read-books.club » Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 116 117 118 ... 215
Перейти на сторінку:
вперед, сталевий німецький робітнику!» — долинуло від площі.

Гущенко і Лілія дивилися парад майже годину, але він не збирався закінчуватися. Лілію парад не дуже цікавив, і вона кілька разів виходила палити до вбиральні. У коридорі курити було заборонено — про це сповіщала жовта табличка з перекресленою цигаркою. Нарешті вона запитує Гущенка, чи не набридло йому споглядати це досить одноманітне дійство? Їхні очі зустрілися. В очах Лілії було стільки неприхованої нудьги, що Гущенко посміхнувся. Озирнувся, шукаючи поглядом когось з обслуги. Коридорний у формі готелю стояв біля сусіднього вікна. На запитання, скільки триватиме парад, відповів, що парад зазвичай триває 4–5 годин. Занадто численними є військові формування, що мають пройти перед очима улюбленого фюрера. Це взагалі — величезна честь для кожного військового.

Утім, коридорний порадив пану іноземцю дочекатися кінця, бо парад завершиться масштабним прольотом авіації. Причому як танки і гармати, так і літаки будуть найновіших зразків.

Щойно коридорний пішов, з’явився Гагарін. Від нього добряче тхнуло перегаром, він, здається, ще не зовсім протверезів і, крім того, не збирався відмовлятися від зазіхань на Лілію. Він потиснув Гущенку руку, а до Лілії поліз цілуватися. Та намагається уникнути обіймів і ховається за спину Гущенка. Штовханина триває кілька секунд, врешті-решт, Гагаріна вдається спровадити до ресторану.

Лілія починає вичитувати Гущенка за те, що той не може вгамувати Гагаріна. Він керівник делегації чи ні?

— Почекайте, ось цікаво — йде малеча, — зауважує Гущенко, не особливо зважаючи на її обурення.

Біля готелю проходила колона дітей — у сорочечках і шортах кольору хакі. У чорних галстуках і біло-червоних пов’язках зі свастиками на рукаві. Загін за загоном. Попереду кожного — кілька барабанщиків і горністів. На рукавах барабанщиків і прапорцях, причеплених до горнів, — знак, схожий на блискавку.

— Це що — німецькі піонери? — здивовано запитала Лілія.

— Щось на кшталт них. Це тут називається гітлерюгенд. Гадаю, сьогодні їх приймають у гітлерівські піонери. Як у нас на день народження Леніна.

— Тут тільки хлопчики. А де ж дівчатка?

— Ну, таких деталей я вже точно не знаю. Давайте запитаємо, — повз балкон ішла покоївка. — Фрау, — Гущенко перейшов на німецьку. — Що це за марш дітей?

— Після прийому в члени гітлерюгенду завжди відбувається марш «Юність рапортує партії і фюреру», — пояснює покоївка.

— У члени гітлерюгенду хіба приймають тільки хлопчиків?

— Для дівчат є інша організація: «Бунд дойчер модель» — «Союз німецьких дівчат». У ній дівчаток вчать веденню домашнього господарства й історії партії.

— І тільки?

— Головна мета організації — підготувати дівчаток до виконання священного обов’язку перед народом і партією — народити рейхові майбутніх солдатів.

— Дякую, фрау, — Гущенко повернувся до Лілії. — Вам усе зрозуміло, фройляйн Лілія? Тут покоївки вишколені й говорять майже як наші політпрацівники. Вам обов’язково варто було б прослухати курс «Бунд дойчер модель». Хоча б тому, що ваші предки — німці.

— Якось обійдуся без цього. То ми йдемо дивитися місто? — Лілія неспокійно озирається у бік ресторану, звідки скоро має з’явитися Гагарін.

— Нема запитань. Враховуючи, що сьогодні свято, нам треба бути в посольстві лише завтра.

Розділ 42

«Партія — це Гітлер, Гітлер — це Німеччина!

Так само як і Німеччина — це Гітлер!»


Із привітання з днем народження, виголошеного

рейхсляйтером Гесом 20 квітня 1940 року Адольфу Гітлеру


* * *

За півгодини Гущенко чекав Лілію в холі готелю. Годинник над входом показував пів на другу. Людей було досить мало. Лисий, як і вчорашній, але сьогодні вже безвусий портьє нудьгував за стійкою. Лілія з’явилася хвилин за п’ятнадцять, традиційно вбрана, наче павич.

Гущенко поклав ключі на стійку біля купки листів. Портьє ввічливо кивнув.

Вони вийшли з готелю і відразу занурилися у гамір і човгання сотень ніг по бруківці. Протиснулися через гурт поліцейських, які слідкували за порядком. Гущенко відразу звернув на бічну вулицю, аби не штовхатися з демонстрантами і глядачами, які заполонили тротуари. На асфальті, під весняним сонцем, виблискували калюжі після ранкового дощу. Тут, трохи вбік від центру, панував архітектурний вінегрет різномастих будиночків, здебільшого у готичному стилі. І чим далі, тим менше у цьому вінегреті траплялися офіційні споруди з бетону і граніту з чорно-золотавими вивісками біля входу. Раз у раз Гущенко з Лілією проходили крихітними сквериками з дерев’яними лавками, що досить органічно вписувалися в міський пейзаж.

Чоловіки, які зустрічалися їм, були або в формі, або в костюмах і краватках. Жінки — одягнені здебільшого в сукні за коліна і капелюшки найрізноманітніших фасонів. На ногах шовкові панчохи й туфлі на підборах. Берлін за колоритом одягу все ж більше нагадував Ригу, ніж Москву.

На розі в кіоску купили кілька німецьких газет. Усміхнена кіоскерка запитала, чи не хочуть вони купити збірку виступів фюрера. Ні? А доктора Геббельса? Ні? Дуже шкода. А, пан і пані, здається, іноземці — ввічлива посмішка. Тоді все зрозуміло. Адже кожен німець хоче мати виступ фюрера у вигляді окремої брошури.

У сквері сіли на лавку, і Гущенко розгорнув першу-ліпшу із придбаних газет. Нею виявилась щоденна «Lokal Anzeiger». На першій сторінці привітання Гітлеру від Сталіна, Муссоліні, болгарського царя Бориса. Сталін писав: «Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу скріплена кров’ю і має всі підстави бути довгою і міцною». «Цікаво, чиєю кров’ю вона скріплена? Може, польською?» — подумав Гущенко. На карикатурах — Чемберлен і Черчилль. З одного погляду на шпальти газет зрозуміло, що головний ворог німецького народу — Англія. Традиційне прізвисько для Черчилля — «брехливий лорд». У багатьох випадках Черчилля позначали в газетах скорочено —

1 ... 116 117 118 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"