Читати книгу - "Синi етюди"

Головний начальник ще налив з графiна води i запив дальшу частину своєї цiкавої промови.

- Тек-с!..- продовжував вiн далi.- I коли я тепер пiдходжу до останньої вилазки проти самокритики, то що я бачу в нiй? Я в нiй бачу ту ж саму несвiдомiсть!.. Цим я зовсiм не думаю образити нашого шановного Климентiя Степановича i прирiвняти його цiлком законну помилку з олiвцем до беззаконної вилазки проти самокритики, але елементи несвiдомости… е… е… так би мовити, трохи сходяться!

- Семене Яковичу! - скрикнув управдiл.- Я свою помилку давно вже визнав. Для мене нема самолюбства в партiйних справах.

- Прекрасно! - сказав головний начальник.- В партiйних справах i не може бути самолюбства. Треба завжди одверто i публiчно визнавати свої помилки… Але позвольте до дiла… Отже… е… е… остання вилазка проти самокритики.

Тут докладчик зробив вiдповiдно серйозне обличчя, вийняв з бокової кишенi пенсне, розгорнув "Правду" i совiсно, без всяких лiричних рефренiв, цiлком конкретно розповiв комосередковi те, що було написано в газетi з приводу самокритики i що читали партiйцi i що вони мусiли ще прослухати. Доповiдь була цiкава й авдиторiя так захопилась нею, як нiколи.

- Тепер дозвольте зрезюмувати! - сказав нарештi головний начальник.Отже, остання вилазка проти самокритики є, так би мовити, цiлком несвiдомий i бузотерський акт. Але ми вiримо, що товаришi визнають свої помилки i покинуть бузу. Коли ж вони цього не зроблять (тут Семен Якович прийняв вiдповiдно суворе обличчя), то… е… е… пролетарiат примусить їх це зробити!

Гучнi оплески покрили промову оратора. Хтось скрикнув: "Хай живуть нашi вождi" i авдиторiя, зробивши Семену Яковичу овацiю, мало не проспiвала Iнтернацiонал. Такого ентузiазму давно вже не було в комосередку, i вiдчувалось, що загроза з боку Лайтера мiцно з'єднала ввесь, коли так можна висловитись, авангард пролетарiату.

- Товаришi! - сказав Методiй Кирилович, коли авдиторiя стихла.- Хто хоче взяти слово?

Всi подивились на того ж таки товариша Лайтера. Хто ж, як не вiн, мусить перший виступити? Звичайно, йому не зовсiм приємно боротись з такою витриманою авдиторiєю, але що ж робити: не лiзь куди не треба!

- Дайте менi слово! - сказав нарештi товариш Лайтер.

По авдиторiї пронiсся шум i раптом стих. Так буває перед грозою, коли замирають дерева i десь далеко синiє грiзний тайфун. Чути було, як у вiкно б'є дрiбний осiннiй дощик i як Iван Iванович протирає собi роговi окуляри бiлоснiжною хусткою.

- Товаришi! - сказав товариш Лайтер.- Я не тiльки не думаю виступати з критикою постанов ЦК, я, навпаки, я…

Але тайфун уже налетiв: авдиторiя зашумiла. Скажiть, будь ласка, яка самовпевненiсть! Вiн "не думає виступати з критикою постанов ЦК"? Боже мiй, до чого ми дожили! Який-небудь шпiнгалет i… з такими претензiями: "вiн не думає виступати проти постанов ЦК"! Яке нахабство, яка самозакоханiсть.

- Товаришi! - скрикнув товариш Лайтер i ще бiльше зблiд.- Дозвольте менi висловити деякi думки з приводу справжньої постановки самокритики.

- Що таке? Що вiн там каже?.. "справжньої постановки самокритики"? Скажiть, будь ласка, який науковий спiвробiтник! Яка самозакоханiсть!.. Ну, це вже занадто! Ми не припустимо, щоб рiзнi шпiнгалети морочили нам голову своєю демагогiєю.

