Читати книгу - "Танок з драконами"

Дані знову посовала страву по тарелі.

— І кого ж боги Гісу пророкують мені за царя та чоловіка?

— Гіздахра зо’Лорака, — рішуче відповіла Галацца Галаре.

Дані навіть не намагалася удати подив.

— Чому саме Гіздахра? Скахаз теж із високого вельможного роду.

— Скахаз є Кандаком, Гіздахр є Лораком. Хай пробачать мені ваша преосяйність, але не розуміти різниці означає не бути гіскарцем. Часто я чула про вас, що ви — крові Аегона Завойовника, Джаяхаериса Мудрого та Даерона Дракона. Вельможний Гіздахр походить від крові Маздана Могутнього, Хазрака Прекрасного і Цхарака Визволителя.

— Його пращури так само мертві, як мої. Чи, може, Гіздахр викличе їхні тіні на захист Меєрину від ворогів? Мені потрібна людина з мечами та кораблями. А ви пропонуєте мені славетних предків.

— Ми — старий народ. Предки багато важать для нас. Поберіться з Гіздахром зо’Лораком, народіть від нього сина — хлопчика, чиїм батьком буде гарпія, а матір’ю дракон. У ньому справдяться пророцтва, а вороги розтануть, як роса на сонці.

«І він стане огирем, що покриє світ.» Дані вже трохи зналася на пророцтвах. Найголовніше — вони складалися зі слів, а слова були вітром. Не буде Лоракові сина, не буде спадкоємця, що з’єднає у собі дракона та гарпію. «Коли сонце зійде на заході, а сяде на сході, коли висохнуть моря, а гори полетять за вітром, немов листя…» Лише тоді її черево знову народить нове життя…

…але Даянерис Таргарієн мала й інших дітей — десятки тисяч, що привітали її як мати, коли вона звільняла їх від кайданів. Вона згадала Непохитного Щита, брата Місандеї, арфістку Райлону Рей, що грала таку прегарну музику. Жоден шлюб не поверне їх до життя, але якщо чоловік допоможе зупинити різанину, то вона винна цей шлюб хоча б своїм мертвим.

«Якщо я поберуся з Гіздахром, чи не обернеться Скахаз проти мене?» Вона довіряла Скахазові більше, ніж Гіздахрові, але Голомозий на царському троні — то буде страшне лихо. Він надто швидкий на гнів, надто неохочий пробачати. Та й нема зиску в тому, щоб одружуватися з чоловіком, якого всі ненавидять гірше за неї. Гіздахра, принаймні, поважали в місті — скільки вона могла судити.

— Що про це думає мій майбутній наречений? — спитала вона Галаццу Галаре. «Та й загалом про мене?»

— Вашій милості досить лише запросити його. Вельможний Гіздахр чекає унизу. Пошліть по нього, коли ваша ласка.

«Щось ти забагато собі дозволяєш, храмівнице» — сердито подумала цариця і королева, але проковтнула гнів і змусила себе посміхнутися.

— Чом би й ні?

Дані послала по пана Барістана і наказала старому лицареві привести до себе Гіздахра.

— Тут високо підніматися. Хай Неблазні йому допоможуть.

Коли вельможа нарешті видерся нагору, Зелена Грація саме скінчила страву.

— З ласки вашої препишності, я вже піду. Вам зі шляхетним Гіздахром, певно ж, треба обговорити чимало справ.

Стара витерла плямку меду з вуст, поцілувала К’єззу та Гразхара на прощання у чоло і накинула шовковий серпанок на обличчя.

— А я повернуся до Храму Грацій і молитимуся богам, щоб показали моїй цариці шлях до мудрості.

Коли жриця пішла, Дані дозволила К’єззі наповнити їй келих, відпустила дітей і наказала привести Гіздахра зо’Лорака. «Але якщо ляпне бодай слово про свої кохані бійцівські ями — їй-бо, накажу сторчака викинути з тераси.»

Гіздахр мав на собі прості зелені шати, а зверху товсту підбиту камізелю. Він низько уклонився, коли ввійшов; обличчя його було похмуро-урочисте.

— Невже ви не маєте для мене посмішки? — запитала Дані. — Хіба я така страхітлива?

— Я завжди обачний у присутності такої шаленої та осяйної краси.

То був непоганий початок.

— Випийте зі мною. — Дані сама налила йому келих. — Ви знаєте, навіщо тут. Зелена Грація гадає, що коли я візьму вас за чоловіка, всі мої біди разом зникнуть.

— Я б не робив таких гучних заяв. Люди народжуються боротися і страждати. Наші біди зникають лише зі смертю. Все ж я можу стати вам у пригоді. Я маю золото, друзів, певний вплив; у моїх жилах тече кров Старого Гісу. Я не був одружений, але маю двох тілесних дітей — хлопчика і дівчинку. Це означає, що я зможу подарувати вам спадкоємців. А ще — примирити місто з вашою владою і покінчити з підлим кровопролиттям на вулицях.

— Справді? — Дані уважно розглядала його очі. — Але з якого дива Сини Гарпії складуть ножі заради вас? Ви є одним із них?

— Ні.

— А сказали б мені, якби були?

Він засміявся.

— Ні!

— Голомозий має способи дізнатися правду.

— Не маю сумніву, що Скахаз дуже скоро примусить мене зізнатися. День у його товаристві — і я стану одним із Синів Гарпії. Два дні зроблять мене самою Гарпією. Три — і з’ясується, що я вбив вашого батька у західних королівствах, ще коли був хлопчиком. Далі він настромить мене на палю, і ви зможете подивитися, як я вмираю… але різанина триватиме і далі.

Гіздахр прихилився ближче.

— Або ви можете одружитися зі мною і дозволити мені спробувати її зупинити.

— Навіщо вам мені допомагати? Заради царського престолу?

— Престол і корона мені пасуватимуть, не заперечую. Але я хочу не лише їх. Невже вас так дивує моє бажання захистити своїх співгородян — як ви захищаєте ваших відпущеників? Меєрин, ваша преосяйносте, не витримає ще однієї війни.

То була гарна відповідь, яка здалася Дані чесною.

— Я ніколи не хотіла війни. Я перемогла юнкайців і зглянулася на їхнє місто, хоча могла його пограбувати. Я відмовилася приєднатися до царя Клеона, коли він пішов на них походом. Навіть зараз, коли Астапор обложено, я утримуюся від дій. Щодо Карфу… я ніколи не робила карфійцям нічого поганого…

— Зі злого наміру — ні. Але Карф — місто купців. Вони полюбляють дзенькіт срібних монет, блиск жовтого золота. Коли ви знищили невільницьку торгівлю, цей удар відчули від Вестеросу до Асшаю. Карф дуже залежить від своїх рабів. Так само, як Толос, Новий Гіс, Лис, Тирош, Волантис… цей список довгенький, моя царице.

— Ну то хай юнкайці приходять! У мені вони знайдуть ворога, страшнішого за Клеона. Я радше загину в боротьбі, ніж поверну своїх дітей до