперевершено еластичний, а підшкірний шар являє собою живу тканину з унікальними властивостями. Отож у мене й виникло гіпотетичне припущення, що ця таємнича тканина з пухирчастою, як у легенів або бджолиних стільників, структурою якимсь невідомим, загадковим чином з’єднана з атмосферним повітрям, а тому також здатна роздиматись і стискатись. Коли це справді так, то уявіть собі всю невідпорність тієї сили, якій допомагає найневловніша і найбільш руйнівна з усіх стихій!

А тепер підсумуймо. Несхибно пхаючи перед собою такий нечутливий, невразливий, непроникний мур, підпертий ззаду ще отією надзвичайно пружною масою, суне по морю