Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

чому він узяв зразок помадки до лабораторії в коледжі. Іще один зразок відніс до невідкладної допомоги, попросивши їх невідкладно просвітити його на рентгенівському апараті. Затим що там нічого не виявили, він наполіг на комп’ютерній томографії. У Майлі була страховка від хвороб, але ж вона не включала діагностику цукерок, тож це її стало добрих грошей.

Та воно того було варте. Помадка виявилася геть уся вкрита відбитками пальців. Більшість відбитків належали їй, їй та Девону, але фігурували й неповні відбитки, чиї папілярні візерунки характеризувалися більше завитками, ніж дугами. Ймовірний показник, пояснив Девон, що солодощів торкалася якась особа з африканськими предками. Частки помадки він культивував у чашках Петрі. Девон не виключав шмарклі. Або сечі. Найперше, чому його навчили в кримінології, було те, що всі люди — збоченці.

Ніхто, крім Девона, не бачив, як Майлі розгортала в’язаний блазенський ковпак, тому вона запакувала його знову і передарувала. Наступного дня Тейлор одержав подарунковий сертифікат до спортивного магазину «Джаст фор Фіт». Хтось інший отримав плюшеве ведмежа, що гиготіло, коли йому натискали на пупок. У скриньці Майлі лежав іще один загорнутий дарунок. Перш ніж наблизитися до презенту, вона покликала Девона. Той надів латексні рукавички й обережно, як сапер на розмінуванні, доторкнувся до пакунка. Самими лише кінчиками пальців він відніс пакунок до машини Майлі. А вже після роботи, коли на автомобільній стоянці нікого, крім них, не було, вони опустили згорток на землю і несміливо лезом бритви розрізали обгортку по перфорованому шву. Папір піддався легко, розкриваючи, як бутон розкриває пелюстки, дещо дивне.

У прожекторному світлі стоянки це «дещо» виглядало як таця з комахами. Точніше, з личинками, а ще точніше — з опаришами. Шар черв’ячків, здавалося, був щільно викладений у якийсь візерунок у сріблястій оправі прямокутної таці. Девон оговтався першим: «Це — ти».

Щоб краще роздивитися, Майлі присіла навпочіпки. Крижаний грудневий поземок над асфальтом продував наскрізь.

Пальцем у рукавичці Девон повів, повторюючи контури, але не торкаючись таємничого подарунку: «Ось це — твій ніс. А це — твій рот».

Майлі заціпеніло все хитала головою.

Нарешті Девон вніс повну ясність: «Це — макарони».

Таки так. Це були вони, ріжки. Хтось убухав години, якщо не дні, свого дозвілля, розфарбовуючи сухі ріжки і склеюючи їх разом, щоб вийшла картина. А те, що на позір видалося тацею, насправді було рамою картини. Хтось створив її мозаїчний портрет.

«Вочевидь, той, хто тебе на дух не переносить», — додав Девон.

Макарони й самі по собі не найбільш улесливий художній матеріал, та й картина вдалася занадто потворною, аби бути чим-небудь іще, крім умисної кривди. Звісно, очі Майлі потребували чималих додаткових зусиль, аби зробити їх настільки маленькими, щоб втиснути у загальну картину та ще й на різній висоті. А зуби? Ріжки, що мали зображати зуби, були кругом криві, та ще й пофарбовані у жовте. З великою ймовірністю це могло бути лялькою вуду. Неспроста лише від самого споглядання цього портрета Майлі почувалася так, ніби їй пороблено.

Коли Девон знов озвався, голос його звучав рішуче: «Це не що інше, як злочинні дії надокучливого характеру». А відтак загадково оголосив: «Що ж, наступний крок — наш».

«Настав час вивести сили вуду на чисту воду, — сказав він. — Не забудьмо, що гра у Таємного Санту — річ обопільно гостра».

Наступного дня Майлі загорнула ріжкову мозаїку для передарунку. У кімнаті зійшлися геть усі, вся друга зміна, чекали проштемпелювати час виходу на роботу.

Виявивши у своїй скриньці великий запакований згорток, Дебора мала спантеличений вигляд. Роззирнувшись довкола, вона мовила: «Хай хто ти є, мій Таємний Санто, та в цьому немає потреби», — мовила вона підупалим голосом, і в її словах не було театральної люб’язності.

Спостерігаючи за нею, Девон схилився до Майлі. «Будь готова! — прошепотів він. — Зараз вибухне». Судячи з того, як Дебора піднімала подарунок обіруч, як переносила його на стіл посеред кімнати, він був таки важкеньким.

На стіл дарунок приземлився з глухим стуком, наче поклали шлакоблок. Або заморожену індичку. Друкованими літерами на листівці було написано: «Веселого Різдва, Шейлоку! З’їж мене!» У святковій обгортці була велика банка консервованої шинки.[280]

У той самий час ЛаТрей розривав конверт. Усередині був подарунковий сертифікат до «Кентакі фрайд чикен»[281]. Він звів очі, крижаним поглядом змірюючи присутніх. Зціпивши зуби.

Тим часом і Тейлор у своїй скриньці побачив згорток. Не побачити його було важко. Це могла бути бейсбольна битка, сповита різдвяною обгорткою. Та то була не битка. То була палка яловичої сирокопченої ковбаси, з тих дешевих страхітливо-гігантських палок, які разом із сирними кружалами та в’яленою яловичиною продаються в закусочних «Йє Оулд Гікори Берил» у торговельному центрі.

Різдвяна вітальна картка мала такий текст: «Тейлоре! САНТА ПЕВЕН, ЩО ТИ СМАКУВАВ І БІЛЬШУ ПАЛКУ, НІЖ ОЦЯ!»

Девон був готовий. Тільки винна сторона знала б, на кого напуститися. Та всі виглядали перелякано чи розгублено. Клара захлипала. Ніким не помічена, вона відкрила передарований