- Товаришi! - ще раз скрикнув товариш Лайтер.- Я тiльки хочу дещо сказати про членiв нашого комосередку… Я…

Авдиторiя ще бiльше зашумiла. В кожному прокинувся бойовий дух, коли так можна висловитись, "бiльшовицького старогвардiйця", i кожному хотiлось пiдскочити до трибуни i скрикнути: "Досить нам меншовицьких промов"!

- Товаришi! - востаннє скрикнув товариш Лайтер.- Я… я… я… ми… ми… ми…

Але даремно: тайфун бушував! Тодi Методiй Кирилович зробив знак рукою, i тайфун зник. Методiй Кирилович звернувся до товариша Лайтера з милою, батькiвською усмiшкою:

- Як бачите, товаришу Лайтер, авдиторiя вас не хоче слухати. Я тут зовсiм нi при чому. Очевидно, вашi iдеї користуються в масi поспiхом.

Товариш Лайтер знизив очi (йому, очевидно, було нiяково за свої ухили i за провал своїх iдей в масi), i сiв на своє попереднє мiсце.

- Хто ще хоче взяти слово? - сказав Методiй Кирилович.

Iван Iванович вiдчув, що тепер якраз прийшла черга за ним. Саме тепер i вiн мусить виступити i показати свiй ораторський хист в боротьбi з мiсцевою опозицiєю.

- Я прошу! - сказав мiй герой i, побiдно ступаючи, зiйшов на. трибуну.

Мiй рiшучий i симпатичний герой положив свiй портфель на портфель головного начальника, протер свої окуляри бiлоснiжною хусткою й почав:

- Дорогi товаришi! Наш друг, товариш Лайтер, хоче взяти на себе роль мiсiонера i проповiдувати свої сумнiвнi i, як ви бачили, безгрунтовнi iдеї в тiй країнi, яка нiколи не була християнською - ерiscohpus in partibus. Ви розумiєте?..

Тут Iван Iванович, як i його начальник, налив з графина води i побiдно подивився поверх окулярiв на авдиторiю: мовляв, єхидний початок?

- Ловко! - пронiсся шум похвали по авдиторiї.

- Але,- продовжував мiй герой,- ми таких мiсiонерiв не приймаємо!.. (Голоси: "Правильно! Правильно!"). Попереднiй оратор, себто товариш Лайтер, багато розпинався з цiєї трибуни, запевняючи нас, що самокритика нам не потрiбна, що самокритика загальмує наш господарчий процес, що i т. д. i т. п. А я от говорю - нiчого подiбного! Вона не може загальмувати господарчий процес! (Голоси: "Правильно! Правильно"!). Хто повiрить товаришу Лайтеру? Ну, скажiть менi: хто йому повiрить?

- Нiхто! - скрикнуло одразу кiлька голосiв.

- Цiлком справедливо: нiхто! Тисячу разiв - нiхто! (Мiй герой вже входив в азарт). Ми всi пам'ятаємо, як важко нам було завоювати диктатуру пролетарiату, скiльки ми крови пролили на полях громадянської вiйни, скiльки наших дорогих товаришiв розстрiляно в контррозвiдцi, i ми не можемо мовчати i не сказати товаришу Лайтеру: "уберiть, будь ласка, вашi сумнiвнi руки вiд досягнень пролетарiату i не морочте нам голови!" Ви хочете розколоти партiю, але це вам не вдасться. Ви хочете… але - досить! Досить!…

Тут Iван Iванович раптом взявся за серце i сказав, що вiн не може скiнчити своєї промови, бо боїться "за розрив серця". Авдиторiя покрила Iвана Iвановича гучними i вдячними оплесками. Видно було, що товариш Лайтер i справдi помилився: осередок був цiлком iдеологiчно витриманий.

Пiсля Iвана Iвановича ще виступали промовцi, але все вже було ясно, i тому Методiй Кирилович закрив зiбрання.

Комосередок повалив на вулицю. Дощик в цей час ущух i над городом мовчазно стояли важкi осiннi хмари.

…Ну, як я його? Добре? - спитав Iван Iванович.

- Ти сьогоднi прекрасно говорив,- сказала Марфа Галактiонiвна.- Мар'я Iвановна прямо захоплена твоєю промовою.

- Шкода тiльки, що менi серце не дає розiйтися! - зiдхнув мiй герой.Тепер