Читати книгу - "Коли впаде темрява"

Кертіс помітив, куди дивиться Мазефакер, і свідомо повернув цю річ, щоб сонце освітило і її. Це фен для сушіння волосся, зрозумів Грюнвальд. Це фен для волосся, а він сидить у гарячій ванні.

Він ухопився за бортик, сподіваючись виплигнути, та Джонсон наступив йому на руку. Грюнвальд скрикнув і відсмикнув руку. Нога в Джонсона була. боса, але він придавив йому руку п’ятою, та й боляче ж.

— Сиди, де сидиш, мені так подобається, — промовив, усміхаючись, Кертіс. — Гадаю, це ж саме ти мав на увазі щодо мене, але, як бачиш, я звідти вибрався, ти це розумієш? І навіть приніс тобі подарунок. Зайшов до себе по нього. Не відмовляйся, він майже не вживаний, до того ж я поздував з нього всі гей-порошинки дорогою сюди. Тобто поки йшов двором. Вельми зручно, особливо після того, як ти вбив мою собаку і не вмикаєш напругу в тій ідіотській огорожі. Ось, тримай.

І вкинув фен до ванни.

Грюнвальд вискнув і намагався його впіймати, та дарма. Фен хлюпнувся і занурився у воду. Напором одного з підводних струменів фен перекидало й перекидало на дні. Він стукався об кістляві ноги Грюнвальда, а той відсахувався і не переставав скрикувати, впевнений, що його б’є електричним струмом.

— Не переймайся так, — промовив Джонсон з тією ж посмішкою. Він розчепив спершу одну лямку свого комбінезона, а потім іншу, комбінезон впав йому до ніг. Він стояв голісінький, бліді патьоки бруду залишилися тільки на внутрішніх боках рук і стегон. Та якийсь підозрілий брунатний згусток виднівся у нього в пупку. — Він не ввімкнутий. Я навіть не певен, що цей старовинний фокус з феном у ванні дійсно працює. Хоча, мушу визнати, якщо б я мав подовжувач, я б перевірив цей факт.

— Забирайся від мене геть, — прохрипів Грюнвальд.

— Нє-а, — відповів Джонсон. — Навіть не сподівайся.

Посмішка ні на секунду не сходила з його лиця. Грюнвальд подумав, чи той не зваріював. Він сам точно збожеволів би, якби опинився в обставинах, схожих на ті, в яких він залишив Джонсона. Як йому вдалося вибратись? Як, заради Бога?

— Денна злива змила з мене більшу частину лайна, але я все ще доволі брудний. Ти ж бачиш. — Джонсон помітив гидкий кавалок у себе в пупку, виколупав його пальцем і кокетливим жестом, ніби козу з носа, скинув його до ванни.

Той приліпився Грюнвальду до щоки. Коричневий, смердючий. Почав розпливатися.

Боже правий, та це ж лайно. Він знову заволав, тепер від огиди.

— Хто б’є, той виграє, — проказав щиро усміхнений Джонсон. — Не вельми приємно, правда? І хоча я тепер не відчуваю його запаху, я втомився його бачити. Тож будь сусідом, прошу, посунься, я теж бажаю до гарячої ванни.

— Ні! Ні! Тобі не можна…

— Дякую!

І Джонсон з тією ж посмішкою на губах плигнув до ванни. Плюхнуло добряче. Грюнвальд почув його запах. Почув сморід. Грюнвальд поповз в інший бік ванни, його худі білі ступні мелькали над бульбашковою поверхнею води, його так само худі, але засмаглі ноги скидалися одягненими у сірі нейлонові панчохи. Одну руку він уже перекинув через борт ванни. Але Джонсон вхопив його своєю густо посіченою ранками, проте дивовижно дужою рукою за шию й затягнув назад до ванни.

— Ні, ні, ні, ні, ні! — заперечив Джонсон, посміхаючись. І підтягнув Грюнвальда до себе. Маленькі чорно-коричневі цятки танцювали на поверхні води, що булькотіла. — Ми, голубі, рідко беремо ванну на самоті. Ти ж не міг не звернути уваги на цей факт у своїх дослідженнях в Інтернеті. А геї, які ще й відьмаки? Ці ніколи!

— Пусти мене.

— Можливо. — Проте Джонсон підтягнув його ще ближче до себе, він жахливо інтимно притискався, так сморід туалету чувся ще дужче. — Гадаю, тобі, по-перше, варто спробувати пірнаючого гейського стільця. Це щось на зразок водохрещення. Змиє всі твої гріхи. — Посмішка стала вищиром, вищир перетворився на оскал. Грюнвальд зрозумів, що зараз помре. Не у своєму ліжку, не в якомусь туманному, напоєному ліками майбутті, а просто зараз. Джонсон утопить його в його власній ванні, і останнє, що він побачить, будуть оці цяточки бруду, що тепер плавають у ще недавно чистій воді.

Кертіс вхопив Грюнвальда за голі кістляві плечі і занурив під воду. Грюнвальд боровся, хвицався ногами, його рідке волосся метлялося на поверхні, великі срібні бульбашки виривалися з його старого горбатого носа. Бажання утримати його там було таким сильним… і Кертіс міг це зробити, бо він був сильним. Колись Грюнвальд, певне, міг подолати його, навіть якби в нього одна рука була прив’язана за спиною, незважаючи на різницю у віці, але ті дні давно минули. Цей чоловік був просто хворим Мазефакером. Тому Кертіс його відпустив.

Грюнвальд виринув на поверхню, відкашлюючись і відпльовуючись.

— Ти таки справді мав рацію! — вигукнув Кертіс. — Ця твоя штучка чудово вгамовує болячки й недуги! Та не про мене мова, а як ти сам? Хочеш під воду ще разок? Занурення дуже корисне для душі, всі найкращі релігії про це кажуть.

Грюнвальд дико трусив головою. Краплі води розліталися від його ріденького волосся і кострубатих брів.

— Тоді просто сиди сумирно, — наказав Кертіс. — Сиди й слухай. І ще, я гадаю, нам тепер не потрібна оця річ. — Він посунув руку Грюнвальду під ногу, той підскочив з переляканим зойком. Кертіс витяг фен і пожбурив його собі через плече, фен покотився під стілець, що стояв серед патіо.

— Скоро я від тебе піду, — сказав Кертіс. — Повернуся до себе. А ти зможеш прогулятися на пляж, подивитися, як сідатиме сонце, якщо не передумав. Чи ти вже не хочеш?

Грюнвальд закивав головою.

— Ні? А дарма. Гадаю, це остання в тебе гарна вечірня зоря, сусіде. Я фактично певен, що це був останній твій гарний день, тому й залишаю тебе живим. І знаєш, у чому полягає головний парадокс? Аби ти мене не чіпав, ти б отримав саме те, чого прагнув. Бо насправді я весь час жив замкнений у сральнику, хоча сам не мав про це уявлення. От же смішно, правда?

Грюнвальд не вимовив ані слова, тільки дивився на нього зляканими очима. Переляканими і хворими очима. Кертіс його було вже ледь не пожалів, але згадка про власний досвід у туалетній будці залишалася яскравою. Кришка, що роззявилася, як паща. Лайно виплескується йому на коліна, мов мертва риба.

— Відповідай, або знову отримаєш водохрещення.

— Так, це смішно, — затинаючись, мовив Грюнвальд і закашлявся.

Кертіс чекав, поки в того