Читати книгу - "Егоїстичний ген"

я сказав (це одна з декількох речей, які я змінив у тексті цього видання): «Ми просто очікуємо, що троюрідні брати чи сестри зазвичай отримуватимуть стільки ж альтруїзму, скільки діти або рідні брати чи сестри». Як підкреслив С. Альтманн, це явно неправильно. Неправильно з тієї причини, що не має нічого спільного з ідеєю, яку я намагався просувати в той час. Якщо якась альтруїстична тварина має пиріг, щоби роздати його родичам, для неї взагалі немає жодних причин давати кожному родичу по шматочку, розмір якого визначається близькістю спорідненості. По суті, це призвело би до абсурду, оскільки всі представники виду (якщо вже не говорити про інші види) є, щонайменше, далекими родичами, а тому кожен із них міг би заявити свої права на ретельно відміряну частку! Натомість, якщо поблизу є якийсь близький родич, то немає жодних причин взагалі щось давати далекому. Відповідно до інших ускладнень, на кшталт законів спадної віддачі, весь пиріг слід було би віддати найближчому з наявних родичів. Звичайно ж, я мав на увазі таке: «Ми просто очікуємо, що вони зможуть отримати 1/16 того альтруїзму, що належить дітям або рідним братам чи сестрам».

34

«З нього навмисно вилучаються діти, бо ж вони не вважаються родичами!» — Я висловив сподівання, що E. O. Вілсон, можливо, змінить своє визначення родинного добору в майбутніх роботах таким чином, щоби все ж включити дітей до числа «родичів». Радий повідомити вам, що в його книзі «Про природу людини» образлива фраза «крім дітей» таки дійсно (я не стверджую, що завдяки мені!) була вилучена. При цьому він додає: «Хоча визначення родичів і стосується дітей, термін „родинний добір“ зазвичай використовується лише якщо вплив здійснюється, принаймні, на якихось інших родичів, наприклад, братів, сестер або батьків». На жаль, біологи звикли використовувати цей термін саме в такому контексті, демонструючи, що багато з них все ще не усвідомили глибинні основи родинного добору. Вони все ще помилково вважають його чимось зайвим та специфічним, що виходить за межі звичайного «індивідуального добору». Це не так. Родинний добір випливає з фундаментальних припущень неодарвінізму, як ніч випливає з дня.

35

«Але чи можна очікувати на складні розрахунки…» — Помилкове уявлення про те, що теорія родинного добору вимагає просто нереальної вправності тварин у розрахунках, неухильно підтримується одним поколінням студентів за іншим. І не лише студентів. Книга «Вживання та зловживання біології» видатного соціального антрополога Маршалла Салінса могла би скромно залишатись у тіні, якби її не проголосили «спустошливою атакою» на «соціобіологію». Наступна цитата, в контексті того, чи міг би родинний добір працювати у людей, є чи не занадто яскравою, щоби бути правдою:

Мимохідь треба відзначити, що епістеміологічні проблеми, представлені відсутністю лінгвістичної підтримки розрахунку коефіцієнтів спорідненості r, призводять до серйозного недоліку теорії родинного добору. Адже дробові числа зустрічаються в мовах світу дуже рідко, з’являючись лише в індоєвропейській та давніх цивілізаціях Близького й Далекого Сходу, але будучи загалом відсутніми серед так званих примітивних народів. Мисливці та збирачі зазвичай не мають систем підрахунку більше, ніж до трьох. Я утримуюсь від коментарів ще більшої проблеми того, як тварини мають визначати, що r [наприклад, двоюрідних братів] = 1/8.

Це не вперше, коли мені доводиться цитувати цей дуже показовий уривок, і я можу також процитувати свою власну доволі жорстку відповідь на нього зі статті «Дванадцять непорозумінь родинного добору»:

На жаль для Салінса, він піддався спокусі «утриматись від коментарів» того, як тварини мають «визначати» r. Сама абсурдність цієї ідеї, яку він намагався висміяти, мала б увімкнути в нього у мозку сигнал тривоги. Мушля равлика — це досконала логарифмічна спіраль, але де равлик тримає свої логарифмічні таблиці; як, по суті, він їх читає, якщо кришталик його ока не має «лінгвістичної підтримки» для розрахунку m, коефіцієнту переломлення? Яким чином зелені рослини «визначають» формулу хлорофілу?

Річ у тім, що, якби ви задумались про анатомію, фізіологію чи ледь не будь-який аспект біології, а не лише про поведінку, як це робив Салінс, то прийшли би до тієї самої неіснуючої проблеми. Повний опис ембріонального розвитку будь-якої частини організму тварини чи рослини потребує складної математики, але це не означає, що тварина чи рослина сама повинна бути обдарованим математиком! Дуже високі дерева зазвичай мають величезні підпірки, які, неначе крила, виступають з основи їхніх стовбурів. У межах будь-якого виду, чим вище дерево, тим відносно більші його підпірки. Загальноприйнято, що форма та розмір цих підпірок близькі до економічного оптимуму для утримання дерева у вертикальному стані, хоча інженерові знадобилися б доволі непрості математичні розрахунки, щоби це продемонструвати. Салінс чи хтось інший ніколи не став би сумніватися в теорії, що лежить в основі підпірок, на тій простій підставі, що дерева не мають математичного досвіду для проведення таких розрахунків. Чому тоді порушується проблема особливого випадку поведінки, якій сприяє родинний добір? Це не може бути тому, що йдеться про поведінку, а не анатомію, бо існує багато інших прикладів поведінки (я маю на увазі, не такої, якій сприяє родинний добір), яку Салінс з радістю би прийняв без його «епістемологічного» заперечення. Подумайте, наприклад, про мій власний опис («7. Планування родини») складних розрахунків, які в певному сенсі ми всі повинні проводити кожного разу, коли ловимо м’яч. Мимоволі з’являється думка: а чи існують соціологи, які цілком задоволені теорією природного добору загалом але, з доволі сторонніх причин, що можуть проростати з історії їхнього предмету, відчайдушно хочуть знайти щось — будь-що — неправильне в теорії родинного добору зокрема?

36

«…варто довідатися, як тварини насправді розпізнають своїх близьких родичів… Ми знаємо своїх родичів, бо нам про це сказали…» — З часу виходу першого видання цієї книги вся проблема родинного розпізнавання стала ще більш актуальною. Тварини, а також це стосується і нас із вами, схоже, демонструють надзвичайно тонкі здібності відрізняти родичів від не родичів, часто за запахом. Те, що відомо на цей момент, зібрано в нещодавній книзі «Родинне розпізнавання у тварин». Розділ про людей Памели Веллс показує, що наведене вище твердження («Ми знаємо своїх родичів, бо нам про це сказали») потребує доповнення: існують, як мінімум, побічні докази того, що ми здатні до використання різноманітних невербальних ключів, наприклад, запах поту наших родичів. Як на мене, вся суть проблеми передається цитатою, з якої починає Веллс:

всіх добрих товаришів ти пізнаєш

за запахом їхнім альтруїстичним.

е. е.