Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

що вважалося б воєнним злочином, якби союзники не перемогли у війні); мільйон німецьких жінок було зґвалтовано радянськими солдатами, які наступали зі Сходу; після війни було втрачено великі німецькі території. Але натомість Німеччина відкрито визнала нацистські злочини, про них та про німецьку відповідальність говорили навіть у школах, а з країнами, що свого часу стали жертвами фашистської агресії, такими як Польща та інші, було встановлено гарні стосунки. На противагу цьому, Японія загалом продовжує заперечувати свою відповідальність за розв'язання війни; серед японців побутує думка про те, що США якимось обманом підштовхнули Японію до нальоту на Перл-Гарбор і, таким чином, самі несуть відповідальність за початок війни. При цьому цілковито ігнорується той факт, що до моменту нападу на тихоокеанську базу ВМФ США Японія вже чотири роки вела неоголошену війну проти Китаю. Японія продовжує також заперечувати свою відповідальність за жорстоке поводження з китайським та корейським цивільним населенням, а також з військовополоненими-союзниками. Натомість вона фокусується на самоспівчутті та своїй ролі жертви атомних бомбардувань, уникаючи при цьому відвертої дискусії про ті жахливі речі, які сталися б, якби бомби не було скинуто. Ця політика заперечення, самоспівчуття та позиціювання себе як жертви продовжує отруювати стосунки Японії з її потужними сусідами — Китаєм та Кореєю, і таким чином наражає цю країну на велику потенційну небезпеку.

3. «Спорудження огорожі» чи вибіркові зміни. Всі шість країн, які ми розглянули в розділах 2-7, пережили кризу і запровадили вибіркові зміни. У двох із цих країн (Японії та США) зміни відбуваються саме зараз, коли я пишу ці рядки, причому в Японії навіть більшою мірою, ніж у Сполучених Штатах. Ці країни вже здійснили або обговорюють зміни, які стосуються лише конкретних аспектів їхньої політики, а решта аспектів обговоренню не підлягає. Особливо повчальними завдяки контрасту між тим, що змінилося, а що лишилося без змін, є приклади Японії доби Мейдзі та Фінляндії. Японія Мейдзі здійснила вестернізацію в багатьох сферах: політичній, правовій, соціальній, культурній та інших. Але в жодній із цих сфер вона не стала сліпо копіювати Захід; натомість відшукала ті численні західні зразки, які найбільше відповідали японським умовам, і модифікувала їх згідно зі своїми національними особливостями. Водночас інші засадничі аспекти японського суспільства залишилися незміненими, включно з обожненням імператора, ієрогліфічним письмом і багатьма аспектами японської культури. Так само й Фінляндія, ведучи постійний діалог з Радянським Союзом і жертвуючи певною свободою дій, здійснила низку змін і перетворилась із переважно сільськогосподарської країни на сучасну індустріальну. Проте в інших відношеннях Фінляндія залишилася ліберальною демократичною країною, зберігши за собою значно ширшу свободу дій, аніж інші європейські країни — сусіди Радянського Союзу, а нині Росії. Ця начебто кричуща суперечливість фінської політики, що стала результатом описаних вище змін, зазнавала різкої критики з боку інших держав, далеких від розуміння жорстокої реальності фінського географічного розташування.

4. Допомога від інших держав. Чинник сторонньої допомоги, важливої під час особистісної кризи, відіграв як позитивну, так і негативну роль у подоланні більшої частини тих загальнонаціональних криз, про які йшлося в цій книжці. Всебічна західна допомога — від відрядження радників до Японії та прийому японських місій і до спорудження прототипу ударного крейсера — була важливою для Японії доби Мейдзі під час її вибіркової вестернізації. Економічна допомога від США була важливою для військових урядів Чилі та Індонезії у плані посилення економіки після державних переворотів відповідно 1973 та 1965 року, а також для Японії та Німеччини, що відновлювалися після руйнації внаслідок Другої світової війни. У сфері гарантування власної безпеки Австралія спершу покладалася на Британію, а згодом — на Сполучені Штати. Якщо розглядати негативний бік, то уряд Альенде був дестабілізований припиненням американської допомоги та спорудженням бар'єрів на шляху продукції чилійської економіки, а Веймарська республіка в Німеччині після Першої світової була дестабілізована стягненням Британією та Францією військових репарацій. Шок у результаті краху британського військового захисту після падіння Сінгапуру та скасування Британією пільгового митного статусу Австралії в результаті переговорів Британії з ЄЕС спричинили до того, що Австралія почала шукати для себе нову національну ідентичність. Яскравим прикладом браку підтримки з боку дружніх країн є Зимова війна Фінляндії з Радянським Союзом, коли всі потенційні союзники цієї країни не змогли або не захотіли надати їй таку бажану військову допомогу. Такий жорстокий досвід, а також усвідомлення фінами того факту, що в разі поновлення воєнного конфлікту з Радянським Союзом вони не зможуть розраховувати на сторонню допомогу, став підґрунтям післявоєнної зовнішньої політики Фінляндії, яка натомість була змушена вибудовувати робочі стосунки з Радянським Союзом, щоб зберегти максимум своєї незалежності.

5. Використання інших країн як зразків. Подібно до того, як чужі приклади бувають корисними при подоланні особистісної кризи, приклади інших держав також відіграли важливу роль, як позитивну, так і негативну, для більшості країн, розглянутих у цій книзі. Запозичення та видозмінення західних методів дії мало особливо важливе значення для Японії доби Мейдзі, меншою мірою — для Японії після Другої світової, коли вона запозичила (чи змушена була запозичити) деякі зразки американської системи демократичного урядування. Військові диктатури в Чилі та Індонезії також запозичили американські зразки (або те, що вони вважали американськими зразками) вільної ринкової економіки. Упродовж майже всієї своєї історії до Другої світової війни Австралія запозичувала в основному британські зразки, а після війни дедалі частіше відмовлялася від них.

Серед розглянутих нами країн є також два приклади фактичного або здогадного браку наочних прикладів. Фінляндія не мала взірцевої моделі співіснування якогось іншого сусіда з Радянським Союзом, яка дала б їй змогу забезпечити незалежність і водночас задовольнити вимоги радянських очільників — саме цей підхід і став основою фінської політики «фінляндизації». Саме усвідомлення унікальності фінської ситуації спричинило відоме висловлювання президента Фінляндії Кекконена: «Фінляндизація не призначена на експорт». Прикладом здогадного браку прикладів є сучасні США, чия віра в американську винятковість обертається на поширене переконання у тому, що Сполученим Штатам нічому навчатися в Канади та західноєвропейських демократичних країн, навіть їхнім методам подолання проблем, які є спільними для всіх країн, як-от охорона здоров'я, освіта, імміграція, пенітенціарна система та забезпечення безбідної старості. Американські методи подолання цих проблем американців не влаштовують, але вони все одно відмовляються повчитися з канадського та західноєвропейського досвіду.

6. Національна ідентичність. Із дванадцяти прогностичних чинників особистісної кризи деякі легко перетворюються на прогностичні чинники кризи загальнонаціональної. Чинником, який перетворюється нелегко, є сила Его, яку можна метафорично асоціювати з такою спорідненою національною характеристикою, як почуття національної ідентичності.

Що таке національна ідентичність? Це спільна