Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
16 лютого о 23 годині група Штеммермана вийшла на лінію Хильки — улоговина північніше Комарівки до Журжинець у південному напрямку. Девіз: «Вихід за будь-яку ціну».
Незадовго до виступу знову виникла кризова ситуація. У стик 57 і 88 піхотних дивізій прорвались радянські танки, що рухались на південний захід. Негайно було нанесено контрудар невеликим танковим підрозділом дивізії СС «Вікінг», противник був відкинутий, положення відновлене.
Леон Дегрелль описав цю ситуацію так: «Штурмова бригада „Валлонія“ отримала наказ на світанку знаходитись в авангарді. Рятування чи знищення. Крізь фантастичну плутанину, що була викликана появою серед тисячі німецьких машин радянських танків, ми швидко просувались на південний захід. За нами — заглушливий гуркіт. Шендерівка трималась не більше години. Росіяни вже пройшли село. Їх танки вирушили в рішучу атаку. Німецькі танки були принесені в жертву».
Повідомлення 57 піхотної дивізії звучить набагато стриманіше: «16 лютого вранці російські танки увірвались у смугу руху 57 і 88 піхотних дивізій. Прорив блокований». Перед проривом у 57 піхотній дивізії було 86 офіцерів, 603 унтер-офіцери, 2845 солдатів (всього — 3534).
16 лютого, увечері, дивізії прориву в районі Хильки і на південній околиці Шендерівки, яку називали «воротами в пекло», готувались до кидка на висоту 239,0. Все йшло за планом. В авангарді — підсилений розвідвзвод СС 5 танкової дивізії СС «Вікінг» оберштурмфюрера СС Генріха Дебуса. Він мав просунутись до мети: північніше Комарівки, зайнятої ворогом. За ним слідувала бойова група полку СС «Вестланд» під командуванням штурмбаннфюрера СС Вальтера Шмідта. Північніше до Нової Буди підтягнулась мотобригада СС «Валлонія» гаупт-штурмфюрера СС Дегрелля. У напрямку Почапинець для прикриття «котла» з півдня — бойова група «Германія», під командуванням оберштурмбаннфюрера СС Фріца Брата. Використовуючи лише засоби ближнього бою, гренадери «Германії» знищили 24 радянських танки і, жорстоко воюючи, попередили розчленування «котла».
Готуючись до прориву, командування оточеного угруповання розробило лінію виходу із оточення: Журжинці, висота 239,0, Почапинці, 1 кілометр південно-західніше висоти 239,0, а також були визначені лінії прориву: голуба, зелена, чорна, червона. Для прориву були сформовані групи: лівобічна колона у складі 5 танкової дивізії СС «Вікінг», за якою рухалась 57 піхотна дивізія, вела прорив через північну частину околиці Комарівки, обігнувши зі сходу Почапинці у напрямку висоти 222,5; правобічна колона вела прорив із району села Хильки, минаючи висоту 234,1, повертаючи ліворуч на маршрут правобічної колони, до її складу входили корпусна група Б (у складі дивізійних груп 112, 255, 332 піхотних дивізій), за нею рухалась 88 піхотна дивізія з дивізійною групою 323 піхотної дивізії; центральна колона, де була 72 піхота дивізія, формувалася між Комарівкою і Хильками, йшла в напрямку висоти 239,0, однак на рівні висоти 234,1 повернула ліворуч, йдучи маршрутом лівобічної колони; в ар’єргарді на чолі з Штеммерманом був мотополк СС «Германія» і мотобригада СС «Валлонія».
Лінію оборони о 6 годині 15 хвилин прорвала 57 піхотна дивізія (676, 199, 217 піхотні полки, 157 артполк) з 88 піхотною дивізією. На виході 57 піхотна дивізія йшла разом з 5 танковою дивізією СС «Вікінг» північніше Хильок.
Основна маса 72 (105, 266, 127 піхотні полки) піхотної дивізії сконцентрувалась перед дорогою Журжинці — Почапинці. Дивізія мала 805 поранених (523 ходячих, 220 сидячих і 62 лежачих). 72 піхотна дивізія йшла за 5 танковою дивізією СС «Вікінг» і змішалася з нею. Це вкрай ускладнило керівництво з’єднаннями. Під час маршу із балки з’явилися 14 танків Т-34 і почали «прасувати» колону поранених. Доктору Тоону вдалося врятувати декілька десятків машин з пораненими. Їм навіть пощастило пізніше перейти річку. Однак уникнути паніки не вдалося.
Командир 5 танкової дивізії СС «Вікінг» Гілле і його штаб з основною масою дивізії пробивались до Гнилого Тікича. Дивізія прорвалась крізь заслін радянських військ, відбиваючи атаки піхоти і кавалерії, незважаючи на вогонь танків. Вже було видно західний берег неширокої річки. Але біля річки вони не знайшли ні бойової охорони, ні переправи, лише фланговий вогонь радянських солдатів. Перші машини дивізії відчайдушно кидалися в потік річки. Багато хто досяг рятівного західного берега, але багато і потонуло в бурхливій річці. Вихід танкістів з оточення описав Пауль Карель у книзі «Випалена земля»: «І настільки видно попереду — ні моста, ні переправи! Міст 1 танкової дивізії і тимчасова переправа, побудовані 37 саперним батальйоном із Йени під прикриттям гренадерів дивізії „Адольф Гітлер“, знаходились за два з половиною кілометра північніше. 2500 метрів! Але ніхто про це не знав. І у всіх було одне бажання: швидше через річку, на протилежний бік, куди не доберуться радянські танки.
Ця думка не залишала часу для роздумів. Віра зникла після глибокого розчарування на висоті 239,0. Люди відчувають себе кинутими напризволяще. Геть, швидше геть із цього пекла! Термометр показує 5 градусів нижче нуля. Крижаний вітер. Але це не перешкода для чотирьох Т-34, які, наблизившись до маси скупчених людей, відкривають вогонь осколковими снарядами. Жахливо... Групи по 30, 40 осіб сліпо кидаються у крижану воду. Люди тонуть групами. Тулуби загиблих коней пропливають серед людей. Всього 30 метрів. Але для цих метрів крижаного потоку потрібні сила і ясність думки. Проклята паніка!
...Там, де частини 5 танкової дивізії СС „Вікінг“ підійшли до Гнилого Тікича, генерал Гілле зі своїми людьми вживав всі необхідні для переправи заходи. 4500 осіб своєї дивізії він привів сюди. Більше втрачати він не мав наміру. Генерал наказав загнати в річку останній тягач, який стане своєрідною опорою для переходу. Але течія знесла і його. Вода забирає також скинуті в річку вози. Тоді Гілле наказує відділити тих, хто не вміє плавати. Першим у воду йде генерал. Але посередині річки живий ланцюг розривається. Прокляття, крики. Безпомічних людей уносить течія...
Гауптштурмфюрер СС Дорр з танкового полку СС „Германія“ прибуває з ар’єргардом. На дошках тягнуть уцілілих із санітарного обозу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.», після закриття браузера.