Читати книгу - "Доктор Сон"

— Боюся, він залишився у вашому гаражі. Ти зможеш чогось попити у наступному місті, до якого ми доїдемо… якщо будеш лагідною маленькою Золотоволоскою[361]. Якщо будеш поганою маленькою Золотоволоскою, всю ніч ковтатимеш власну слину. Ясно?

— Так…

— Якщо я відчую, що ти нишпориш у мене в голові — так, я знаю, ти це вмієш робити, — або якщо спробуєш привернути чиюсь увагу, коли ми зупинимося, я вколю цього старого джентльмена. Поверх того, що я йому вже був уколов, це його зробить мертвішим за Емі Вайнхаус[362]. Тобі з цим також усе ясно?

— Так. — Вона знову облизнула губи, потім потерла їх рукою. — Не робіть йому злого.

— Все залежить від тебе.

— Куди ви мене везете?

— Золотоволоско? Дорогенька?

— Що? — вона кліпнула на нього збентежено.

— Просто замовкни й насолоджуйся поїздкою.

— Гоґвартс, — промовила вона. — Цукрова… вата.

Цього разу, коли її очі закрилися, повіки надовго залишились заплющеними. Вона почала легенько хропти. Звук був безжурний, наче дмухає вітерець, навіть доволі приємний. Крук не думав, щоб вона клеїла дурня, але для певності не перестав тримати шприц біля ноги старигана. Як сказав був колись Ґолум про Фродо Беґґінса: «Це ошуканство, золотце. Це суще ошуканство»[363].

12

Абра не цілком відключилася, вона чула звук двигуна пікапа, але той був десь дуже далеко. Здавалося, десь понад нею. Їй це нагадало, як у спекотні літні дні вона їздила з батьками на озеро Вінніпесокі і як там можна було, занурившись з головою в воду, почути віддалене бриніння моторних човнів. Вона розуміла, що її викрали, і розуміла, що її це мусить хвилювати, але почувалася безжурно, умиротворена літанням між сном і явом. Утім, в роті й горлі в неї сушило жахливо. Язик за відчуттям був наче шматок запилюженого килима.

«Я мушу зробити щось. Він везе мене до тієї капелюшної жінки, і я мушу щось зробити. Якщо не зроблю, вони мене вб’ють, як вони вбили хлопчика-бейсболіста. Або зроблять щось іще гірше».

Вона обов’язково щось зробить. Після того, як чогось поп’є. І ще трішечки поспить…

Звук двигуна вже стишився від бриніння до якогось зовсім віддаленого дзижчання, але тут в її заплющені очі вдарило світло. А потім двигун зовсім ущух і Крук тицяв її в ногу. Легенько спершу, потім сильніше. Сильно, аж боляче.

— Прокидайся, Золотоволоско. Ти зможеш знову заснути пізніше.

Вона присилувала себе розліпити очі, моргаючи від яскравого світла. Вони стояли біля якихось заправочних колонок. Над ними горіли флуоресцентні ліхтарі. Вона прикрила собі очі долонею. Тепер до спраги в неї додався ще й головний біль. Це було, як…

— Що кумедного, Золотоволоско?

— Га?

— Ти посміхаєшся.

— Я тільки-но збагнула, що зі мною діється. У мене похмілля.

Крук трохи подумав і теж посміхнувся.

— Гадаю, саме це в тебе й є, а ти ж навіть не покомизилася з абажуром на голові[364]. Ти достатньо прокинулася, щоб мене розуміти?

— Так.

Принаймні вона думала, що так. Ох, але як же їй б’є в голову. Жахливо.

— Ось, візьми оце.

Він тримав щось в неї перед обличчям, напіврозвернувшись, лівою рукою. Його права рука так само тримала шприц, голка якого торкалася ноги містера Фрімена.

Вона примружилась. То була кредитна картка. Вона потягнулася своєю за відчуттям страшенно важкою рукою і взяла її. Очі в неї почали закриватися, і він ляснув її по обличчю. Очі її широко розчахнулися, вона була шокована. Її ніколи в житті ніхто не бив, тобто ніхто з дорослих. Але, звичайно ж, до цього її також ніколи не викрадали.

— О! Оу!

— Вилазь із машини. Роби все за інструкцією на колонці — ти кмітлива дівчинка, я певен, ти це зможеш, — і залий нам бак. Потім вставиш на місце пістолет і сядеш знову в машину. Якщо ти все зробиш, як личить лагідній маленькій Золотоволосці, ми потім під’їдемо он до того торговельного автомата. — Він показав на дальній куток крамниці. — Ти візьмеш собі гарненьку велику двадцятиунцієву[365] кока-колу. Або просто води, як захочеш; я оце зорю своїм оком, у них там, здається, є «Дасані»[366]. Якщо ж ти погана Золоволоска, я вб’ю цього старого, потім зайду до крамниці і вб’ю того хлопця на касі. З цим не буде жодних проблем. Твій приятель мав пістолет, яким тепер володію я. Я візьму тебе з собою, і ти зможеш побачити, як лусне голова в того хлопця. Все залежить від тебе, окей? Ти це второпала?

— Так, — сказала Абра. Трохи далі від сонливості тепер. — А можна мені і колу, і воду?

Його усмішка цього разу була щирою, широкою і гарною. Попри її ситуацію, попри біль у голові, навіть попри отриманий від нього ляпас, Абрі вона здалася чарівливою. Вона подумала, що багато людей вважають її чарівливою, особливо жінки.

— Трохи пожадливо, але це не завжди погана річ. Подивимося, як ти виконаєш усе від «А» до «Я».

Вона звільнилася від свого ременя безпеки — на це в неї пішло три спроби, але кінець-кінцем вона спромоглася — і вхопилася за дверну ручку. Перш ніж вийти, вона сказала:

— Перестань називати мене Золотоволоскою. Ти знаєш моє ім’я, а я знаю твоє.

І раніше, ніж він устиг їй щось відповісти, вона затріснула двері й вирушила (трохи петляючи) до заправочного острівця. Заразом із духом вона мала ще й неабиякий норов. Крук від неї був майже в захваті. Але, зважаючи на те що трапилося зі Зміїним Жалом, Горіхом і Джиммі, «майже» було найдальшим, куди сягав його захват.

13

Спершу Абра не могла прочитати інструкцію, бо слова двоїлися й розпливалися. Вона примружилася, і вони зійшлися у фокус. Крук за нею спостерігав. Вона на своій потилиці відчувала його очі, немов крихітні теплі камінці.

(«Дене?»)

Нічого, і це не було дивним. Як вона сподівалася сягнути Дена, коли ледве спроможна зрозуміти, як ввімкнути цю ідіотську бензоколонку? У цілому своєму житті вона не відчувала менше сяйва в собі, ніж тепер.

Врешті-решт вона спромоглася пустити пальне, хоча за першим разом всунула кредитну картку догори дриґом і змушена була повторити спробу. Здавалося, бак наповнюватиметься вічно, але на пістолеті колонки мався гумовий манжет, щоб утримувати від поширення вгору випари бензину, і холодне нічне повітря нібито трохи прояснило їй голову.