Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Коли Ейрін зникла в юті, всі п’ятеро попрямували через причал до своїх коней, за якими пильнував Ґвенин брат Ліам. Утім, ця пересторога була зайвою, бо в Катерласі жоден злодій не наважився б обкрадати відьом.

Шаннон сумно мовила:

— Це так несправедливо! Щойно знайшла подругу і вже мушу з нею розлучитися.

— То поїхала б на Мінеган, — сказала Шайна.

— Е ні, — похитала головою Шаннон, — красно дякую. Я лише недавно вирвалася звідти. У найближчі п’ять років мене туди не затягнеш.

— А я й через десять не повернуся, — озвалась Мораґ, яка пробула меншою сестрою понад сорок років. — Гулятиму до шістдесяти. І це як мінімум. Може, знову поїду в Еврах… хоч, краще, в Тилахмор. Гарне місто, а жодної сестри там немає.

— Зате є герцоґ Довнал, — зауважила Ґвен. — Страшенно занудний тип. І такий причепливий, що не відшкребеш.

— Ну, не знаю. Мені він здався дуже чемним та ґалантним. І в Тилахморі набагато веселіше, ніж у Евраху. Ґраф Раґнал надто серйозний, постійно заклопотаний державними справами, а от Довнал уміє розважатися.

— Якщо хочеш нескінченних розваг, — сказала Шаннон, — то тобі треба в Тір Алминах. Юний Ігелас аб Деґлан щодня влаштовує розкішні бали та бучні бенкети.

Мораґ кивнула:

— Так, я чула, що в Дин Гаїлі веселий двір. Тільки туди вже націлилася Ріана.

— Вона передумала. Зараз їде у Вантайн, щоб там найняти корабель до Ініс на н-Драйґу.

— Справді? — зацікавилась Шайна. — І що вона там забула?

— Просто хоче побачити драконячі кістки, — пояснила Шаннон. — Ріана ще малою марила про драконів, до п’ятнадцяти років перечитала всі книжки про них. А коли ми склали іспити, пропонувала разом вирушити на Ініс на н-Драйґ. Я відмовилась, бо мене це не дуже цікавило, а тоді й вона передумала. Гадаю, її відлякала перспектива день у день прикликати ходовий вітер для корабля.

— Ще б пак, — погодилася Ґвен. — Ріана завжди була ледача. Хоч треба віддати їй належне, вона таки наважилася на цю подорож. А чотири тисячі миль в один кінець — далеченька дорога.

Вони саме дійшли до коней, які Ліам уже розділив на дві ґрупи. До першої належало шестеро верхових, призначених для їхнього товариства; а решта, як верхові, так і в’ючні, загальною кількістю понад дві дюжини, залишилися від сестер, що вирушали на Тір Мінеган.

— І що будемо робити з цим табуном? — запитав Бренан.

— Їх доправлять до найближчого мінеганського маєтку, — відповіла Ґвен. — Шаннон ще вчора про все домовилася.

Відьомських коней оточував величенький натовп, серед якого вирізнялися четверо чоловіків у потертих шкіряних куртках та крислатих капелюхах, що явно прийшли сюди не з пустої цікавості. Шаннон покликала їх до себе, видала їм платню й запропонувала братися до роботи. Зазвичай кіньми, яких відьми залишали в портових містах, опікувалися конюхи місцевих правителів, проте тутешній ґраф, Конлех аб Ґерант, славився по всьому Катерлаху своєю надзвичайною скнарістю і впродовж останніх восьми років не запрошував відьом погостювати в нього. Через те вони, прибувши позавчора в Рондав, не стали їхати до ґрафського замку, а розмістилися в будинках кількох найзнатніших місцевих лордів. Кожен із цих панів був би радий запопасти собі всіх гостей і втерти носа своїм сусідам-суперникам, однак Шайна, дослухавшись розумної поради Етне, розподілила сестер порівну між усіма претендентами. А Бренана і Ґвен, що викликали найбільший ажіотаж, узяла з собою до резиденції Дармада аб Махіна, який був найвпливовішим, після ґрафа, вельможею Князівства Рондав і представляв тутешню шляхту в Раді Лордів.

Сівши на коней, вони не стали чекати відплиття корабля, а залишили порт і поїхали до Південної брами міста, звідки починався Рондавський тракт, що вів прямо до Тахріна. Їхній поріділий загін, ще й без ескорту леннірських ґвардійців, уже не привертав до себе такої пильної уваги, як раніше, та все одно чимало перехожих зупинялись і проводжали їх поглядами, а то й навіть тицяли в них пальцями. Штани Мораґ та Шаннон непомильно виказували в них відьом, а надзвичайна схожість між Шайною та Бренаном буквально волала про те, що це їде відьмак — той самий, який заміряється на катерлахську корону.

Аби ця схожість не так упадала в очі, Шайна полишила Бренана на Ґвен, а сама обминула Мораґ з Ліамом, що розповідали одне одному непристойні анекдоти й весело сміялись, і порівнялась із Шаннон, яка їхала попереду з похмурим виразом обличчя.

— Як подумати, то це навіть смішно, — сказала вона Шайні. — Чого я сумую? Ми з Ейрін знайомі лише півтора тижні… ну, коли не рахувати листування. Та й, зрештою, вона ще мала. У нас із тобою дружба не склалася саме через різницю у віці.

— Тоді тобі було двадцять, а мені дванадцять, — зауважила Шайна. — Я була нахабним, зухвалим дівчиськом і збиткувалася з усіх, хто поступався мені силою. З-поміж менших сестер мене могла терпіти лише Ґвен, бо й сама була така. А Ейрін геть інакша.

— Це точно. Вона зразкова відьма. Така правильна, така серйозна, що часом аж дратує. Схожа на Івін, але нітрохи не нудна. Мені її дуже бракуватиме.

— Мені також, — зізналася Шайна. — Проте моє місце тут, із братом.

Шаннон озирнулася й кинула швидкий погляд на Бренана з Ґвен.

— Як він? Тримається?

Шайна ствердно кивнула:

— Сьогодні вже краще, ніж учора. А вчора було краще, ніж позавчора. Нарешті перестав звинувачувати себе в їхній смерті. Ми з Ґвен таки переконали його, що він жодним чином не міг цьому запобігти.

— Просто не розумію, як люди можуть бути такими бовдурами, — похитала головою Шаннон. — Хоч убий, не збагну. Гаразд, нехай їм змалечку втовкмачили, що чари є найлихішим у світі злом. Нехай вони