Читати книгу - "Егоїстичний ген"

Родичам може бути потрібно розпізнавати одне одного й з інших причин, ніж альтруїзм. Як ми побачимо в наступній примітці, вони можуть також хотіти підвести підсумки родинного та неродинного спаровування.

37

«…шкідливим впливом рецесивних генів унаслідок спаровувань між близькими родичами. (Багатьом антропологам таке пояснення чомусь не до вподоби.)» — Летальним геном є той, який убиває свого власника. Як і будь-який рецесивний ген, рецесивна леталь не проявляє свій вплив, якщо тільки не присутня в подвійній дозі. Рецесивні леталі залишаються в генофонді тому, що більшість індивідів, у яких вони є, мають лише одну їх копію, а тому ніколи не страждають від їхнього впливу. Будь-яка конкретна леталь зустрічається рідко, бо, якщо вона якимось чином поширюється, то зустрічає копії самої себе та вбиває своїх носіїв. Тим не менш, існує багато різних типів леталі, тому їх все одно може бути в нас повно. Оцінки варіюють залежно від того, скільки різних леталей ховається в генофонді людини. Деякі книги говорять в середньому про дві леталі на людину. Якщо якийсь випадковий чоловік спаровується з випадковою жінкою, то є доволі високі шанси, що його леталі не збігатимуться з її, а отже, їхні діти не постраждають. Але якщо брат спаровується з сестрою або батько з донькою, ситуація буде загрозливо інша. Як би рідко мої летальні рецесивні гени не траплялись у популяції загалом, і як би рідко летальні рецесивні гени моєї сестри не траплялись у популяції загалом, існує доволі тривожна можливість, що вони в нас однакові. Якщо провести розрахунки, виявиться, що коли я спаровуватимуся зі своєю сестрою, то на кожний мій летальний рецесивний ген один із восьми наших дітей буде народжений мертвим або помре в юному віці. До речі, з погляду генетики, померти в юному віці є навіть більше «летальним», ніж померти при народженні: мертвонароджена дитина не марнує стільки часу та життєвих сил своїх батьків. Але, як би ви до цьогоне ставилися, кровозмішування між близькими родичами є не тільки трохи шкідливим. Воно потенційно катастрофічне. Тому й добір на користь активного уникнення інцесту може бути не слабшим за будь-який тиск добору, що вимірювався в природі.

Антропологи, які виступають проти дарвінівського пояснення уникнення кровозмішування, мабуть, не усвідомлюють, який потужний постулат вони оскаржують. Їхні аргументи подекуди настільки слабкі, що здаються відчайдушними спробами щось довести. Зазвичай вони говорять щось, на кшталт: «Якби дарвінівський добір дійсно вбудував у нас інстинктивну відразу до кровозмішування, то нам непотрібно було би його забороняти». Заборона ж лише посилюється, бо люди мають потяг до інцесту. Отже, правило проти інцесту не може мати «біологічну» функцію, а лише чисто «соціальну». Це заперечення нагадує таке: «Автівкам непотрібні замки запалювання, бо вони вже мають замки на дверцятах. Тому замки запалювання не можуть бути протиугінними пристроями; вони, мабуть, мають якесь суто ритуальне значення!». Антропологи також полюбляють наголошувати на тому, що різні культури мають різні заборони, по суті, різні визначення родинних зв’язків. Вони, здається, вважають, що це теж заперечує дарвінівське прагнення пояснити уникнення інцесту. Але з таким же успіхом можна було б говорити, що статевий потяг не може бути дарвінівською адаптацією, бо різні культури віддають перевагу спаровуванню в різних позах. Мені ж видається цілком імовірним, що уникнення інцесту в людей, не менше ніж в інших тварин, є якраз наслідком потужного дарвінівського добору.

Однак погано спаровуватися не лише з тими, хто генетично вам надто близький. Спаровуватися з надто далекими родичами теж може бути погано через генетичну несумісність між різними видами. Де саме проходить золота середина, передбачити важко. Чи слід вам спаровуватись із двоюрідними родичами? З троюрідними чи четвероюрідними? Патрік Бейтсон спробував з’ясувати, що саме з цього спектру вибирає перепілка японська. В експериментальній установці під назвою «Амстердамський апарат» птахам пропонувалося вибирати серед представників протилежної статі, виставлених за мініатюрними вітринками. Так от, вони віддавали перевагу двоюрідним перед рідними та взагалі неспорідненими птахами. Подальші експерименти наводять на думку, що молоді перепілки засвоюють характерні ознаки інших представників свого виводку, а потім, у більш зрілому віці, зазвичай вибирають собі статевих партнерів, які доволі схожі на цих представників, але не надто.

Тоді виходить, що перепілки уникають інцесту завдяки їхньому власному внутрішньому браку бажання щодо тих, з ким вони разом зростали. Інші тварини роблять це, дотримуючись законів суспільства, встановлених суспільством правил розселення. Наприклад, молодих самців левів виганяють із батьківського прайду, де залишаються рідні їм самиці, здатні їх спокусити, і розмножуються, лише якщо зуміють узурпувати інший прайд. У суспільствах шимпанзе та горил, навпаки, молоді самиці йдуть шукати собі партнерів у інших зграях. Обидві схеми розселення, як і система перепілок, можна знайти також серед різноманітних культур нашого власного виду.

38

«Оскільки їм [господарям зозулі] не загрожує небезпека паразитування з боку представників свого власного виду…» — Це, мабуть, справедливо для більшості видів птахів. Тим не менш, не слід дивуватись, з’ясувавши, що деякі птахи паразитують у гніздах свого власного виду. По суті, це явище виявляють у дедалі більшої кількості видів. Особливо тепер, коли для встановлення родинних зв’язків запроваджуються нові молекулярні техніки. Насправді, згідно з еорією егоїстичного гена, цього слід було б очікувати ще частіше, ніж нам наразі відомо.

39

«Родинний добір у левів» — Наголос Бертрама на родинному доборі як основному рушієві співпраці у левів викликав заперечення К. Пекера та А. П’юзі. Вони заявили, що в багатьох прайдах два самця левів не є родичами. Пекер та П’юзі вважають, що, як мінімум, не менш імовірним поясненням співпраці у левів, ніж родинний добір, є взаємний альтруїзм. Хто знає, можливо, праві обидві сторони. 12-й розділ підкреслює, що взаємність («око за око») може виникати лише, якщо з самого початку буде зібрано критичний кворум тих, хто до неї готовий. Це гарантує, що потенційний партнер цілком може бути готовим до взаємності. Родинні зв’язки є, мабуть, найбільш очевидним способом цього досягти. Родичі зазвичай схожі один на одного, тому, навіть якщо критична частота не досягнута в популяції загалом, вона може бути досягнута всередині родини. Мабуть, співпраця в левів отримала свій початок завдяки родинним ефектам, про які говорить Бертрам, і це забезпечило необхідні умови для сприяння взаємності. Суперечку щодо левів можна вирішити лише фактами, а факти, як завжди, говорять нам лише про конкретний випадок, а не загальні теоретичні міркування.

40

«Якщо C — мій однояйцевий близнюк…» — Сьогодні широко відомо, що однояйцевий близнюк теоретично є для вас таким самим цінним, як і ви самі — якщо тільки цей близнюк дійсно є гарантовано ідентичним. Менш широко відомо, що те саме справедливо й щодо гарантовано моногамної