Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Саме за таких обставин, коли Мюрад вагався і не міг прийняти жодного рішення, одного ранку на його порозі постали двоє незнайомців.
То були франки, яких доти в колонії ніхто не бачив. Вони сказали, що приїхали напередодні.
— Чи дійсно ви Його Ясновельможність сір Мюрад, посол Ефіопії? — сказав той з візитерів, що був вищим на зріст — худорлявий сорокарічний чоловік з напрочуд поважним та нерухомим, навіть коли він говорив, обличчям.
— Це саме я, — відповів Мюрад, підводячись, бо до нього, насправді, давно вже не зверталися з такою повагою. — Чим можу служити?
— Ми прибули з Палестини, точніше — з Єрусалиму, — продовжив розмову невисокий непроникний чоловік. — Мене звуть Юбер де Моно, а мого колегу — Грегуар Ріфо. Ми вчені. Він є географом, а я — архітектором.
Другий відвідувач мовчки підтверджував те, що казав перший. У ньому не було нічого надзвичайного, крім надто блідого кольору очей, які були майже білі та витрішкуваті, немов порцелянові блюдечка, і він не зводив їх з Мюрада.
— Ми почули про повноважного представника абіссінського двору, який перебуває зараз у Каїрі, і прийшли шукати милості Вашої Ясновельможності.
— Я зроблю все, що в моїй владі, — сказав Мюрад, який відчув себе дуже вшанованим, і на позначення цього прийняв таку ж саму злегка напружену позу з зігнутою шиєю, яку спостерігав у месьє де Майє під час аудієнцій.
— Дуже дякуємо вам, Ваша Ясновельможносте, — сказав перший відвідувач, і зробив глибокий реверанс, який з невеликим запізненням повторив чоловік з порцеляновими очима.
— Отже, — продовжив речник, — ми входимо до експедиції, спорядженої під егідою іспанської Королівської Академії наук. Наприкінці цього тижня до нас приєднаються ще четверо вчених. Вони їдуть з Європи, і нас уже сповістили про їхнє прибуття до Олександрії. Ушестеро ми розраховуємо вирушити до країни, яку ви тут представляєте — до Абіссінії. Нам хотілося б попросити Ваша Ясновельможносте зробити нам честь і представити нас своєму Імператору.
Мюрад стиснув у лівій руці свої дерев’яні чотки. «Боже мій, та ви ж мене рятуєте» — подумав він.
— Панове, я цілком охоче допоможу вам у вашій місії, — промовив він поважно. — Однак, за умови, що буду знати її мету. Вам, можливо, невідомо, що Негус — мій володар — накладає жорсткі обмеження на вхід іноземців до його королівства.
— Нам це відомо, Ваша Ясновельможносте. Але наші наміри — це просто наміри людей, які шукають нових знань. Інтерес географа, наприклад, полягає в розташуванні та напрямку течії річок, лікаря, який теж є серед нас, цікавить опис основних хвороб. Словом, кожний хоче задовольнити природну цікавість, яку народжують у таких умах, як наші, нові землі.
— Ви хоч не збираєтеся шукати там золото? — суворо спитав Мюрад.
— Якщо казати все, Ваша Ясновельможносте, ця подорож коштуватиме нам більше, ніж ми від неї отримаємо, принаймні у грошовому вираженні. Золото якраз ми маємо.
«Ця заява мені подобається» — подумав вірменин.
— Добре, панове, я навіть зроблю більше, ніж повідомлю про вас Негусу.
— Навіть більше, Ваша Ясновельможносте?
— Так, я проводжу вас до нього.
— Невже це можливо? — вигукнув Моно.
— Власне кажучи, ми зустрілися з вами як раз напередодні мого від’їзду. Так, саме так: завтра я маю поїхати до свого володаря.
— Завтра! Але ми не будемо готові.
— Шкода! — сказав Мюрад величаво, — я не можу чекати.
— Нам потрібен тиждень, щоб дочекатися колег та зібрати все необхідне для експедиції.
— Панове, я був би не проти відкласти свій від’їзд. Але повірте — це неможливо.
— Чи дозволите запитати вас про причину?
— Причина дуже проста, панове. Для виконання місії Імператор надав мені певну суму, яку на цей час уже вичерпано. Не може бути жодної мови про те, щоб я скористався грішми іноземної корони. Консул Франції запропонував мені допомогу, яку я відкинув з усією рішучістю, якої вимагає від мене честь дипломата. Отже, я маю їхати.
— Ми розуміємо, — сказав непроникний відвідувач. — Але у разі, якщо Ваша Ясновельможність зробить нам честь недовгою відстрочкою, то саме ми — причина подовження вашого перебування в Каїрі — маємо нести витрати на нього. Певним чином, йтиметься лише про вашу згоду на відшкодування вам збитків, які ми спричиняємо.
— У такому разі, — сказав Мюрад, — жодних незручностей, дійсно, немає.
Тоді невисокий чоловік із дивовижними швидкістю, скромністю і тактом витяг зі своєї кишені шкіряний гаманець, і поклав його біля ніг посла.
Домовились, що цей аванс буде доповнений іншими виплатами, якщо трапиться запізнення, але вчені зобов’язалися не витрачати на збори більше восьми днів.
— Останнє, Ваша Ясновельможносте, — сказав месьє де Моно. — Нам хотілося б, щоб консул не був у курсі наших приготувань, і навіть не знав про наш намір. Сьогодні Іспанія та Франція не воюють, а завтра…
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв їх Мюрад.
Чоловіки знову привітали його, ще багато разів висловлюючи подяку. Щойно вони пішли, Мюрад накинувся на гаманець, нарахував у ньому дванадцять абукельських екю і підстрибнув від радості.
Того ж вечора він витратив шість з них, добре розважившись у караван-сараї.
Розділ 4
Шевальє Ле Нуар дю Руль був глибоко вражений останніми подіями в консульстві. Спочатку його паралізував страх через можливість опинитися в центрі скандалу. Потім, лише стало зрозуміло, що все обійшлося, жах відхлинув, немов морський приплив. Тоді він раптом зрозумів, що жадає Алікс так само нестерпно, як раніше. У нього навіть вистачило зухвалості, чи крайньої необачності, знов шкрябатися вночі у двері майбутньої черниці та благати її про ласку. Він нікуди не ходив; його розум був весь час зайнятий думкою про неї; він пробував її підкараулити — без жодного, однак, успіху, оскільки вона наглухо зачинилася в своїй кімнаті. Словом, добре знаючи симптоми пристрасті — бо він сам завжди висміював їх там, де бачив, — шевальє зрозумів, що закохався. Ця слабкість приголомшила його. Йому здавалося, що можна вибачити будь-які вади, окрім цієї, котра ставить чоловіка в безглузду залежність від жінки, яка частіше за все його не варта, і завоювання якої навіть не відповідає його інтересам.
Консул помітив страждання нещасного відкинутого. Месьє де Майє почував себе дуже винним у цьому розчаруванні, і наполегливо робив шевальє незліченні знаки дружби. Бідолашний, здавалося, навіть уже не бажав їхати з амбасадою. Консул про цей план більш не згадував, але продовжував споряджати караван і наказував купувати дарунки для князів,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.