Читати книгу - "Син"

Симон заплющив очі.

– Симоне, куди…

– В груди, – сказав Симон і закашлявся.

Він розумів, що це кров у його легенях.

– Я викличу тобі «швидку».

Симон розплющив очі. Оглянув себе. Велика червона пляма розпливалася спереду по сорочці.

– Я не виживу, не клопочись.

– Ні, ти вижи…

– Послухай…

Сонні взяв свій мобільний телефон, але Симон накрив його руку своєю.

– Я надто багато знаю про вогнепальні поранення, хлопче…

Сонні поклав руку Симону на груди.

– Моє діло швах, – сказав Симон. – А ти рятуйся. Ти вільний нині, ти зробив те, що мав зробити.

– Ні, не зробив.

– Рятуйся заради мене, – сказав Симон, хапаючи хлопця за руку.

Його рука була такою теплою і знайомою, ніби його власна.

– Ти зробив свою справу.

– Лежи спокійно.

– Я обіцяв тобі, що «кріт» буде там сьогодні, і він був. А тепер він мертвий. Тож тікай.

– «Швидка» приїде дуже скоро.

– Чому ти не хочеш вислухати…

– Тобі не треба багато говорити.

– То був я, Сонні. – Симон подивився в ясні лагідні очі хлопчини. – Я був зрадником.

Симон гадав, що зіниці ясно-зелених очей хлопця розширяться від потрясіння. Але нічого такого не сталося. І він зрозумів.

– Ти знав, Сонні.

Симон спробував ковтнути, але натомість знову закашлявся.

– Ти знав, що це був я. Звідки?

Сонні витер кров з Симонових вуст рукавом своєї сорочки.

– Арілд Франк.

– Франк?

– Після того, як я відрізав йому палець, він почав говорити.

– Говорити? Він нічого не знав про мене. Ніхто не знав, що ми з Абом були «кротами», ніхто.

– Ні, але Франк розповів мені те, що знав. Що у «крота» було кодове ім’я.

– Він сказав тобі, яке?

– Так. Кодове ім’я було Пірнальник.

– Пірнальник, так. Під цим ім’ям я зв’язувався з Твілінґеном. У ті часи одна людина мене так називала. Єдина людина в світі. То як же ти дізнався, що…

Сонні витяг з кишені піджака якусь картку. Підніс її Симонові перед очі. То була фотографія з цятками засохлої крові. На фото двоє чоловіків і жінка на тлі піраміди з каміння, усі троє молоді й усміхнені.

– Коли я був малим, я часто переглядав наш сімейний фотоальбом і там побачив цей знімок, зроблений в горах. Я запитав маму, хто він такий, цей таємничий фотограф з чудернацьким прізвиськом Пірнальник. І вона розповіла мені. Що то був Симон, третій з трьох друзів-нерозлийвода. І що вона сама назвала його Пірнальником, бо він пірнув, куди ніхто більше не насмілився.

– Таким чином, ти склав два і два…

– Франк не знав, що було два «кроти». Але те, що він сказав мені, розставило все на свої місця. Мій батько намірявся виказати тебе. Тому ти вбив його, перше ніж він устиг це зробити.

Симон моргнув, але морок наповзав із зовнішніх країв його поля зору. Попри це, він бачив чіткіше, ніж будь-коли.

– Тоді ти вирішив мене вбити. Ось чому ти зв’язався зі мною. Ти хотів бути впевнений, що я сам тебе знайду. Ти просто чекав на мене.

– Так, – сказав Сонні. – До моменту, коли я знайшов батьків щоденник і зрозумів, що він теж був «кротом». Що вас було двоє. Двоє зрадників.

– Тоді твій світ розвалився, і ти зрікся своєї місії. Не було більше підстав убивати.

Сонні кивнув.

– То що змусило тебе змінити свою думку?

Сонні мовчки подивився на нього. Тоді сказав:

– Твої слова. Про те, що відповідальність сина полягає не в тому, щоб бути схожим на свого батька, а в тому, щоб бути…

– …ліпшим за нього.

Здаля долинули поліційні сирени. Симон відчув у себе на лобі долоню Сонні.

– Ото й будь, Сонні. Будь ліпшим за свого батька.

– Симоне?

– Так?

– Ти помираєш. Ти бажаєш чого-небудь?

– Я хочу дати їй зір.

– А прощення, ти хочеш його?

Симон знову міцно заплющив очі і похитав головою.

– Я не можу… Я не заслуговую на нього.

– Ніхто з нас не заслуговує. Людині властиво помилятись, а прощати – у божественній владі.

– Я ж тобі ніхто. Незнайомець, який забрав твоїх близьких.

– Ти Пірнальник, який завжди був з ними, але тебе не було на знімку.

Хлопець відгорнув піджак Симона і сунув фотографію у внутрішню кишеню.

– Візьми з собою в подорож, вони твої друзі.

Симон заплющив очі. Він подумав: «Отже, все, як треба…»

Слова Сина відлунювали під просторим склепінням порожньої церкви:

– …нехай усі земні і небесні боги помилують тебе і простять тобі твої гріхи.

Симон подивився на краплину крові, що впала з-під піджака хлопця на підлогу церкви. Він торкнув пальцем блискучу золотисто-червону краплину. Відчув, як краплина крові прилипла до його пальця; він підніс палець до губ і склепив очі. Він дивився зараз у спінений білий вир. Вода. Крижані обійми. Тиша, самотність. І спокій. Цього разу він не випірне на поверхню.

Після другого прослуховування запису за столом панувала така тиша, що Карі чула цвірінькання птахів за напіввідчиненим вікном у дальньому кінці ресторану.

Понтій Парр дивився на ноутбук, не в змозі повірити у почуте.

– Так? – запитав Хьоре.

– Так, – відповів Парр.

Адвокат витягнув флешку і передав її Парру.

– То ви упізнаєте, чий це голос?

– Так, – сказав Парр. – Його звати Арілд Франк, і він практично керує в’язницею суворого режиму Статен. Адель, перевірте, чи рахунок на Кайманових островах, який він згадує, справді існує. Якщо все, що він говорить, відповідає дійсності, ми на порозі величезного скандалу.

– Мені дуже прикро це чути, – сказав Хьоре.

– Дарма, – відгукнувся Парр. – У мене були підозри впродовж багатьох років. Нещодавно ми отримали інформацію від одного мужнього офіцера поліції в Драммені, який припустив, що Лофтусу було навмисне надано одноденну відпустку зі Статена, щоб він міг взяти на себе провину за вбивство Морсанд. Ми притримували цю інформацію, не маючи твердих доказів проти Франка, щоб почати розслідування. Але нині, з цими матеріалами, ми озброєні більш ніж достатньо. І останнє, перш ніж ми підемо…

– Так?

– Старший інспектор Хефас якось пояснив вам, чому він хотів улаштувати вам цю зустріч з нами, замість того щоб самому довести справу до кінця?

Іверсен перезирнувся з Хьоре, тоді знизав плечима.

– Він сказав, що зайнятий іншими справами. І що ви єдині з його колег, кому він довіряє на сто відсотків.

– Я розумію, – сказав Парр і підвівся, щоб іти.

– Є ще одна річ… – сказав Хьоре, беручи свій телефон. – Коли мій клієнт згадав моє ім’я, старший інспектор Хефас побажав зв’язатися зі мною і поцікавився, чи можу я влаштувати перевезення й оплату операції на