Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 05"

— На бога, що ви собі надумали? — скипів капітан. — Нащо вам скликати народ? Хіба ви не бачите, що в нас під ногами вогонь бурхає?

Маккой був спокійний, як море літньої днини, що тиху його поверхню ніщо не може стурбувати.

— Що й казати, капітане, — мов той голуб, проворкував він, — я знаю, що ваша шхуна горить. Через те я й їду з вами до Мангареви. Але, щоб поїхати з вами, я повинен попросити дозволу. Так у нас ведеться. Губернатор залишає острів, тільки як станеться щось надзвичайне. Він тоді важить інтересами всього люду, отже, той має право або дозволити виїзд, або заборонити. Але вони дозволять, я знаю.

— Ви цього певні?

— Цілком.

— Ну, коли ви знаєте наперед, що дістанете дозвіл, то чого ж вам їхати? Подумайте, скільки ми згаємо часу — ціла ніч пройде!

— Так у нас заведено, — відказав Маккой, і оком не змигнувши. — Я губернатор і повинен дати відповідні вказівки на той час, коли мене не буде.

— Таж до Мангареви їхати всього двадцять чотири години, — завважив капітан. — Коли навіть вертатися назад вам доведеться проти вітру, і часу ви згаєте вшестеро більше, то й то вже будете вдома наприкінці тижня.

Маккой осміхнувся широко й привітно.

— На Піткерн заходить дуже мало кораблів, а як і заходять, то тільки ті, що пливуть із Сан-Франціско або з-поза мису Горн. Добро ще, як я повернуся через шість місяців! А може, мене не буде цілий рік, а то ще навіть доведеться їхати до Сан-Франціско шукати судна, що довезло б мене додому. Колись мій батько поїхав з Піткерну, думаючи повернутися за три місяці, а минуло два роки, поки ми його побачили. До того ж у вас мало харчів. Часом би випало пересісти на шлюпки, та ще як занегодиться, то багато днів мине, поки ви доберетесь до берега. А я вранці зможу вам привезти два човни харчів. Найкраще взяти сушених бананів. Коли вітер подужчає, прямуйте до берега: що ближче ви під’їдете, то більше я зможу вам привезти. До побачення!

Він простяг руку капітанові, і той, відповівши на потиск, не квапився її випускати. Він ухопився за неї, як той матрос, потопаючи, за рятувальний пояс.

— Чи можу я бути певний, що ви завтра вернетесь? — запитав капітан.

— Отож-бо й є! — не втримався й помічник. — Як нам знати, чи він не крутить, рятуючи свою шкуру!

Маккой нічого не відказав. Він лагідно й поблажливо поглянув на них, немов передаючи їм свою непохитну впевненість.

Капітан пустив його руку, і Маккой востаннє, немов благословляючи, подивився на команду, тоді переліз через борт і спустився в човен.

Вітер подужчав, і шхуні, хоч водорості й черепашки обліпили її підводну частину, пощастило вибороти у західної течії шість миль. Пливучи за вітром, вона підійшла до Піткерну на відстань у три милі. На світанку капітан Девенпорт помітив два човни, що підпливали до шхуни. І знову Маккой, перелізши через борт, ступив на гарячу палубу. За ним витягли цілу купу в’язок сушених бананів. Кожна в’язка була загорнена в сухе листя.

— А тепер, капітане, — промовив Маккой, — мерщій у дорогу, коли життя нам любе. Я, бачите, не мореплавець, — пояснював він за кілька хвилин, стоячи на кормі коло капітана, що поглядав то на небо, то на воду, прикидаючи, як швидко йдуть «Піренеї». — Ви самі повинні допровадити шхуну до Мангареви. А коли будемо близько землі, тоді вже моя справа провести її, куди слід. Як ви гадаєте, скільки ми робимо вузлів?

— Одинадцять, — відповів капітан, востаннє глянувши на воду, що клекотіла позад шхуни.

— Одинадцять? Порахуймо-но. Коли й надалі вона йтиме з такою самою швидкістю, то взавтра рано, десь

О восьмій чи дев’ятій годині, ми побачимо Мангареву. А о десятій, найпізніше об одинадцятій, я підведу її до берега, і тоді скінчаться ваші муки.

Капітанові майже здавалося, що та щаслива хвилина вже настала, так переконували його Маккоєві слова. Більше як два тижні він вів по морю охоплену пожежею шхуну і вже відчував, що скоро не витримає.

Рвачкий вітер наскочив на нього ззаду, засвистів у вухах. Визначивши подумки його силу, капітан хутко глянув за борт.

— Вітер щораз дужчає,— промовив він. — Наша старенька вже, мабуть, дає дванадцять вузлів. Коли так далі триватиме, ми ще до ранку прибудемо.

Цілий день «Піренеї», несучи в собі вантаж вогню та пожежі, мчали по бурхливому морю. Коли настала ніч, піднято бом-брамселі та брам-стеньги, і шхуна, оповита темрявою, линула вперед, розтинаючи величезні ревучі хвилі. Ходовий вітер робив своє діло, і на кормі та бакові зазоріла надія. На другій вахті якась необачна душа навіть завела пісню, а коли вибило вісім склянок, то співала вже ціла команда.

Капітан Девенпорт звелів принести укривало й послати йому постіль на плоскому дахові каюти.

— Я вже забув, що таке сон, — пояснив він Маккоєві.— Я зовсім знемігся. Але ви збудіть мене, тільки-но буде потреба.

О третій годині ночі його збудив обережний дотик Маккоєвої руки. Він швидко схопився, придержуючись за люк, ще не зовсім прокинувшися з важкого сну. Вітер голосно співав у снастях свою бойову пісню, розбурхане море кидало «Піренеї» мов тріску. Шхуна черпала воду то одним облавком, то другим, подеколи палубу поймала хвиля. Маккой щось кричав капітанові, а що — годі було добрати. Девенпорт простяг руку, вхопив Маккоя за плече й притяг до себе так близько, що майже торкнувся вухом до його рота.

— Тепер третя година, — почув він Маккоїв лагідний голос, що доходив ніби здалека, якийсь чудний і притлумлений. — Ми пройшли двісті п’ятдесят миль. Просто перед нами, десь за тридцять миль, лежить острів Півмісяця. Маяків на ньому немає. Коли ми й далі так гнатимемо, то наскочимо на берег і занапастимо й себе, й шхуну.

— Ви гадаєте, що треба лягти в дрейф?

— Так, лягти в дрейф до ранку. Це нас загає всього на чотири години.

І шхуна, навантажена полум’ям, серед шторму, що люто ляскав до неї зубами, лягла в дрейф — стала до бою, розтинаючи грудьми велетенські хвилі. То була тільки шкаралупка, повна вогню, а на її поверхні тулилася купка людей, що з останньої сили допомагали їй у боротьбі.

— Ніяк не збагну, звідки цей шторм, — казав Маккой капітанові, сховавшись од вітру за каютою. — В таку пору тут не повинно бути штормів. Але з погодою щось недоладне діється.